Оксана Сліпушко, докторка філологічних наук, професорка, завідувачка кафедри історії української літератури і шевченкознавства КНУ, відстежила хід цих подій у документах:
http://www.golos.com.ua/article/48183
З цього дізнаємося, що в грудні 1846 року Шевченко надіслав лист київському, подільському і волинському генерал-губернатору Д. Г. Бібікову з причини його заяви про призначення вчителем малювання в Київський університет. Попечитель Київського учбового округу О. Траскін запитав тогочасного ректора університету В. Федорова, якої той думки про обіймання Шевченом посади вчителя малювання, і дістав позитивну відповідь.
Тарас плекав надію отримати цю посаду, про що говорить його лист з Борзни до Миколи Костомарова: «Коли б то Ви були такі трудящі і добрі, щоб розпитали в університеті …, чи я утверджений при університеті, чи ні; та й напишіть до мене у славний город Борзну… Коли б то Бог дав мені притулиться до університету, дуже добре було». (Т. Шевченко. Повне зібрання творів: У 12 т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 135).
21 лютого 1847 року міністр народної освіти С. С. Уваров відправив лист попечителю Київського учбового округу О. С. Траскіну про призначення Т. Г. Шевченка на посаду вчителя малювання Київського університету з іспитовим терміном на один рік. У зв’язку з призначенням на посаду художника Шевченко був виключений зі складу Комісії.
13 березня М. Костомаров повідомив Шевченкові радісну звістку про зарахування його на посаду вчителя малювання: «Доки, братіку, сидітимеш у тій цареградській гостиниці? Приїзди у Київ, я запевне дізнався, що тебе вже наставлено наставником малярського іскуства в університеті св. Владимира, «у виде опита», як кажуть». (Листи до Шевченка. — К., 1962. — С. 58).
15 березня міністр народної освіти С. С. Уваров писав до київського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова про призначення Т. Шевченка на посаду вчителя малювання: «В должности учителя назначен мною художник Шевченко, которого просьба доставлена ко мне при отношении вашем от 21 декабря пришлого года за № 10116». (Тарас Шевченко. Документи і матеріали. — К., 1982. — № 200, с. 92).
Врешті-решт, заповітна Шевченкова мрія здійснилася, і він би міг зробити багато як художник-викладач у стінах Київського університету. Та не так сталося, як гадалося. З примхи долі, за стіною квартири Миколи Гулака опиняється навушник Олексій Петров, щоб своїм доносом поламати задуми і плани Шевченка та його товаришів-однодумців. Ніби під бетховенський мотив вторгнення зловісної долі подальші київські документи оповідають, як відбувся арешт Шевченка у Києві, як проходило слідство, яким був вирок.
3 березня студент університету О. М. Петров написав донос попечителю Київського учбового округу О. С. Траскіну про існування в Києві таємного політичного товариства – «Кирило-Мефодіївського братства». Не забув прискіпливий Петров і про крамольні поезії Шевченка: «Он (студент Навроцький) прочитал мне 4-ре стихотворения Шевченки, имеющие своїм содержанием вообще мысли явно противозаконные». (Тарас Шевченко. Документи і матеріали. — К., 1982. — № 198, с. 90).
А далі імперський чиновницький апарат у багатьох особах, які постійно перебували в переписці, робив свою чорну справу, щоб, врешті, покарати вільнодумців. У вказівці про обшук у М. Костомарова, І. Посяди, О. Марковича, О. Тулуба, Г. Андрузького, був окремо згаданий Шевченко: «а также у художника Шевченки, если последний возвратился в Киев». Начальник Третього відділення шеф жандармів О.Ф. Орлов розпоряджається про негайний арешт і допит Т.Шевченка та інших членів товариства. Поет був заарештований на дніпровій переправі біля Києва й доставлений у будинок губернатора І. Фундуклея. При обшуку в нього вилучили листи, альбом із віршами і рисунками, рукописну збірку «Три літа».
Хоча Шевченка визнали непричетним до Кирило-Мефодіївського братства, вирок йому був найжорсткішим порівняно з іншими братчиками, кирило-мефодіївцями: «Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений». На документі резолюція Миколи І: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — К., 1982. — С. 130).
Отак київська сторінка стала у життєписній Тарасовій фабулі кульмінацією, серединною точкою шляху до подвигу, слави Митця і Пророка.
Далі буде…
З повагою, бібліотека НАОМА.
