Від хустини до «Малої» і «Більшої» книжок Тараса Шевченка, від «Кобзаря» і до хустини
Вряди-годи зазираючи до Шевченкового «Кобзаря», який становить духовну автобіографію великого українця, щоразу натрапляємо на актуальний у сьогоденному контексті його віршований уривок. Буває і навпаки: подія, в якій беремо участь, сама виступає тлом відомого твору Тараса, а він у такий спосіб передає нам послання з глибин століть, що свого часу почув за власних, здебільшого важких, обставин.
Таким карколомним етапом життя виявилися для Кобзаря арешт і заслання, що обернулися створенням рукопису, нині відомого як «Мала книжка» 1846—1850 років, або «Захалявна книжка», або «Оренбурзька книжка». Поет у «Щоденнику» 24 лютого і 6 березня 1858 року згадував про цей рукопис як про «невольничу поезію» або про «невольничу Музу», що товаришувала йому в сидінні у жандармському казематі ІІІ відділення у Петербурзі, а згодом була з ним у мандрах Аральської описової експедиції, а потім розраджувала в Оренбурзі та в Орській фортеці.
«Завтра Кудлай їде до Владіміра; попрошу його взяти й мене з собою. Із Владіміра якось доберусь до Нікольського і в обіймах мого давнього щирого приятеля, дасть Бог, забуду і Піунову, і всі мої гіркі втрати та невдачі. Відпочину й на дозвіллі захожусь переписувати для друку свою невольничу поезію». [3]
«Я занадто пильно взявся за свою “Відьму”, — так пильно, що сьогодні скінчив; а праці було чимало. І, здається, добре скінчив. Переписав і злегка виправив “Лілею” та “Русалку”. Як то зустрінуть земляки мої мою невольничу Музу?». [4]
Використавши 27 саморобних зошитів формату 6.3 × 9.8 см, які надавалися для переховування і збереження, український поет обійшов заборону писати вірші. Отримавши попередження про арешт (який стався 24 квітня 1859 року), поет віддав рукопис та альбом акварельних малюнків на збереження штабс-капітану Карлу Герну. Цей військовий інженер, статистик, топограф, дослідник Казахстану і Оренбурзького краю, перебуваючи в Оренбурзі, всіляко підтримував Шевченка, полегшуючи солдатський побут і сприяючи творчому вираженню митця. На початку 1858 року, коли Шевченко перебував у Нижньому Новгороді, Герн повернув йому рукопис. Відтак уже вільний поет зміг зробити виправлення в тексті, деякі з них перекресливши, про що свідчить рукопис «Малої книжки», який нині зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка.
Поему «Хустина» Шевченко створив орієнтовно між червнем і груднем 1847 року, тобто, під час перебування у Орській фортеці. Після повернення Аральської описової експедиції до Оренбурга він переписав твір до восьмого зшитка «Малої книжки» за 1847 рік під номером шістнадцять, не надаючи назви, із початком: «Була собі Катерина, безталанна сиротина». Численні правки в рукописі пояснюються незадоволенням автора першим варіантом, оскільки під час переписування 8 березня 1858 року до «Більшої книжки» у Нижньому Новгороді вже з назвою «Хустина» та іншим початком поема була суттєво перероблена. Створена 1858 року в Нижньому Новгороді рукописна «Більша книжка» («Поезія Шевченка»), містить 79 поезій, переважно із заслання, становлячи першу частину, яка доповнилася згодом другою частиною – творами 1857-1861 років.
Поема «Хустина» побачила світ завдяки друкуванню за текстом «Більшої книжки» у журналі «Народное чтение», а згодом у журналі «Хата», і вперше була введена до збірки творів у санкт-петербурзькому виданні 1867 року «Кобзарь Тараса Шевченка».
Важливо знати не тільки текст, але й обставини, за яких створювалася, а потім вийшла друком поема «Хустина», тема якої вже десять років чергової війни з московією для нас є максимально близькою:
«Ой хустино, хустиночко!
Мережана, шита.
Тілько й слави козацької —
Сіделечко вкрити…
Несуть пани єсаули
Козацькую збрую:
Литий панцир порубаний,
Шаблю золотую,
Три рушниці-гаківниці
І три самопали…
А на зброї… козацькая
Кров позасихала.
Ведуть коня вороного,
Розбиті копита…
А на йому сіделечко,
Хустиною вкрите». [6]
Ці рядки згадуються майже щодня, але, попри їхній настрій, тільки як нагад про боротьбу, що триває століттями, а також про автора, який зазнавав утисків і мусив, приховуючи бунтівливі думки, вдаватися до таємних записів. Відчуваючи сум від втрат, що зазнаємо через московитського ворога, надихаємось і світлими думками, оскільки маємо змогу бути собою, не ховаючись, та чинити опір із затятістю вільних людей. Свою силу усвідомлюємо, маючи підказку в багатьох Шевченкових віршах.
Доречно спливає на думку ще одна «невільнича» поезія «Рано-вранці новобранці» із циклу «У казематі», створеному в Санкт-Петербурзі під час ув’язнення Шевченка в ІІІ відділенні, так само переписаного в Оренбурзі до «Малої книжки» в проміжку кінця 1849 –початку 1850 років, та записаного 18 березня 1858 до «Більшої книжки» звільненим поетом, який опинився в Москві.
«А колись… Давно колись-то!
Рушники вже ткались,
І хустина мережалась,
Шовком вишивалась.
Думав жити, любитися
Та Бога хвалити!…» [5]
Хустина як особливий сакральний предмет, невід’ємна частина української культурної спадщини, символізує і прощання, скорботу, і вірність, кохання, дружню прихильність. Українці споконвіку трактували хустку як важливий у повсякденні оберіг-головний убір, та як сімейну реліквію, що єднає покоління, зберігає тяглість від матері до доньки увібраним теплом рук і добротою рідної душі. Нині трепетне ставлення до цього елементу одягу і предмета декоративно-прикладного мистецтва виражається в традиції приватного колекціонування старовинних хусток із різних регіонів України та у відзначенні 7 грудня Всесвітнього дня української хустки.
29 березня колектив НАОМА вшановував українські хустку і рушник у зв’язку із постаттю Тараса Шевченка, чиє 210-ліття світова спільнота обходить цьогорііч. Саме два вишиті портрети Тараса Шевченка і чотириметровий рушник із цитатами Кобзаря стали смисловим центром у представленій колекції вишитих і тканих українських раритетів Людмили Іванівни Грабовенко, журналістки, члена правління Київської спілки журналістів, члена Наглядової ради Міжнародної громадської організації «Федерація жінок за мир у всьому світі», Посла миру, відмінниці народної освіти України. Пані Грабовенко люб’язно запропонувала для показу власні хустки і рушники, що збиралися з усієї України впродовж багатьох років, і вже неодноразово експонувалися, а бібліотека НАОМА з радістю приєдналася до нетрадиційного для своєї діяльності проекту.
Напередодні готуючись до експозиції, з радістю переконалися, що не помилилися, підтримавши ініціативу шановної журналістки і громадської діячки. Розквітчана пронизливо яскравими, пастельно-ніжними, шляхетними і суворими темно-зеленими і тьмяно-червоними кольорами хусток, які врівноважувалися лаконічними узорами рушників, бібліотечна зала стала місцем паломництва для працівників і студентів НАОМА. Багато хто з відвідувачів міг оповісти про хустки, які зберігаються ріднею не одне покоління як німі свідки родинних історій.
Наступного дня, зустрівшись із самою власницею колекції, аудиторія мала змогу увіч побачити, чим була хустка в повсякденному житті українців, а також почути, яку роль вона відіграє у сучасних воєнних умовах. Пані Людмила була вдягнена в український стрій, який складався з сорочки, жупана, дерги, намиста і хустки, одягнутої особливим способом. Саме цей варіант вив’язування хустки викликав інтерес і став приводом для майстер-класу, через який була продемонстрована послідовність створення такого головного убору.
Історію свого захоплення хустками пані Людмила почала з найріднішої хустки, яка належала її бабусі і носилася тільки на свята. Неоціненною реліквією в колекції стала і мамина хустка, що досі зберігає її тепло. Кожна хустка має свою енергію, нагадуючи про першого власника, а ще спроможна лікувати і піднімати дух людини у вірі в світле майбутнє, в плеканні надії на Перемогу над ворогом і любові до рідних і рідного. Почавшись із хусток роду, колекція поступово поповнювалася подарунками знайомих і сторонніх людей, які прагнули позитивним потенціалом своєї хустки послужити Україні і українцям.
Журналістка, зазначивши, що ця цінна риса є притаманною українцям здавна, згадала випадок, який трапився під час виставки в Сумській області, коли один із відвідувачів попросив пані Людмилу затриматися, аби він зміг з’їздити в село і привезти хустинку своєї мами. Ця жінка під час війни прихистила 47 сиріт і кожному дала гідне виховання, вивівши в люди. А ще присутні почули розповідь про українських вояків, які захищаючи нас, самі потребують нашого молитовного захисту.
Друга частина заходу була розпочата візитом Галини Гілярівни Яблонської, яка вчасно долучилася до розмови зі словом про Тараса Шевченка. Дивлячись на великий майстерно вишитий портрет поета, дев’яностошестирічна акторка гучно і експресивно прочитала власний вірш про Кобзаря. Потім згадала моменти своєї акторської біографії, пов’язані з творчістю Шевченка. Видатною, завдяки режисерському таланту Амвросія Бучми, стала перша вистава «Назар Стодоля» в київському театрі Івана Франка, в якій Яблонська зіграла Галю.
Також визначна українська акторка, яка є художнім керівником Героїчного театру «Пам’ять», нагадала про ще одну свою іпостась, пов’язану із великим Кобзарем. Як автор і фундаторка міжнародного проєкту-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи», Галина Яблонська, звернувшись до присутньої студентської молоді, закликала долучитися до нього своїми художніми роботами.
Освітньо-мистецька імпреза розпочиналася вітанням гостей від директорки бібліотеки В.В. Каменецької, її вступним словом із представленням власниці колекції Л.І. Грабовенко та акцентуванням неперехідного значення хустки в збереженні українського культурного коду. Присутній на заході ректор НАОМА О.П.Цугорка підбив підсумки зустрічі, передусім подякувавши Людмилі Іванівні і Галині Гілярівні за ініціативу, участь і можливість побачити в одному місці таке розмаїття українських витворів та почути їхні унікальні сюжети. Фінальним жестом спілкування стало групове фотографування присутніх поруч із портретом великого Кобзаря.
Використані джерела:
- Панченко В. Шевченко зблизька. Київ : Темпора, 2023. – 272 с.
- Росовецький С. Шевченко і фольклор. Київ : Критика, 2015. – 480 с.
- Тарас Шевченко. ЖУРНАЛ [Щоденник] Лютий 1858. Сайт: Тарас Шевченко.
Журнал [Щоденник]. Переклад Леоніда Білецького.
За редакцією П. Зайцева, В. Якубовського й О. Лотоцького. URL:
http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Zhurnal/shchodennyk09.html
(дата звернення: 31.03.24).
- Тарас Шевченко. ЖУРНАЛ [Щоденник] Березень 1858. Сайт: Тарас Шевченко. Журнал [Щоденник]. Переклад Леоніда Білецького.
За редакцією П. Зайцева, В. Якубовського й О. Лотоцького. URL:
https://web.archive.org/web/20200714111147/http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Zhurnal/shchodennyk10.html
(дата звернення: 31.03.24).
- [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 11-20; 549-570. «Рано-вранці новобранці»] Сайт: Ізборник. URL:
http://litopys.org.ua/shevchenko/shev201.htm#rano
(дата звернення: 31.03.24).
- [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — Київ : 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 56-57; 588-590. «Хустина»] Сайт: Ізборник. URL:
http://litopys.org.ua/shevchenko/shev215.htm
(дата звернення: 31.03.24).
З повагою, бібліотека НАОМА та завідувачка
відділу обслуговування та книгозбереження
Галина Рафальська
