Продовжуючи рубрику, присвячену 150-річчю Київської рисувальної школи, вшановуємо її фундатора — Миколу Івановича Мурашка (1844-1909). Видатний діяч української культури, художник та педагог, який заклав інституційні основи професійної мистецької освіти в Україні.

 

НАОМА є історичним правонаступником методологічних та ідейних засад Київської рисувальної школи. Після припинення діяльності закладу в 1901 році, його концептуальні підходи були трансформовані та інтегровані в освітню систему Української академії мистецтва, заснованої в 1917 році, серед засновників якої був його племінник, Олександр Мурашко. В НАОМА зберігається інституційна пам’ять про основоположні принципи його педагогічної системи — індивідуалізацію навчального процесу, інтеграцію академізму та національних традицій, методологічний плюралізм — все це залишається актуальним в сучасній освітній парадигмі.

 

Микола Мурашко народився у місті Глухові Чернігівської губернії. Його шлях до професійної мистецької діяльності характеризувався поетапним формуванням: початковий період пов’язаний з роботою ретушера у фотографічному ательє, що сприяло розвитку технічних навичок у галузі образотворчості. Наступний етап — навчання у Петербурзькій академії мистецтв під керівництвом І.Ю. Рєпіна, де відбулося його становлення як професійного художника академічної школи.

 

Фундаментальною подією в культурно-мистецькому житті України стало заснування М.І. Мурашком у 1875 році Київської рисувальної школи за фінансового сприяння мецената І.М. Терещенка. Ця інституція становить перший системний приклад професійної мистецької освіти на території України і є визначальною точкою відліку в історії українського художнього професіоналізму. Педагогічна концепція М.І. Мурашка ґрунтувалася на принципах демократизації освітнього процесу, що передбачало нівелювання соціально-станових обмежень при відборі учнів. Контингент школи формувався з представників різних соціальних верств, включаючи вихідців із селянства, міщанства, ремісничих родин.

 

Методологічні засади викладання в Київській рисувальній школі під керівництвом М.І. Мурашка відзначалися системністю та інноваційністю підходів. Педагогічна концепція закладу органічно поєднувала академічні традиції з прогресивними європейськими тенденціями мистецької освіти. Навчальний процес будувався за принципом послідовного ускладнення завдань – від копіювання простих геометричних форм до роботи з гіпсовими моделями, а згодом із живою натурою.

 

Мурашко впровадив практику активного натурного малювання, заохочуючи студентів до зображення різноманітних соціальних типів та жанрових сцен. Пленерний живопис став невід’ємною складовою навчання, що дозволяло опановувати закономірності природного освітлення та колористичні нюанси. Фундаментальною особливістю педагогічного методу Мурашка було гармонійне поєднання дисциплінованості навчального процесу з розвитком індивідуальних творчих здібностей кожного учня. Запроваджена ним диференційована система оцінювання враховувала не лише технічну досконалість виконання, але й оригінальність художнього мислення та самостійність творчого пошуку.

 

За період функціонування школи (1875-1901) було підготувлено значну кількість професійних художників, серед яких: М.К. Пимоненко, С.П. Костенко, І.С. Їжакевич, Г.К. Дядченко, Ф.С. Красицький та інші представники української мистецької еліти. Навчальний заклад виконував функцію збереження та розвитку українського національного мистецтва в умовах імперської культурної політики, спрямованої на русифікацію та обмеження проявів української ідентичності.

 

Окрім педагогічної діяльності, творча спадщина М.І. Мурашка включає живописні твори реалістичного напряму в жанрах пейзажу, портрету та жанрової картини. Суттєвим внеском М.І. Мурашка в українську культуру є його літературно-мистецтвознавча діяльність. Основні літературні праці митця:

 

– «Спогади старого вчителя” (1907-1909) – ґрунтовна мемуарна праця, що охоплює період життя художника від дитинства до заснування Київської рисувальної школи та її функціонування. Цей твір є цінним історичним джерелом, що містить унікальні відомості про мистецьке та культурне життя України другої половини XIX століття.

 

– «Нотатки про І.Ю. Рєпіна” – спогади Мурашка про період навчання у майстерні видатного художника, що розкривають особливості педагогічної методики Рєпіна та її вплив на формування власного підходу Мурашка до викладання.

 

– «Українська художня школа” (1901) – теоретична праця, в якій автор обґрунтовує необхідність формування національної системи мистецької освіти, аналізує особливості українського мистецтва та визначає перспективні напрями його розвитку.

 

Також, М.І. Мурашко регулярно публікував статті з питань мистецької критики та педагогіки в періодичних виданнях “Киевская старина”, “Искусство и художественная промышленность”, “Киевское слово”. У цих публікаціях художник аналізував сучасні мистецькі тенденції, рецензував виставки та обґрунтовував власні педагогічні принципи. Особливо цінними є каталоги учнівських виставок Київської рисувальної школи, що супроводжувалися передмовами та коментарями М. Мурашка. Ці матеріали дозволяють реконструювати педагогічну методику школи та простежити еволюцію її освітньої концепції.

 

У контексті світових мистецьких процесів Київська рисувальна школа становить специфічний освітній феномен, в якому синтезувалися академічні традиції з елементами національної культурної парадигми та інноваційними мистецькими тенденціями, формуючи особливе культурно-мистецьке середовище, що корелювало з процесами становлення європейського модернізму.