Щороку різдвяний наратив як історія про народження Ісуса Христа – основа для різдвяних святкувань у християнстві – розгортається в новому контексті. Але вже вчетверте Різдво в Україні не змінює «заднього фону», тла, яке намагається вийти на передній план і затулити казково-ідилічні картинки з центральним героєм – Богом-немовлям.
Традиційно благовістять «радість велику, що станеться людям усім» (Євангеліє від Луки 2.10), візуальні євангельські епізоди поліграфічних листівок: умиротворена Свята Родина, оточена свійською худобою, з присутністю доброзичливих іноземних достойників, або з гостиною захеканих, щойно прибулих із найближчого поля пастухів. Земний вияв радості, викликаної народженням Дитини Ісуса, доповнює «Слава Богу на висоті», яку провіщує «сила велика небесного війська» (Євангеліє від Луки 2.13-14). Саме ці слова становлять приспів багатьох релігійних колядок. Але як проспівати з радістю: «В Вифлеємі днесь Марія Пречиста породила у вертепі нам Христа. Слава во вишних Богу. Слава во вишних Богу, і мир всім на землі», — коли в небі Вітчизни вештаються сотні дронів і носяться ракети, що намагаються вбити українців?
Обходити свято народження Спасителя світу під час великої війни, якою шизофашистська держава (за визначенням Михайла Епштейна, російсько-американського філософа, культуролога і літературознавця) наміряється знищити сусіда в присутності мляво реагуючої світової спільноти – це виклик здоровому глузду. Ще складніше уявити, як у таких макабричних обставинах можна втілювати світлий і радісний сюжет Різдва, створюючи чергову варіацію української листівки під грифом «Веселих свят!».
Проте і цьогоріч, поповнюючи колекцію різдвяних листівок, зауважуємо нове ім’я, вписане в хроніку цієї графічно-друкарської традиції, започаткованої у Великій Британії в 1840-х рр. та підхопленій в Україні наприкінці XIX ст.
Олена Поронник, цікава художниця-початківиця з Вінниці, свій шлях у мистецький фах починала з Вінницької дитячої художньої школи, де провела свою першу персональну виставку. Перемігши 2017 року у всеукраїнському художньому конкурсі #Natocake, відвідала штаб квартиру НАТО у Брюсселі і потому вступила до Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука на факультет графічного дизайну. З студентських років вона працює як художниця-ілюстраторка, авторка сувенірної та рекламної продукцію для українських і закордонних компаній, а з 2018 року викладає образотворче мистецтво у своїй рідній художній школі. У творчому доробку художниці є ілюстровані серії: книжкові закладки «Видатні постаті української культури», «Історичні пам’ятки України», «Єноти», «Розумнички», «Гора книжок»; закладки і листівки «Українські народні розписи»; листівки «Українські рослини» тощо.
Олена Поронник запропонувала дві інтерпретації Святої ночі – поліграфічні листівки «Різдвяну» і «Вертеп», виконані з традиційними для дитячої ілюстрації емоційною виразністю, спрощенням форми і яскравістю кольорів. Перша – це традиційний сільський пейзаж, осяяний Віфлеємською зіркою, друга представляє Божу Дитину зі схиленими над яслами ягнятами. Якщо безхмарна зимова ніч в українському селі із зіркою на півнеба засвідчує спокій, що не потребує роз’яснення, то дві вівці поруч із Малюком Ісусом набувають особливого символізму, трактованого в біблійному ключі.
Адже ягня – це Ісус Христос, «Агнець Божий», що приносить себе в жертву заради спасіння, а ягнята – це паства Доброго Пастиря Ісуса. Також вівця символізує жертовність, непорочність і незлостивість. І такий посил листівки дисонує з порядком денним, коли слід більше акцентувати дієвий озброєний опір хтонічному злу, що зухвало суне на Україну з півночі.
Однак і різдвяний наратив не є однолінійним проголошенням Радісної звістки, а твориться в дихотомії добра і зла, світла і темряви, волі і утиску, життя і смерті, про що свідчить відоме пророцтво Ісаї про прихід Божої Дитини.
Книга пророка Ісаї. Розділ 9.
1 Народ, який в темряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерти, Світло засяє над ними!
2 Ти помножиш наро́д цей, Ти збільши́ш йому радість. Вони перед лицем Твоїм будуть радіти, як радіють в жнива, як тішаться в час, коли ділять здобич!
3 Бо зламав Ти ярмо тягару його, і кия з рамена його, жезло його пригнобителя, як за днів Мадіяма.
4 Усякий бо чобіт військовий, що гупає гучно, та одежа, поплямлена кров’ю, — стане все це пожежею, за їжу огню!
5 Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру.
6 Без кінця буде множитися панування та мир на троні Давида й у царстві його, щоб поставити міцно його й щоб підперти його правосуддям та правдою відтепер й аж навіки, — ревність Господа Саваота це зробить!
Слід усвідомлювати, що, попри песимістичний початок, драма, описана в дев’ятому розділі Книги Ісаї, своїм завершенням затверджує віру в Людину, надію на справедливе Майбутнє, проголошує любов Божу. Два дійства: події 740 року до н.е. в Юдейській державі та закінчення 2025 року в Україні і світі, — єднає спільний контекст темряви і війни, в якому перебувають і мешканці давньої Галілеї, що зазнали ворожих утисків, і сучасні українці, які стали жертвами нападу терористичної держави рф.
Однак на тлі драматичних світових подій динамічно і безперешкодно розвивається реальний сюжет, трансцендентна історія, від стражденного і тьмяного воєнного Минулого до радісного і благополучного Майбутнього з фокусною точкою Теперішності – переможним приходом Бога-дитини на землю.
Книга пророка Ісаї, що становить один із чотирьох розділів Великих пророків Старого Заповіту Біблії (Ісаї, Єремії, Єзекіїля та Даниїла), ніби відтворює діалектику світла і темряви, святості Бога і порочності людей, минулого перебутніх людських царств із претензією на потугу і могутність та майбутнього Нового Єрусалиму, Царства Божого. А смисловим осердям пророчої оповідки у книзі Ісаї, що називають Євангелієм Старого Заповіту, є Агнець Божий Ісус (розділ 53), Народжена Божа Дитина (Ісаї 7.14).
Тому саме ця старозавітна частина Біблії слугує пояснювальним матеріалом в донесенні звістки про народження Сина Божого адресату – людині чи народу – що потребує визволення від гніту, утиску, лихоліття.
Недарма отець Юрій Кміт (1872, Кобло, нині Старосамбірський район Львівської області — 1946, Татаринів, нині Городоцький район Львівської області) , капелан Українських січових стрільців, проповідь «Різдво Господа Бога й Спаса нашого Ісуса Христа» побудував на низці віршів із книги Ісаї. Структурний план цієї проповіді, поміщеної у збірці 1924 року «Проповіді на свята цілого року» на сторінках 35 – 44, відтворює хід думок автора, в яких християнська доктрина викуплення поєднується з громадянським пафосом національного визволу.
о. Юрій Кміт. Проповіді на свята цілого року
https://chtyvo.org.ua/authors/Kmit_Yurii/Propovidy_na_sviata_tsiloho_roku/
file:///C:/Users/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0/Downloads/Propovidy_na_sviata_tsiloho_roku.pdf
- Різдво Христове в хроніці людства.
Свята ніч є точкою нового відліку у розвитку світобудови, початком царства добра, любові й милосердя.
- Земне відлуння небесної радості.
«Зрадів поневолений світ, бо з’явився Переможець».
- Екскурс в історію світової цивілізації.
Людство, глухе до голосу Бога, покоління за поколінням віддалялося від раю, забуваючи про людяність, добродійність і співчутливість, руйнуючи родинні зв’язки, приносячи в жертву дітей.
- Історичні приклади дегуманізації.
Жорстокі римські закони щодо невільників, криваві римські розваги з участю рабів, життя в приниженні індійської верстви паріїв – це склад злочину деградованого людства, вирок якому виніс пророк Ісая: «І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша немов поплямована… одіж, і в’янемо всі ми, мов листя, а наша провина, як вітер, несе нас…» (Іс.64.6).
- Різдво Христове як повернення людей до свого початкового, даного Богом призначення, як усунення перешкоди між Богом і людиною.
Люди як діти Божі мають взоруватися на Отця – Святого Бога, щоденно наближаючись до Його святості, уподібнюючись Йому.
- Сучасні приклади зречення людиною розкоші і багатства, посвячення Богу і служіння людям.
Сестра милосердя з багатої родини заради любові до людей, за якими доглядає, вчиняє самопожертву. Тим більше зробив Божий Син, ставши Дитиною.
- Дитина Ісус як джерело надії, радощів і щастя для знедолених людей.
Щастя втраченого життя для Ісуса – це радість, яку Він дає, взявши болі людей, та, подібно бджолі, перетворивши їх на мед. Тож сповняються пророчі слова з Іс.58.8: «Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою!».
- Мета боговтілення.
«Христос тому став людиною, щоб ми стали дітьми Божими… щоби нас щиро полюбити, нашу достойність, нашу гідність обновити й закріпити».
- Гідна вдячність людей Дитині Ісусу за дар богосинівства.
«Найкращу й наймилішу вдяку приносимо дитяткові, коли будемо старатися дійти до християнської обнови та до відродження… на всіх нивах життя».
- Заклик до дієвого християнства.
«Ісус, Син Божий, став людиною рівною нам – станьмо ми йому рівні, божі в святих задумах, у святих проживаннях».
Очевидно, що зміст проповіді, зрозумілий християнам, які дивляться на світ і людське життя крізь призму понять гріха і святості, має не тільки підґрунтя богословських доктрин, але й яскраво виражений соціальний вимір. Спасіння, яке уособлює Дитятко Ісус, досягає і окрему людину, і цілі народи, для яких гідність людини стає цінністю. Поділ суспільства на ієрархічні страти, нерівні життєві шанси, майнова, правова, расова нерівність – це не вселюдська приреченість на темряву, а можливість побачити справжнє світло, що «у темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Євангеліє від Івана 1.5).
Морок національного утиску і соціальних обмежень, в яких перебували мешканці села Чайковичі Самбірського району Львівської області, де парохом протягом 1910 – 1939 рр. був о. Юрій Кміт, стали топосом, загальним місцем для багатьох його виголошених проповідей. Їхні тексти, увійшовши до вищезгаданої збірки, набули широкої популярності серед сучасників, оскільки містили, окрім екзистенційних тем, корисні, придатні на щодень практичні поради.
Ми ж ознайомилися з різдвяною проповіддю о. Юрія Кміта, одним із 27 його гомілетичних текстів, завдяки книзі-альбому «Добрий посів. Проповіді на свята цілого року» – перевиданню збірки 1924 року, здійсненому видавництвом «Родовід» 2015 року. Ініціатором, а заразом ілюстратором видання став онук о. Кміта художник Юрій Гура (1939), про що він написав у присвяті, поміщеній на шмуцтитулі: «Гордий і радий, що вдалося мені витягнути з небуття минулого століття й перевидати книгу мого Діда, Юрія Кміта – «Добрий посів. Проповіді на свята цілого року» (1924). Постарався зробити її двомовною – українською й англійською мовами, аби пішли в ширший світ. Майже через 100 років думки о. Кміта, написані в період боротьби за незалежність України, залишаються актуальними й важливими для виховання нових поколінь. Цією книгою сплачую скромний борг вдячності моїм родичам за вклад любові й труду, виховання мене й приготування до незнаного майбутнього мого життя».
Принагідно зазначимо, що Юрій Гура, народившись на Галичині, малим хлопцем вимушений був тікати разом із матір’ю і дідом до Перемишля, аби уникнути висилки до Сибіру, яку здійснювала совєтська окупаційна влада. Художній фах здобув у Краківській академії мистецтв, потому жив і працював у Польщі, Італії, а з 1968 року – в США. Він є автором пейзажів, натюрмортів, кованих скульптур з металу. На прохання патріарха Йосипа Сліпого оформлював Греко-католицький музей у Римі. Був викладачем в Українській художній спілці в Філадельфії.
Передмову до перевиданих «Родоводом» проповідей о. Юрія Кміта під назвою «Юрій Кміт: священик, письменник, патріот» написали академік Леонід Рудницький та професор Микола Рудницький.
Юрій Кміт: священник, письменник, патріот
file:///C:/Users/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0/Downloads/kmit.pdf
Автором вступного слова «Погляд через століття» став Михайло Городиський, інженер, кандидат технічних наук, який слушно зазначає:
«Актуальність сучасного розгляду цієї книжки визначена тим, що поряд із вагомо викладеними базовими нормами християнської моралі систематизовано наведено наслідки дотримання або ігнорування цих норм у повсякденному житті. Юрій Кміт виводить пряму залежність успішності кінцевого результату процесу державотворчості українського народу та його лідерів на основі християнської віри і терпимості».
Про багатогранність постаті о. Юрія Кміта, дають уявлення статті в «Енциклопедії Українознавства. Том 3», виданій НТШ, та «Енциклопедії Сучасної України. Том 13». Отже, Юрій Кміт – греко-католицький священник, сільський парох, капелан УСС, а також різнобічний інтелектуал-дослідник, письменник, етнограф, літературознавець. Він був членом Наукового товариства імені Шевченка, служив шкільним інспектором Рудківського повітового комісаріату ЗУНР, став одним із авторів «Літопису Бойківщини» та «Словника бойківського говору».
Отже, Різдвяні свята спонукають не лише роззирнутися і зауважити нових молодих митців, а й, поглянувши в минуле, побачити гідних уваги українських культурних діячів. Та в ім’я Божої справедливості, про яку знову нагадує Боже Дитя, віддати їм належну шану.
З повагою – завідувачка відділу обслуговування та книгозбереження
Галина Рафальська та Наукова бібліотека НАОМА
Переглядів: 15
