У продовження рубрики, присвяченої 150-річчю Київської рисувальної школи, сьогодні згадуємо Михайла Олександровича Врубеля (1856-1910) – видатного художника та педагога, чия діяльність стала важливою сторінкою в історії українського образотворчого мистецтва.

Спадкоємиця Київської рисувальної школи – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, зберігає та розвиває педагогічні традиції закладені М. Врубелем, забезпечуючи передачу професійних знань та майстерності мистецької освіти. Сьогодні в стінах академії продовжують розвивати методичні засади, розроблені Врубелем. Підхід художника до конструктивного аналізу форми та розуміння пластичної виразності залишаються важливою складовою навчального процесу.

Михайло Врубель народився 5 (17) березня 1856 року в Омську в родині військового юриста. Важливим етапом у становленні майбутнього художника стало навчання в Рішельєвській гімназії в Одесі, куди родина переїхала у 1865 році. Саме в Одесі, місті з багатими культурними традиціями та особливою мистецькою атмосферою, у юного Врубеля сформувався стійкий інтерес до мистецтва, де він почав відвідувати Одеську рисувальну школу та отримав перші професійні навички з малюнку і живопису. Отримавши ґрунтовну гуманітарну освіту та закінчивши Петербурзьку академію мистецтв (1880-1884), він у 1884 році на запрошення професора А.В. Прахова митець прибув до Києва для проведення реставраційних робіт у Кирилівській церкві XII століття. Паралельно з реставраційною діяльністю Врубель з 1884 по 1889 рік викладав у Київській рисувальній школі, заснованій М.І. Мурашком.

Саме київський період став визначальним у творчій біографії митця. Тут розкрився його унікальний талант монументаліста та майстра релігійного живопису. Створені ним розписи Кирилівської церкви та ескізи для Володимирського собору, позначені глибиною образного мислення, новаторським підходом, що стали важливою частиною культурної спадщини України.

Творчість Врубеля в Києві відзначалася надзвичайною інтенсивністю та різноманітністю. Працюючи над реставрацією фресок Кирилівської церкви, він створив унікальні композиції – “Сходження Святого Духа”, “Надгробний плач”, “Ангел з кадилом і свічкою”, що вражають глибиною духовного змісту та новаторською пластичною мовою. Особливої уваги заслуговує його “Богоматір з немовлям” у вівтарній апсиді, де художник зумів поєднати візантійські традиції з індивідуальним мистецьким баченням. Під час роботи над ескізами для Володимирського собору Врубель створив відомі образи – “Богоматір”, “Христос”, “Моління про чашу”, які, на жаль, не були затверджені комісією. Проте саме ці роботи демонструють сміливість художнього пошуку майстра, його здатність переосмислювати іконографічні канони, наповнюючи релігійні образи глибоким психологізмом та внутрішньою драматичною напругою.

Мистецьке середовище Києва кінця XIX століття, з його багатою культурною спадщиною, різноманіттям архітектурних стилів та релігійних традицій, стало плідним ґрунтом для творчого зростання Врубеля. У київських роботах майстра сформувалися ключові риси його художньої мови – мозаїчність композиційної побудови, кристалічна структура форми, особлива декоративність та виразність кольору, що згодом стали визначальними для його стилю.

Як педагог Михайло Врубель вирізнявся особливим підходом до викладання. Його методика поєднувала академічну строгість із новаторським баченням мистецтва, ґрунтуючись на глибокому розумінні формоутворення, пластичної анатомії та конструктивного малюнку. Врубель наголошував на необхідності ретельного вивчення натури, проте завжди підкреслював, що художник має бачити за видимими формами їхню внутрішню структуру та пластичну суть. Він стимулював розвиток самостійного художнього мислення, заохочував пошук оригінальних композиційних та колористичних рішень. При цьому митець наполягав на необхідності ґрунтовного опанування академічних основ малюнку як фундаменту будь-якого мистецького пошуку.

Для Київської рисувальної школи, що перебувала тоді на етапі становлення, внесок Врубеля був неоціненним. Він розробив систему спеціальних вправ, спрямованих на розвиток у студентів просторового мислення та здатності до конструктивного аналізу форми. Його педагогічні принципи, що ґрунтувалися на синтезі традиційних академічних методів та нових тенденцій у мистецтві кінця XIX століття, дозволяли студентам опановувати класичну майстерність і водночас розвивати індивідуальний художній стиль.

Вплив Врубеля на українське мистецтво поширився далеко за межі його безпосередньої педагогічної діяльності. Як викладач, він виховав ціле покоління українських художників, прищепивши їм не лише технічну майстерність, але й особливе розуміння мистецтва як способу духовного осягнення світу. Його естетичні принципи та художні відкриття вплинули на розвиток українського модерну та символізму.

Постать Михайла Врубеля як художника-педагога залишається актуальною для сучасного українського мистецтва. Його педагогічний метод, що поєднував академічну ґрунтовність із мистецьким новаторством, не втратив своєї цінності й сьогодні. НАОМА, зберігаючи та розвиваючи традиції Київської рисувальної школи, забезпечує спадкоємність поколінь, що є запорукою подальшого розвитку образотворчого мистецтва України.