ТЕТЯНА ЯБЛОНСЬКА

ТЕТЯНА ЯБЛОНСЬКА – ПРОФЕСОР КИЇВСЬКОГО ХУДОЖНЬОГО ІНСТИТУТУ (НАОМА)

Тетяна Нилівна Яблонська (1917-2005) – видатна представниця української художньої школи, дійсний член Академії мистецтв України (1997-2005), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1998), Героїня України (2001), яка суттєво вплинула на розвиток національного образотворчого мистецтва.

Сьогодні феномен мистецьких династій в українському культурному просторі набуває особливого значення, коли йдеться про спадкоємність не лише художніх традицій, але й духовних цінностей та естетичних принципів. Яскравим прикладом такої династичної спадкоємності є творчий шлях Тетяни Яблонської та її доньки Гаяне Атаян – двох визначних постатей, чиї імена нерозривно пов’язані з історією художньої школи НАОМА.

Формування мистецької особистості Яблонської розпочалося в інтелектуальному середовищі родини, де батько, викладач словесності та художник-графік, разом із матір’ю, викладачкою французької мови, створили унікальну освітню систему домашнього навчання. Примітним педагогічним методом стали щорічні внутрішньосімейні художні конкурси, які заклали фундамент її майбутньої мистецької майстерності.

Професійне становлення Яблонської відбувалося в Київському художньому інституті (нині НАОМА) під керівництвом визначного представника української художньої школи Федора Кричевського. Безпрецедентним фактом стала організація її персональної виставки ще в статусі студентки – випадок унікальний для тогочасної мистецької освіти.

Воєнний період (1941-1945) художниця провела в евакуації в Саратовській області, де, працюючи в колгоспі, створювала меморіальні портрети загиблих воїнів, що стало важливим документальним свідченням епохи. Монументальна картина “Хліб” (1949), створена після відвідин села Летава, де демографічний дисбаланс післявоєнного часу проявився у разючій статистиці (717 жінок із 765 працездатних мешканців), стала знаковим твором не лише соцреалістичного канону, але й документом соціальної історії.

Творча еволюція Яблонської демонструє значну стильову динаміку. У 1960-х роках відбувся її звернення до народного мистецтва, зокрема через творчий діалог із Марією Приймаченко. Громадянська позиція художниці проявилася у відкритому виступі проти партійного контролю над мистецтвом (1968), що спричинило тимчасове відсторонення від професійної діяльності.

Пізній період творчості позначений надзвичайною силою духу: після хвороби у 1991 році вона продовжила мистецьку діяльність (період, який сама іронічно називала “постінфарктизмом”), а втрата можливості працювати правою рукою в 1999 році стимулювала опанування техніки малювання лівою рукою.

Тетяна Яблонська, яка пройшла шлях від студентки до професора НАОМА, заклала фундамент особливої мистецької традиції, де академічна школа органічно поєднувалася з пошуком індивідуального творчого голосу. Її педагогічний метод, що ґрунтувався на повазі до особистості учня та стимулюванні творчої свободи, став визначальним у формуванні нового покоління українських художників.

Для НАОМА постать Тетяни Яблонської є особливою гордістю, адже вона втілює найкращі риси академічної освіти: ґрунтовність професійної підготовки, повагу до традицій та водночас відкритість до творчого експерименту. Творчість Тетяни Яблонської демонструє, як академічна школа може стати потужним фундаментом для розвитку творчої самобутності.