Цьогоріч свято Трійці, яке відзначали київські римо-католики 24 травня, було попереджено нічною ракетно-дроновою атакою небаченого масштабу. Парафіяни, переживши жахіття ночі, слухали вранці в одному з київських костелів незвично малослівного проповідника з-за кордону, основне послання якого, попри об’ємний, завчасно підготовлений текст, склав рядок із 118 псалма: «Це день, що його створив Господь, радіймо та тішмося в нім!» (Пс. 118.24). Кожен з присутніх розумів глибинний сенс цього біблійного уривка, проілюстрованого від зворотного плодами «мерзенної сили» (назва роману Клайва Стейплза Льюїса That Hideous Strength, 1946): кожен день – це дар Божий.
З понеділка наступного тижня почалася інспірована росіянами інформаційна вакханалія, що ґрунтувалася на їхньому залякуванні мешканців Києва та інших українських міст з погрозами повторити терористичній акт з більшою силою. Замість паніки іноземні посольства відповіли відмовою полишати українську столицю, а кияни розпочали заплановані заходи чергового Книжкового Арсеналу.
Однак напруга не спадала аж до кінця тижня в очікуванні неділі, коли мав відзначатися День Києва, що збігався з святом Трійці за новоюлеанським календарем. Міський простір час від часу прорізався сигналами тривоги, з етерів лунали офіційні попередження щодо підготовки російським ворогом удару, інтернет заповнювався версіями і прогнозами українських експертів, які, як ніколи, трималися в рамках здорового глузду. Напруга зберігалася, не переростаючи в істерику, а місто рухалося у звичному темпі.
Після більш-менш спокійної ночі наступило Свято Трійці, ознаменоване благодатним весняним дощем. Уже київські християни східного обряду переживали на богослужінні сакральний зміст Зелених свят.
Божественна літургія у день Святої Тройці. П’ятдесятниці
https://www.youtube.com/watch?v=53AuX8iCL6M
Проповідь митрополита Епіфінія становила концентроване послання, яке, не обмежившись тринітарним богослов’ям Старого і Нового Заповіту, містило і сучасний суспільно-політичний та культурологічний аспекти. «На завершення ж хочу також привітати всіх вас з нашим київським святом – з Днем нашого улюбленого столичного міста. Воно нині, як і багато міст та сіл України, страждає від російської агресії. Щодня звучать на його вулицях сирени, що сповіщають про чергову загрозу від ворога. Але не даремно святим покровителем Києва є Архістратиг Михаїл – начальник воїнств небесних та помічник для всіх, хто бореться зі злом. Тож з надією на Бога і на Його допомогу ми віримо, що і наша столиця, і вся Україна залишаться нездоланними для російської імперії зла та переможуть у боротьбі.
Символом такої перемоги над злом для нас є Михайлівський Золотоверхий собор, відновлення якого з руїни ми сьогодні також вшановуємо. Безбожники знищили його, але через сім десятиліть після руйнування він знову постав у центрі Києва. Він був мертвий – і ось знову живий. Був німим – і ось вже більше чверті століття в ньому знову звучить щоденна молитва. На місці руїни – знову височить храм, золоті бані та хрести якого сповіщають про славу Божу, а дзвони якого кличуть до служби.
Тож справжнє диво, яке сталося на наших очах, диво Божої перемоги та духовного відновлення, яке ми нині також вшановуємо, нехай надихає нас у боротьбі проти зла. Богу нашому слава за все на віки віків! Амінь».
П’ятидесятниця стає дверима до нового життя в Бозі і з Богом, в єднанні з Духом Святим та у наповненні Ним, – Митрополит Епіфаній
У цей же час в унісон із Словом православного брата во Христі прозвучала і проповідь Блаженнішого Святослава в Патріаршому соборі Воскресіння Христового, яку прослухали київські греко-католики. Святкове послання, почавшись із метафори ріки живої води, будувалося на новозавітних фрагментах із центральною подією П’ятидесятниці, зішестя Святого Духа на апостолів, описаної в другому розділі Діянь апостолів. Так само у фіналі послання проповідник зафіксував історичний момент, в якому перебуваємо нині. «Нам особливо зворушливо чути про ріку води життя тоді, коли Україною течуть ріки крові й нас заливають моря сліз. Ми чуємо слова про ріку води життя в той час, коли наш ворог щодня хоче ширити на українській землі пустелю смерті. Але саме биття життя у цій живій воді є джерелом віри, надії і любові України сьогодні. Ми просимо: Душе Святий, прийди, зціли наші рани. Бо не в людині, але в тобі, Душе Святий, є джерело і повнота життя. Та жива вода перетворює пустелю на квітучий сад. Ми просимо, Душе Святий, зійди, обнови обличчя української землі. Дай силу відбудувати все зруйноване, а пустелю Твоєю благодаттю перетвори на квітучий сад».
«Ріка живої води тече зараз, тут, між нами», — Глава УГКЦ у неділю П’ятидесятниці
Свято Трійці відзначалося і в протестантських храмах Києва з тим же трояким акцентуванням духовного значення події: Зішестя святого Духа на 50-й день після Воскресіння Ісуса Христа; Триєдності Бога (єдності Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа); Дня народження Церкви (як свята початку існування Вселенської Церкви).
Коли підвечір хмари розійшлися, і в ясному київському небі обнадійливо засяло сонце, завершувався XIV Книжковий Арсенал, чия чотириденна програма засвідчила і тематичне різноманіття, і сучасний український мілітарний акцент. У цьому був своєрідний символізм, оскільки Свято Трійці з особливим проявом її третьої Особи – Духа Святого, співзвучне з святом книжки як кладезя мудрості. А серед імен Духа Святого вічною книгою Біблією виділені: Автор Святого Письма (2 Петра 1.21); Порадник-Утішитель-Захисник (з грецького «параклетос») (Ісаї 11.2, Івана 14.16); Керівник-Поводир (Івана 16.13); Дух Істини-Проводир до істини (Івана 14.17,); Учитель (Івана 14.26, 1 Коринтянам 2.13); Свідок (Римлянам 8.16, Євреям 10.15).
Повертаючись до проповіді митрополита Єпифанія у зв’язку з цьогорічним тринітарним святом, зупинимось на згаданому в ній важливому моменті зішестя Духа Святого на апостолів:
«Через сім седмиць після Христового воскресіння з мертвих та після перемоги над тим рабством, в якому диявол тримав усе людство, звершується сходження Святого Духа. Син Божий на зібраних разом серед міста Єрусалима учнів і апостолів з небес від Отця посилає Духа Святого. І перший плід сходження Святого Духа, про який ми чуємо з книги Діянь – це дар мов. Наповнені Духом апостоли починають проповідувати різними мовами, яких до того часу не знали. І ті, хто цими мовами розмовляють, чують ними благовістя про великі діла Божі».
Українська книга, книга українською мовою, охопила вже всі можливі галузі знання, що стає дедалі очевиднішим із кожним Книжковим Арсеналом, як і з іншими книжковими фестивалями України. Чотири роки російсько-української війни не виступають гальмуючим чинником у цьому процесі, а тільки стимулюють авторів та активізують діяльність книговидавництв.
Але наскільки розвинута богословська література українською мовою, зокрема література, яка безпосередньо стосується тринітарної тематики та літератури з пневматології (розділу християнського богослов’я, який вивчає природу, сутність та діяння Святого Духа) та еклезіології (розділу християнського богослов’я, який вивчає природу, властивості, структуру та місію Церкви)? Ще двадцятиліття тому величезна лакуна в богословській літературі заповнювалася книжками держави, що сьогодні, замість властивої імперіям культурної експансії, застосовує відвертий ракетний терор.
З відрадою можна зауважити, що ситуація докорінно змінюється не тільки за рахунок англомовної літератури, яка є доступною вже переважній більшості молоді. Розширюється список спеціальної богословської літератури українською мовою, здебільшого завдяки діяльності видавництв «Свічадо», «Дух і Літера» та «Місіонер». Приміром, у «Дусі і Літері» 2024 року в серії «Сучасна протестантська теологія» вийшла монографія Федора Стрижачука «Ренесанс доктрини про Трійцю в богослов’ї ХХ століття», проривне значення якого зазначає анотація: «У монографії вперше в Україні здійснено всебічний аналіз феномену «відродження доктрини про Трійцю» у богослов’і. У дослідженні з’ясовано, що доктрина про Трійцю є ключовою для християнської віри».
Завдяки серії видавництва «Свічадо» «Золотий вік патристики» можна ознайомитися і з творами Каппадокійських отців, головних архітекторів догмату про Святу Трійцю, — Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Ниського, і з творами Іоанна Золотоустого та Августина Аврелія, причетних до розвитку тринітарного богослов’я. Складні, часом заплутані патрістичні тексти, фрагменти яких наведені нижче, ілюструючи звивистий історичний шлях Церкви і карколомний розвиток християнських догматів, вказує і на підґрунтя Свята Трійці, заховане під зовнішністю народних традицій.
Отже, у «Гомілії проти савеліан, Арія та аноміїв» Василій Великий, звертаючись до опонентів, із завзяттям стверджував: «А ти, нечестивцю, що борешся з Богом в инший спосіб, заявляючи, що Син не є подібний до Бога за єством, ти, який не хочеш визнати їхньої рівности і тим самим природний хід життя, — нехай тебе присоромить Павло, котрий говорить: Він є образом невидимого Бога (Кол. 1.15). Погодься прийняти нероздільність Образу і Прообразу життя. Сповідуй Отця і Сина, а не Творця і творіння… (2). Але саме від людей, які сповідують такі ідеї, ми зазнаємо нападів. На чиєму ж боці істина? Не бійся визнати Особи Бога, але віруй в Отця і віруй у Сина, при цьому не вважаючи їх тотожними, але пізнай Кожного з них як окрему сутність. Бо є страшним невіглаством відкидати повчання Бога, Який чітко говорить нам про те, що Його Особи є окремими. Він говорить: І благатиму Я Отця, і Він пошле вам иншого Утішителя (Івана 14.16). Отже, Син благає, Отець є Тим, Кого благають, а Утішителя посилають. Хіба не викривають безглуздости твоїх аргументів ці слова: про Сина говориться – Я, про Отця – Він, а про Святого Духа – Инший, а ти все змішуєш і всі Його імена відносиш до однієї Особи? І, навпаки, розділення Осіб не перетворюй на єресь, бо навіть якщо Вони й мають два єства, то сугність мають одну. Отже, і савеліанин переможений, і аномій подоланий!».
З таким же полемічним запалом виступає і Григорій Ниський у третій главі «Неосяжність Трійці» «Великого настановчого слова»: «Тому, хто найточніше проникає в глибини таїнства, той, хоча скромно охоплює дущею якесь неосяжне поняття про вчення Богопізнання, не може, однак, пояснити словом цієї невимовної глибини таїнства, оскільки одне й те саме обчислюється і уникає обчислення, і роздільним здається, і міститься в одиниці, і розрізняється за іпостассю, і не ділиться за природою, і знову ж таки іншим є Той, хто має Слово і Духа. Але коли зрозумієш те, що відмінне в Них, єдність природи не допускає розділення, так що єдиноначальна держава не ділиться, розсікаючись на різні Божества, і вчення не узгоджується з юдейським догматом, але посеред двох припущень проходить істина, котра відкидає кожну єресь, і з кожної бере корисне для себе. Бо догмат юдея спростовує ісповідання Слова і віра в Духа, а многобожну оману еллінів знищує єдність за природою, котра відкидає думку про многоту. Та якщо належно виправити нечестиві припущення в тому й іншому, нехай залишиться із юдейського поняття єдиність природи, а з еллінства – тільки відмінність за іпостасями. Адже якимось ніби виправленням тих, що помиляються щодо єдиного, є число Тройці, а тих, що схильні до многоти – вчення про єдність».
Йоан Золотоустий у розділі «Ікономія Святого Духа» «Похвали святому апостолові Павлові» пише, посилаючись на на свята Вознесіння і П’ятидесятниці: «Десять днів тому природа наша вознеслась на царський престол, а днесь Дух Святий зійшов на нашу природу; Господь возніс первоплід, і низвів Духа. Инший Господь обдаровує, бо і Святий Дух – Господь, ікономію ж щодо нас розділили між собою Отець, Син і Святий Дух… Він (Христос) відразу послав нам дари примирення».
У цій же серії видаництва «Дух і Літера» можна ознайомитися з творами Оригена, який зробив фундаментальний внесок у розвиток концепції Трійці, ставши одним із перших мислителів, що описали Святого Духа як повноцінну божественну Особу, та започаткував термінологію, остаточно сформульовану Отцями Церкви.
Видаються і сучасні християнські богослови Західної і Східної традицій Приміром, «Буття як спілкування» грецького мислителя Йоана Зізіуласа, видане у «Дусі і Літері» містить розділ «Тринітарний підхід», який доносить важливу історико-богословську деталь, що стосується великого александрійського богослова святого Афанасія, чия «…відповідь… стала основою для Нікейського визначення», з умовою ототожнення Логоса із Сином – Особою Святої Трійці. А сутність Трійці демонструється автором через любов: «Вираз «Бог є любов» (1 Івана 4.16) означає, що Він «існує» як Трійця, тобто як особа, а не як сутність. Любов – це не еманація чи «властивість» сутності Бога, а конституюючий чинник Його сутності, тобто вона є тим, що робить Бога Тим, Хто Він є, єдиним Богом…».
Перекладена з німецької і видана видавництвом «Місіонер» «Нова пісня Господеві. Віра в Христа та літургія у наш час», Йосифа Рацінгера, яка пояснює святу Літургію через її смисловий центр – Особу Христа, розглядає Церкву, тіло Христове, через Особу Святого Духа: «Катехізм подає богослов’я за тринітарним принципом. Мені видається дуже важливим, що згадка про спільноту з’являється в розділі про Святого Духа. Ось ці слова: «У Літургії Нового Завіту всяка літургійна дія, особливо святкування Євхаристії і святих Таїнств, є зустріччю Христа і Церкви. Літургійне зібрання черпає свою єдність у «спільности Святого Духа», який збирає Божих дітей в одному Христовому Тілі. Ця єдність перевищує расові, культурні і суспільні людські зв’язки». Богослов акцентує і роль Святого Духа в Церкві як її Будівничого: «Там, де Дух не будує – каміння німіє. Де Дух не живе, не діє, не править – собори стають музеями, пам’ятками минувшини, краса яких навіває сум, бо вона мертва… Нас не порятують велич нашої історії та фінансові можливості, і те, й інше може перетворитися у сміття, в якому ми задихнемося. Коли не будує Дух – гроші будують безрезультатно».
Уже існує і переклад українською одного із найвідоміших класичних співів спільноти Тезе латиною, який базується на стародавній секвенції:
Veni, Sancte Spiritus! (Прийди, Святий Душе!)
https://youtube.com/shorts/xk3EdJ_Dab0?si=tRV0Fa_hSFAGs6WI
Хай «нова пісня Господеві» звучить у наших серцях не лише у Свято Трійці! Сподіваємося, що досвід відзначення свята Трійці у воєнному лихолітті в майбутньому спонукатиме до особливого переживання благодаті Бога, що подарував переможний мир Україні.
З повагою – завідувачка відділу обслуговування та книгозбереження Галина Рафальська
та Наукова бібліотека НАОМА.
Переглядів: 2
