Продовжуємо рубрику, присвячену до 150-річчя Київської рисувальної школи, з розповіді про одного з найвидатніших митців XX століття, чий творчий шлях мав визначальні перетини з українським мистецьким середовищем – Василя Кандинського.

Сьогодні традиції Київської рисувальної школи продовжує НАОМА – провідна мистецька інституція України, що є безпосереднім правонаступником педагогічної традиції школи Мурашка та заснованої в 1917 році Української академії мистецтва. НАОМА забезпечує збереження культурної пам’яті про взаємодію Кандинського з українським мистецьким середовищем початку XX століття. Теоретична спадщина художника інтегрована в навчальні програми, його концептуальні підходи до розуміння кольору та форми вивчаються студентами, що забезпечує тяглість мистецького діалогу, започаткованого понад сто років тому та його актуалізацію в сучасному українському мистецтві.

 

Василь Васильович Кандинський (1866-1944) — основоположник абстрактного мистецтва, теоретик і філософ, чий зв’язок з Київською рисувальною школою становить одну з найвизначніших сторінок в історії українського модерну.

 

У 1871 році п’ятирічний Василь Кандинський переїхав до Одеси. Мультикультурне середовище Одеси кінця XIX століття, де співіснували східні та західні культурні традиції, де активно функціонували різні мовні системи (французька, українська, російська, їдиш), характеризувалося яскравою візуальною культурою, що формувала естетичне сприйняття майбутнього художника. Специфічні кліматичні та географічні умови південного регіону — інтенсивне освітлення, насиченість природного ландшафту, контрастне поєднання морської та небесної блакиті — заклали основи особливого колористичного бачення, що в подальшому стало визначальним фактором у формуванні інноваційної художньої системи абстракціонізму.

 

Завершивши курс навчання в Рішельєвській гімназії, Кандинський переїхав до Києва, що ознаменувало принципово новий етап у його мистецькій біографії. У цей період він отримав професійну художню підготовку в студії визнаного майстра реалістичного живопису, представника української школи пейзажу та побутового жанру Миколи Пимоненка, а також відвідував заняття в Київській рисувальній школі під керівництвом Миколи Мурашка. Ця прогресивна освітня інституція, функціонування якої забезпечувалося фінансовою підтримкою відомого мецената Івана Терещенка, представника династії чернігівських промисловців і філантропів, виконувала функції експериментальної творчої лабораторії, де формувалися нові підходи до мистецької педагогіки та практики.

 

На відміну від академічної системи художньої освіти, що домінувала в імперських навчальних закладах і характеризувалася консервативністю та догматизмом, Київська рисувальна школа впроваджувала прогресивні педагогічні методики, ґрунтовані на принципах творчої свободи та методологічного плюралізму. В освітньому процесі цього закладу органічно синтезувалися елементи традиційного українського мистецтва та новітні європейські мистецькі тенденції, що створювало сприятливе середовище для формування авторської художньої методології.

 

Особливу увагу Кандинський приділяв колекції українського народного мистецтва, представленій у школі. Колористична насиченість писанок, семіотична система української вишивки, специфічна хроматична гама народного живопису здійснили значний вплив на формування естетичних принципів художника. Дослідники творчості Кандинського відзначають, що саме українська народна естетика стала одним із фундаментальних джерел його характерної колористичної концепції, що згодом реалізувалася в абстрактних композиціях.

 

У період 1909-1910 років відбулася кристалізація новаторської художньої концепції В. Кандинського, що ознаменувала парадигмальний зсув у європейському образотворчому мистецтві. Експозиція у виставковому салоні В. Іздебського в Одесі (грудень 1909 р.) презентувала роботи, що демонстрували трансформацію живописної мови художника у напрямку редукції предметності та посилення автономії кольору й форми. Лютнева виставка 1910 року в Києві стала маніфестацією сформованого абстрактного методу, де художник остаточно відмовився від міметичного принципу зображення на користь безпредметних композицій, що ґрунтуються на внутрішніх закономірностях візуальної гармонії. Обидві експозиції викликали значний резонанс у культурному середовищі, засвідчивши початок методологічної революції в мистецтві XX століття – становлення абстрактного експресіонізму як цілісної художньої системи.

 

Варто підкреслити двосторонній характер культурної взаємодії: якщо Кандинський інтегрував елементи української народної творчості у власну мистецьку систему, то його теоретичні концепції, викладені в трактаті “Про духовне в мистецтві”, здійснили значний вплив на українських митців, стимулюючи їхні експерименти з формою та кольором.

 

Таким чином, зв’язок Василя Кандинського з Київською рисувальною школою демонструє механізми міжкультурного діалогу, що долає національні кордони і формує глобальний мистецький простір.