У контексті відзначення 150-річчя Київської рисувальної школи важливим є звернення до постаті Івана Федоровича Селезньова (1856–1936), видатного художника, педагога та громадського діяча, чия багатогранна діяльність стала невід’ємною частиною становлення національної мистецької освіти та формування української художньої традиції.

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА) є безпосередньою спадкоємицею педагогічних традицій Київської рисувальної школи та Київського художнього училища, в яких плідно працював Іван Федорович Селезньов. Педагогічний досвід та методика викладання, розроблені Селезньовим, стали важливою складовою освітньої системи сучасної НАОМА.

Іван Федорович Селезньов народився 3 січня 1856 року в Києві в родині селянина. Його шлях до мистецької освіти був непростим — від “розбишаки”, для якого “вулиця була першою альма-матер”, до освіченого митця. Початкову освіту здобув у Першій київській гімназії (1868–1872), де й відкрив у собі потяг до образотворчого мистецтва та продовжив у петербурзькій академії (1872–1881). Упродовж 1883–1886 років митець перебував у Європі, переважно в Римі, де вивчав мистецьку спадщину та створив низку творів на італійську тематику. Він удосконалював свою майстерність у музеях та галереях Відня, Мюнхена, Венеції, Флоренції, Рима та Равенни.

Повернувшись до Києва 1886 року, Іван Селезньов розпочав свою плідну педагогічну діяльність у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка (1886–1890). Саме тут розкрився його непересічний талант педагога, який поєднував академічні традиції з прогресивними методами викладання.

Педагогічна діяльність Селезньова не обмежувалася рамками однієї інституції. З 1898 по 1920 рік він викладав малювання в Київському політехнічному інституті, а з 1901 року працював у Київському художньому училищі, де з 1911 по 1914 рік обіймав посаду директора. Також він давав приватні уроки у своєму будинку.

Селезньов здобув визнання не лише як талановитий художник, але й як видатний педагог. Серед вихованців І.Ф. Селезньова ціла плеяда відомих українських художників: Казимир Агніт-Следзевський, Борис Аронсон, Олександр Богомазов, Михайло Длугач, Соломон Зарицький, Григорій Золотов, Павло Ковжун, Михайло Козик, Георгій Курнаков, Валентин Литвиненко, Василь Маковський, Олексій Маренков, Федір Масютин, Євдоким Мінюра, Іван Мозалевський, Іссахар-Бер Рибак, Олександр Сиротенко, Карпо Трохименко, Марія Трубецька та інші.

Творчість Івана Селезньова охоплювала різні жанри: історичний живопис, портрет, пейзаж, жанрові композиції та монументальний живопис. Творам Селезньова притаманні висока професійна майстерність, вишукана сентиментальність та ліричність. Як художник він плідно працював над історичними та жанровими полотнами, серед яких: “Останній акорд” (1885), “В Помпеї” (1886), “Картопляне поле” (1890), “Часовня” (1892), а також “Дівчинка” (до 1936 року). Особливе місце в його творчості посідав портретний жанр – він створював переважно портрети представників київської інтелігенції. Вагомою складовою мистецького доробку Селезньова є монументальний живопис. Він був одним із організаторів Київського товариства релігійного живопису й разом зі своїми учнями брав участь у відновленні фресок XII століття в Кирилівській церкві Києва та створенні нових розписів у Софійському соборі. За участю Селезньова були створені такі монументальні твори як “Різдво Христове”, “Стрітення”, “Воскресіння” (1894) на місці пошкоджених фресок коробового склепіння, що підтримувало західні хори Софії Київської. Цікаво, що ці роботи були відкриті лише під час реставрації 2009 року, оскільки десятиліттями перебували під шаром фарби нейтрального тону, нанесеним під час реставрації 1950–1960-х років радянськими реставраторами.

Принципи, які Селезньов впроваджував у своїй педагогічній діяльності — поєднання академічної підготовки з розвитком індивідуальності учня, глибоке вивчення натури, засвоєння технічної майстерності разом із розвитком творчого мислення – продовжують бути актуальними в методології мистецької освіти НАОМА.

Особливої уваги заслуговує феномен спадкоємності поколінь, що втілюється через передачу професійних знань і традицій від учителя до учня. Цей принцип, якого дотримувався Селезньов у своїй педагогічній діяльності, залишається фундаментальною засадою в системі художньої освіти НАОМА. Учні Селезньова ставали викладачами для наступних поколінь художників, таким чином забезпечуючи безперервність художньої традиції та її адаптацію до нових історичних умов.

Останні роки життя Івана Федоровича Селезньова припали на складний період радянської історії. У 80-річному віці, під час сталінських репресій, його звинуватили в “українському буржуазному націоналізмі”. Проте арешту не відбулося, можливо через поважний вік художника або тому, що органи НКВС просто не встигли реалізувати свої наміри. Селезньов доживав свій вік разом із рідною сестрою і помер 31 березня 1936 року в Києві. Похований митець на Байковому кладовищі.

 

Традиції, закладені Іваном Селезньовим, продовжують жити в сучасній системі мистецької освіти Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, яка є спадкоємицею Київської рисувальної школи.