Діяльність кафедр забезпечує деканат факультету образотворчого мистецтва. Історія заснування і специфіка факультету, а також його структуризація, пов’язані з чисельними змінами та реорганізацією Української академії мистецтва, заснованої 18 грудня 1917 року. За прийнятим статутом Академії засадничою навчальною одиницею стали індивідуальні майстерні професорів. Під керівництвом О. Мурашка та Ф. Кричевського відбулося становлення майстерні станкового живопису, М. Бойчук очолив майстерню монументального живопису, Г. Нарбут – графіки, В. Кричевський – композиції, М. Бурачек та А. Маневич – пейзажу.   

Чергове реформування мистецької освіти відбулося під егідою радянської держави, ідеологічні та виробничі потреби якої зумовлювали об’єднання художньої та промислової форм діяльності. У 1922 році Академію реорганізовано в Інститут пластичних мистецтв, до складу якого у 1924 році увійшов Київський архітектурний інститут, і так утворився новий навчальний заклад – Київський художній інститут з новою структурою, скерованою на підготовку художників, здатних естетично організовувати навколишнє середовище, побут, виробництво.

На факультетах живопису та скульптури, підпорядкованих окремим деканатам, здійснювалася підготовка фахівців для виконання монументальних робіт та форм масового виробництва. Живописний факультет складався з трьох відділень – живописного, монументального мистецтва та теа-кіно-фото. Відділення живопису (монументального і станкового) відігравало провідну роль у діяльності Інституту; його керівниками були М. Бойчук та Ф. Кричевський (на той час декан факультету). На відділенні монументального мистецтва приділялася увага навичкам  у прикладному мистецтві; під керівництвом художника С. Колоса здійснювалася підготовка художників у галузі художнього оздоблення тканин, килимарства, вишивки тощо. Фахівців у галузі театрального оформлення, фотосправи та художників кіно готували на теа-фото-кіновідділенні, яким керували В. Меллер, В. Татлін, М. Тряскін.

Скульптурний факультет, який очолив Б. Кратко, також складався з трьох відділень: скульптурного, деревообробного та керамічного. На факультеті працювали М. Гельман, Б. Севера, С. Сагайдачний, Л. Шервуд, К. Малевич, В. Татлін та ін. Крім загальних фахових проблем у станковій та монументальній пластиці ставилося завдання підготовки митців у галузі деревообробної та керамічної промисловості. Тому студентам прищеплювали навички роботи у різних матеріалах (глині, камені, дереві, металі тощо), необхідних для декоративного оздоблення архітектурних споруд.
Організація в Інституті поліграфічного факультету сприяла якіснішій підготовці висококваліфікованих фахівців з поліграфічного виробництва. Для цього було сформовано три відділення: книги, кольорового друку, репродукції та ілюстрування журналу, на яких здійснювалося всебічне вивчення графічних технік. Деканом факультету став професор А. Середа, а викладачами – відомі графіки С. Налепинська-Бойчук, А. Усачов, І. Плещинський, які активно розвивали започатковану Г. Нарбутом національну школу графіки.

У 1930 році поліграфічний факультет було переведено до Харкова, де на його основі засновано Український поліграфічний інститут. У цей час відбувається нова реорганізація художньої освіти відповідно до пролеткультівської ідеології, що негативно позначилося на рівні фахової підготовки майбутніх митців. Відповідно до цього заклад перепрофілювали й назвали Київськиим інститутом пролетарської мистецької культури, в якому превалювала ідеологічна складова.

З 1934 року вже у Всеукраїнському художньому інституті функціонувало лише два факультети образотворчого мистецтва – живопису та скульптури, методика навчання була спрямована на отримання умінь  і навичок у творенні станкових форм із застосуванням традицій академічної школи, що ґрунтувалися на методі соцреалізму, хоча ідея національної школи не була нівельована, а навпаки розвивалася. До викладання дисциплін були запрошені П. Волокидін, В. Риков, К. Трохименко, О. Шовкуненко та інші випускники Інституту.
Закладені міцні підвалини академічної школи, що опиралися на традиції національної та світової культури, сприяли формуванню нинішньої структури Академії, був удосконалений навчальний процес, методики викладання фахових дисциплін, що обумовлено суспільними і духовними потребами. У цьому поступі 1944 року відновлено викладання графіки на живописному факультеті, а 1948 року створено факультет графічних мистецтв зі спеціалізаціями «Ілюстрування та оформлення книги», «Станкова графіка», «Плакат». Відродження традицій монументального мистецтва на зламі 1950–1960-х років сприяло заснуванню майстерні монументального живопису (1964), а також відділення театрально-декораційного мистецтва (1962) та відділення реставрації творів мистецтва (1969), графічного дизайну (1987). Подальша диференціація у художній освіті вплинула на появу нових спеціалізацій, зокрема 1993 року з’явилися нові майстерні станкового живопису – історичної картини та пейзажу, окремо монументального живопису й храмової культури. Розширилася профорієнтація майстерень графічних мистецтв – вільної графіки, книжкової графіки, дизайну книги та інтролігації. У 2004 році засновано кафедру сценографії та екранних мистецтв. Удосконалено програму підготовки фахівців на кафедрі скульптури.

Сьогодні факультет образотворчого мистецтва – це багатопрофільна структура, котра забезпечує високий рівень підготовки художників, які на базі академічної освіти мають можливість опановувати нові напрями сучасного мистецтва, поєднувати вітчизняні та світові культурні традиції, репрезентувати українське мистецтво як високохудожнє, новаторське, оригінальне у світовому арт-просторі.