Цьогоріч, в умовах жорстокої війни з московитами, в Україні стартує нова державницька традиція, спричинена внутрішнім церковним процесом остаточного відокремлення від московії.
Отже, першого жовтня відзначаємо започаткований 2014 року президентським указом День захисника України, що в 2021 році прибрав нову назву, поширюючись і на жінок-войовниць. Позаяк це свято традиційно пов’язувалося з днем Покрови Пресвятої Богородиці, закономірним став його переніс з 14 жовтня у результаті реформи церковного календаря, здійсненої Православною Церквою України. Президентським указом від 28 липня 2023 року за першим жовтня, окрім Дня захисників і захисниць, закріплено і День Українського козацтва.
Четвертою гранню і закономірним доповненням до зазначених вище моментів святкування є згадка про заснування УПА 14 жовтня 1942 року, власне, на свято Покрови, яка вважалася споконвіку захисницею українського війська. А отже, перше жовтня є днем вшанування українських воїнів без огляду на стать зі зверненням до минулого та акцентуванням небесного й земного виміру буття українського народу, зокрема, його оборони від вічно ворожого сусіда на Сході.
Українська повстанська армія. Історія виникнення
https://szru.gov.ua/history/stories/ukrainska-povstanska-armiya-istoriya-vynyknennya
Зміст цього святкового дня можна вповні охопити, логічно почавши не з воєнного сьогодення 2023 року, а з шерегу подій, що впродовж кількох століть такій лихій реальності передували. Тоді стає очевидним, що ми, всупереч часовій відстані, незмінно залишаємося завзято опірними вояками в так само небезпечному сусідстві, й з набутим не один раз геноцидним досвідом та його наслідками реагуємо з усвідомленням, чим може обернутися поразка.
Козаки, що пристрасно віддавали життя в чужих битвах, аби обернутися підмурком чужої імперської столиці, або увійшли до складу чужого дворянства (бо не було українського двору), або опинилися вигнанцями на чужині, все ж таки залишили в своїх нащадках войовничий вільнолюбний дух.
Добровольці у складі УСС на початку ХХ століття, а через кілька десятиліть у загонах «Карпатської Січі», потім УПА, як гідні продовжувачі предківської воїнської традиції належно відповіли викликам часу. Перші заклали основу для других, коли, попри героїчні Визвольні змагання 1917-1921 років, частина України була окупована московитами, а решта українських земель розібрані за підтримки західних союзників іншими державами.
Другі визвольні змагання 1938-1950 років українські вояки «Карпатської Січі», воїни-упівці здійснювали так само під Покровом Пресвятої Богородиці. Оскільки в українській традиції з козацьких часів, коли Запорізька Січ була потужною воєнною силою, вшанування війська відбувалося саме на Покрову.
Чому стався саме такий сплав церковного свята, значущого не лише для Церкви України, і дня вшанування історичних військових формувань України, вказує легендарний зміст свята Покрови, а також історія української ікони як відображення впливу церковної традиції на суспільне життя в різні періоди.
Українська нація не унікальна в стремлінні піддатися опіці Божої Матері. Як відомо, культ Діви Марії як «Пресвятої Діви Марії, королеви Польщі» поширений серед католицького населення Польщі й носить загальний характер, будучи присутнім як у самій Польщі, так і у польських парафіях за межами країни. Мати Божа Ґваделупська вважається святою покровителькою Мексики, а її день 12 грудня є держаним мексиканським святом. Так само в Португалії Пречиста Діва Марія здавна визнається матір’ю і опікункою португальського народу.
Починаючи ab ovo, зазначимо, що спільний для обох гілок традиційного християнства культ Богоматері Марії було започатковано ухвалами Ефеського собору 431 року, який утвердив шанування Марії як Богородиці. Але є і більш ранні приклади визнання оборонної ролі Богоматері: Єфрем Сирійський (ІV століття) склав одинадцять молитов до Богородиці Заступниці. В богородичному культі в Україні, що бере початок у візантійській традиції поіконоборчої доби, від старокиївського періоду акцентується заступницька дія Богородиці.
Отже, тут розглядаємо два найважливіші для розкриття теми Покрови Богородиці періоди: старокиївський культ Богородиці та початки іконографії Покрову Богородиці, досліджені українським істориком-медієвістом Володимиром Александровичем, а також культ Покрови Богородиці барокової епохи, висвітлений у багатьох працях українським мистецтвознавцем Дмитром Степовиком.
На думку Володимира Александровича, автора монографії «Покров Богородиці. Українська середньовічна ікона», «Слово про закон і благодать» київського митрополита Іларіона стверджує поширення на середину ХІ століття культу Богородиці Заступниці константинопольського зразка на державному рівні. Поняття богородичної опіки присутнє і в літописному тексті молитви святого князя Володимира Великого при завершенні Десятинної церкви під 996 рік. Крім того, «Слово» містить поняття «покров», розкриваючи його побутуюче трактування: святий Володимир Великий характеризується як «бескровный покровъ». Таким розумінням наділяється і переклад Житія святого Андрія Юродивого. Володимир Александрович робить важливий висновок: «Отже, засвоєна у старокиївському середовищі ще перед серединою ХІ століття візантійська з походження ідея Богородиці Заступниці рівнозначна відомій на Русі від ХІІ століття ідеї Покрову Богородиці як власній київській версії давнього візантійського Її шанування».
Ця теза українського дослідника важлива з огляду на поширюване московитами уявлення про культ Покрови Богородиці як винятково «російський», як оригінальне відгалуження традиційного богородичного культу, обґрунтоване версією зародження Покрову в середовищі «святого Андрія Боголюбського».
Подальші історичні події так само свідчать про константинопольський родовід, розвиток старокиївського шанування Богородиці Заступниці та незаперечні візантійські початки Покрову Богородиці. Після акту віддання держави й народу під опіку Богородиці князем Ярославом Мудрим найдавніше київське літописання і Києва-Печерський патерик неодноразово звертаються до мотиву опіки Богородиці. Зокрема, Патерик згадує про з’явлення Богоматері уві сні константинопольським майстрам і доручення їм побудувати соборну Успенську церкву Києва-Печерського монастиря, а також завершальні Її слова: «Прийду і побачу її, і буду в ній жити».
Старокиївське шанування Богородиці Заступниці підтверджується і знаним літературним фактом – прикінцеві рядки «Слова о полку Ігоревім», що описують поїздку князя Ігоря з подячною молитвою до києво-подільської церкви Богородиці Пирогощої. Історія цієї церкви та її втраченої реліквії промовляє на користь версії, що церква Богородиці Пирогощої була осередком культу Богородиці Заступниці. Будь-яке зображення Богородиці є виразом ідеї Богородиці Заступниці, але важливим є те, що у візантійській традиції була вироблена конкретна формула Богородиці Агіосорітісси, відповідної українському поняттю Заступниця. Тож лише такою могла бути київська репліка відповідної візантійської іконографії, зафіксованої в літописній спадщині під грецькою назвою Пирогощої.
Дотичний стосунок до нинішньої теми мають і дві київські пам’ятки: медальйон із погруддя Богородиці та Іоанна Предтечі у Молінні в намисті зі скарбу, віднайденого 1880 року на вулиці Великій Житомирській у Києві, й золоті емалеві медальйони з Княжої Гори колишньої колекції Василя Тарновського. Підняті догори руки Марії та Предтечі, пов’язані з формулою Богородиці Заступниці, повторюються і у варіантах «Вознесіння» серед ілюстрацій Київського Псалтиря 1397 року, відтворюючи константинопольський зразок ХІ століття.
Культ Богородиці Заступниці, відображений в українському сакральному малярстві XV – XVIII століть із місцевими особливостями культури пізнього Середньовіччя й Нового часу вказує на важливу роль виведеної від «Богородиці Пирогощої» іконографії у мистецтві як княжої України, так і наступних епох.
Важливим є процитувати ще один висновок досліджень Володимира Александровича: «Результати викладених нижче студій над походженням та розвитком української середньовічної іконографії Покрову та її продовженням у мистецтві Нового Часу переконують, що саме ця константинопольська ікона (тобто, образ Богородиці у влахернській ротонді), що стала прообразом головної лінії розвитку заснованої на чудотворній «Богородиці Пирогощій» української іконографії Покрову, й була безпосереднім першозразком літописної старокиївської святині».
Але, окрім розглянутих варіантів, старокиївська мистецька практика засвідчує й інші формули реалізації ідеї захисту Богородиці. Богородиця в Києві зображувалась як у Візантії, в образі Оранти в молитві перед Христом. Крім загальновідомої вівтарної мозаїки Софійського собору, доведена наявність Оранти і в консі апсиди Успенської соборної церкви Києво-Печерської лаври. У візантійській теології молитва Богородиці в апсиді пов’язується з ідеєю молитовного заступлення перед Христом, що вплинуло на становлення традиційної іконографії Покрову у контексті старокиївського культу Богородиці, а також на родовід західноукраїнського Покрову.
Фрески Кирилівської церкви, що були завершені перед серединою ХІІ століття, представляють Богородицю, зображену як у парі до Христа в медальйоні нартексу, так і в композиції південного вівтаря «Святі Кирило та Афанасій Олександрійські перед Богородицею». Це перший старокиївський перетин двох версій трактування, які згодом продовжили іконографію Покрову.
Переходячи до періоду українського бароко, згадаємо легенду, що стала змістовим підґрунтям свята Покрови. Цей день вшанування захисту, наданого вірним через заступництво Богородиці, має дві версії. У слов’янському варіанті ворогами мешканців Константинополя, взятого в облогу, виступають давні руси на чолі з Аскольдом. Після невдалої спроби захоплення міста через втручання Богородиці, яка після прохання константинопольських вірних спустилася до них, вкрила своїм омофором та зробила невидимими для ворогів, Аскольд і його воїни прийняли хрещення.
За поширенішою сарацинською версією, 910 року Константинополю загрожувала небезпека від сарацинів-мусульман, з якими воювала візантійська імперія, очолювана імператором Левом Мудрим. Під час всенощної недільного дня 1 жовтня Андрій Блаженний, перебуваючи в переповненій молільниками Влахернській церкві, о четвертій ночі побачив у небі Пресвяту Богородицю. Вона йшла в повітрі, ніби осяяна небесним світлом, в оточенні ангелів і грона святих з Іваном Хрестителем та Іваном Богословом. Помолившись зі сльозами, Богородиця підійшла до престолу й продовжила молитися за прихожан. Закінчивши молитву, зняла з голови велике своє покривало, тримаючи його, урочисто розпростерла над усіма молільниками. Святі Андрій Блаженний і Епіфаній у здивуванні довго споглядали це покривало й сяючу славу Господню. З відходом Богородиці покривало перестало бути видимим, але залишилася благодать для молільників.
Осмислюючи культ Покрови Богородиці барокової епохи, найвищий розвиток якої в усіх головних видах мистецтва припадає на другу половину ХVI і першу половину ХVIIІ століття, згадаємо важливу тезу Дмитра Степовика зі статті «Духовні та мистецькі виміри українських ікон»:
Дмитро Степовик. Духовні та мистецькі виміри українських ікон
https://www.kpba.edu.ua/statti/915-dukhovni-vymiry-ukrainckykh-ikon.html
«Український варіант бароко з його експресивною мовою, у якій знайшлося ще місце й для гармонійності, – був суголосний, може, більше від інших мистецьких стилів, національному характерові й естетичному почуттю. У цьому – одна з причин такої тривалої (майже 200 років) історії стилю бароко в Україні».
«Барокові почування» – тривога, неспокій і біль – в українських реаліях супроводжували сум’яття від дій польських магнатів, ухвал Берестейського собору та українсько-польської війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Воєнні події 1684-1654 років, об’єднавши українців у прагненні до свободи, не тільки вивели вояків на поле бою, але й підштовхнули до активної позиції інші верстви. Потрясіння воєнного лихоліття позначилося на суспільних настроях, коли надія на перемогу змагалася зі зневірою та передчуттям катастрофи, що суттєво вплинуло і на сакральне мистецтво.
Павло Алеппський, відвідавши Україну в найтяжчій період війни з королівською Польщею, залишив описання ікон та іконостасів і як суто барокових творів, і як творів перехідного періоду ренесансно-барокового синтезу. Завершення війни жорстоким фіналом січневої Переяславської ради 1654 року незагайно було усвідомлене народом як трагічна невдача України. Позаяк козацька верхівка, «приєднавши» країну до «православного царя», затягнула її до значно лиховіснішої кормиги.
Державна криза викликала реакцію суспільного захисту в спонтанному та інтенсивному розвитку теми Покрови в іконописі. Відомий з Середньовіччя, але ніколи не домінуючий в українських храмових іконах та іконостасах сюжет Богородиці Покрови впродовж кількох років по війні набув небувалого поширення в новозведених Покровських соборах і церквах. І кожен такий храм мав свою козацьку ікону Покрови.
На тлі ослабленого державного і суспільного ладу Церква залишалася потугою, прибравши функцію головного ідеолога українського суспільства. Тож вища церковна ієрархія, знаючи психологію, відчуваючи настрої українців, обрала в постаті Богородиці Покрови найвідповідніший «захисний» сюжет церковної історії та задіяла його для подолання ситуації непевності й підбадьорення вірних. Майстри, іконописці, заохочені парафіяльними священиками, через відомий сюжет захисту Богородицею Константинополя від сарацинів виражали дуже актуальну для українських реалій XVII століття ідею захисту Богородицею Покровою українців.
За часів монголо-татарського нашестя в Україну сюжет про Юрія Змієборця і Архистратига Михаїла так само слугував метафоричним способом полегшити становище народу, що потребував захисту. Але унікальність барокової ікони Покрови в Україні полягає в тому, що вона конкретніше відповідає історичним обставинам XVII століття та є національною, на відміну від покровських ікон інших православних країн.
Інтенсивні воєнні дії, якими московія від лютого 2022 року намагається знесилити і підкорити Україну, знову актуалізували тему захисту українців, який надає Богородиця Покрова. Для візуалізації цієї теми з нагоди визначного українського Дня захисників і захисниць згадаймо дві сучасні покровські церкви столиці та околиць із оригінально виконаними храмовими образами.
Ставропігійна козацька церква Покрова Пресвятої Богородиці (Київ)
https://web.archive.org/web/20150215063041/http://mamajeva-sloboda.ua/objects.php?category=37
Церква Покрови Пресвятої Богородиці УПЦ КП (Бровари)
https://ua.polomap.com/бровари/59875
Завершуючи нинішню статтю, висловимо сподівання, що Треті визвольні змагання, які з 2014 року провадить Україна, під знаком Богородиці Покрови, обернуться Звитягою над лютим ворогом, впевненістю і визначеністю мирного життя українців.
Світлини з книг:
- Василь Галайба Свято-Богородичні храмми у «другому Єрусалимі» – місті Києві. Київ, 2008, обкладинка
- Дмитро Степовик Неокласицизм: сучасне українське монументальне церковне малярство. Київ, 2018, с.435
Cписок літератури з фонду бібліотеки НАОМА
| 1. | 75.046.3(477)”12/15″
А46 |
Александрович В. Покров Богородиці. Українська середньовічна іконографія / НАНУ, Ін-т українознавства ім. Івана Крип’якевича. — Львів : [б. в.], 2010. — 465 с. : іл. |
| 2. | 63.3(0)41я73
Б20 |
Балух В. О. Византиністіка : курс лекцій. — Чернівці : Книги – XXI, 2006. — 606 с. : іл., карти. |
| 3. | 75.046.3(477)”17/19″
Б83 |
Борщенко Л. Українська ікона кін. XVIII – поч. XX ст : із зібрання церковного музею Сєверодонецького храмового комплексу “Лісова дача” / рец. О. Федорук. — Луганськ, 2008. — 119 с. : кол. іл. |
| 4. | 86.372(4УКР)
В58 |
Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. Т. I : (Х – XVII ст.) / Українська Православна Церква в США. — Нью- Йорк : Бавнд Брук, 1955. — 294 с. |
| 5. | 86.372(4УКР)
В58 |
Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. Т. II : (XVII ст.) / Українська Православна Церква в США. — Нью- Йорк : Бавнд Брук, 1956. — 397 с. |
| 6. | 86.372(4УКР)
В58 |
Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. Т. III : (XVIII – ХХ ст.) / Українська Православна Церква в США. — Нью- Йорк : Бавнд Брук, 1961. — 384 с. |
| 7. | 72.03(477.411)
Г15 |
Галайба В. Свято-Богородичні храми у “другому Єрусалимі” – місті Києві / передм., післямова наук. ред. Д. Степовика. — Київ : Автограф, 2008. — 367 с. : іл. |
| 8. | 75.046.3(477.8)”11/14″
Д46 |
Димитрій, Патріарх (Ярема). Іконопис Західної України XII – XV ст / Благодійний Фонд ім. Патріарха Димитрія; наук. ред. : Л. Міляєва, М. Гелитович, К. Маркович. — Львів : Друкарські куншти, 2005. — 508 с. : іл. |
| 9. | 75.046.3(477.8)”14/16″
Д46 |
Димитрій, Патріарх (Ярема) Іконопис Західної України XV – поч. XVII ст : таблиці. — Львів : [б. в.], 2017. — 72 табл. : іл. |
| 10. | 75.046.3(477.53)
Д69 |
Дорофієнко І. Сорочинський іконостас: Іконостас Спасо-Преображенської церкви в селі Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області : альбом. — Київ : Родовід, 2010. — 168 с. : іл. |
| 11. | 75.046.3(4)
И42 |
Иконе / Курт Ваjцман, Гаjане Алибегашвили [и др.] ; прев. са енілеск. Л. Jанковиh. — Београд : Народна кньига Вук Карацич, 1983. — 418 с., ил. |
| 12. | 66.3(4УКР)
І-44 |
Іллєнко Ю. Г. За українську Україну: Відкритий лист українцям. — Київ : Аратта : МАУП, 2005. — 238 с. |
| 13. | 75.046.3(477)”20″
К55 |
Кобальчинська Р. Олександр Охапкін. Живопис. — Київ : [б. в.], 2001. — [32] с. : іл. |
| 14. | 94(477)”1939/1945″
Л67 |
Літопис УПА. Нова серія. Т. 1 : Видання Головного Командування УПА / НАН України ; упоряд.: О. Вовк, В. Галаса, В. Кук, Ю. Черченко. — Київ ; Торонто : Літопис УПА, 1995. — 481 с. |
| 15. | 94(477)”1939/1945″
Л67 |
Літопис УПА. Нова серія. Т. 2 : Волинь і Полісся: УПА та запілля 1943-1944: документи і матеріали / НАН України ; упоряд.: О. Вовк, І. Павленко ; ред. П. Сохань [та ін.]. — Київ ; Торонто : Літопис УПА, 1999. — 724 с. |
| 16. | 75.03(477)”10/15″
Л69 |
Логвин Г. Український середньовічний живопис : альбом. — Київ : Мистецтво, 1976. — 28 с., 109 л. іл. : кол. іл. . |
| 17. | 75.046.3(477)
М60 |
Міляєва Л. С. Українська ікона XI – XVIII століть = The Ukranian Icon of the 11th – 18th Centuris / Л. С. Міляєва ; за участю М. Гелитович. — Київ : ГКМО “Духовна спадщина України”, 2007. — 525 с. з кол. іл. |
| 18. | 75.046.3(477)”10/15″
М60 |
Міляєва Л. С. Українська ікона XI – XVI ст. : комплект репрод. — Київ : Мистецтво, 1991. — 24 л. репрод. |
| 19 | 63.3(4УКР)624
М90 |
Муковський І. Т., Лисенко О. Є. Звитяга і жертовність. Українці на фронтах Другої світової війни. — Київ : Книга Пам’яті України, 1997. — 568 с. |
| 20. | 86.372(4УКР)г
О-36 |
Огієнко І. (митрополит Іларіон). Українська церква / упоряд. М. Тимошик ; Фундація імені митрополита Іларіона (Огієнка). — Київ : Наша культура і наука, 2006. — 401 с. |
| 21. | 86.372(4УКР)г
О-36 |
Огієнко І. (митрополит Іларіон). Українська церква за часи руїн (1657 – 1687). Т. 5 / упоряд. М. Тимошик ; Фундація імені митрополита Іларіона (Огієнка). — Київ : Наша культура і наука, 2006. — 467 с. |
| 22. | 63.3(0)41
О-77 |
Острогорський Г. Історія Візінтії / пер. з нім. А. Онишко. — 3-є вид., допов. — Львів : Літопис, 2002. — 608 с. |
| 23. | 7.046.3(477)
О-83 |
Откович В. Українська народна ікона : альбом. — Львів : Ліга-Прес, 2010. — 100 с. : іл. |
| 24. | 75.046.3(477-89Сло)
П16 |
Паньок Т. В. Слобожанська ікона XVII – початку XIX століття : монографія / наук. ред. І. Ісіченко. — Харків : ФОП “Іванова”, 2008. — 280 с. |
| 25. | 75.046.3(477.53)
П40 |
Пляшко Л. Сорочинський іконостас. Ознаки стилю рококо: Мистецтвознавча розвідка = The Sorochyntsy iconostasis / Людмила Пляшко. — Київ : Українознавство, 2001. — 120 с. : іл. |
| 26. | 85.113(4УКР-2К)
П68 |
Православні святині Києва / за ред. Н. М. Нікітенко. — Київ : Техніка, 2011. — 352 с. : іл. |
| 27. | 75.046.3(477.87)
П75 |
Приймич М. В. Іконостаси Закарпаття: історико-мистецькі нариси; вступ. ст. М. Сирохман. — Ужгород : Карпати, 2014. — 181, [3] с. : кол. іл. |
| 28. | 75.046.3(477.87)
П75 |
Приймич М. В. Перед лицем Твоїм. Закарпатський іконостас. — Ужгород : Карпати – Гражда, 2007. — 224 с. : іл. |
| 29. | 94(37)”330/1453″
С79 |
Степовик Д. В. Візантія: крізь одинадцять століть її історії: видано до сторіччя вид-ва худож. літ. — Київ : Дніпро, 2017. — 280 с. |
| 30. | 63.3(0)41р30
С79 |
Степовик Д. В. Візантологія : програма лекц. курсу візантології для вищих духов. навч. закладів та ун-в України. — Жовква : Місіонер, 2013. — 350, [2] с., [80] вкл. : іл. |
| 31. | 75.046.3(477)
С79 |
Степовик Д. В. Історія української ікони X -XX століть / худ. оформл., макет і ред. Олексія Григора. — Київ : Либідь, 1996. — 440 іл. з кол. іл. |
| 32. | 75.046.3
С79 |
Степовик Д. В. Мистецтво ікони: Рим, Візантія, Україна / НАН України, ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. — Київ : Наук. думка, 2008. — 467 с. : іл. |
| 33. | 75.046.3(477)”20″Оха
С79 |
Степовик Д. В. Необароко: Ікони Олександра Охапкіна. — Київ : Вид-во ім. Олени Теліги, 2015. — 416 с. : іл. |
| 34. | 75.052(477)”20″
С79 |
Степовик Д. Неокласицизм: сучасне українське монументальне церковне малярство / НАН України ; Ін-т мистецтвознавства, фольклористики й етнології ім. М. Рильського. — Київ : Дніпро, 2018. — 464 с. : кол. іл. |
| 35. | 75.046.3(477)”19/20″
С79 |
Степовик Д. В. Нова українська ікона XX і початку XXI століть: традиційна іконографія та нова стилістика. — Жовква : Місіонер, 2012. — 286, [2] с. : іл. — Бібліогр.: с. 274-281. |
| 36. | 75.046.3(477)”20″Сте
С79 |
Степовик Д. В. Український стиль ікон: творчість Василя Стефурака. — Жовква : Місіонер, 2015. — 384, [4] с. : іл. |
| 37. | 63.3(4УКР)61:85
У45 |
Українські Січові Стрільці у боях та між часі. Мистецька спадщина : альбом / Ін-т колекціонерства укр. мистецьких пам’яток при НТШ ; Нац. музей у Львові ім. А. Шептицького ; упоряд. : І. Завалій, Т. Лозинський [та ін.]. — Львів ; Київ : Оранта, 2007. — 192 с. : кол. іл. |
| 38. | 75.046.3(477)”19/20″
У-45 |
Українські художники сакрального малярства кінця XX – поч. XXI ст. = Ukrainian peinters of sakred art at the end of the 20th – bigining of the 21st century / ст.: В. Овсійчук, М. Стороженко, Д. Гордіца, М. Гур’єва [та ін.]. — Київ : [б. в.], 2008. — 111 с. : кол. іл. |
| 39. | 63.3(4УКР)46
Ч-48 |
Черкас Б. В. Українське козацтво; авт. ст. : І. Марзалюк, А. Рагаускас [та ін.]. — Київ : Балтія Друк, 2015. — 197, [3] с. : іл. |
| 40. | 63.3(4УКР)46
Ш37 |
Шевчук, Валерій. Козацька держава. — Київ: Абрис, 1995. — 392 с.: іл. |
| 41. | 83.3(4УКР)1
Ш37 |
Шевчук Валерій. Муза Роксоланська: українська література XVI-XVIII століть: у 2 кн. / В. О. Шевчук. – Київ : Либідь, 2004 – 2005. – Кн. 1 : Ренесанс. Раннє бароко. – 2004. – 398 с.: іл. |
| 42. | 83.3(4УКР)1
Ш37 |
Шевчук Валерій. Муза Роксоланська: українська література XVI-XVIII століть: у 2 кн. / В. О. Шевчук. – Київ : Либідь, 2004 – 2005. – Кн. 2 : Розвинене бароко. Пізнє бароко. – 2005. – 726 с.: іл. |
| 43. | 75.046.3(477)”11/18″
Ш38 |
Шедеври українського іконопису XII – XIX ст = Masterpieces of ukrainian icon-painting, 12th-19th cc. : альбом / пер. сл. М. Романишина ; авт. вступ. ст. та упор. Л. Членова. — Київ : Мистецтво, 1999. — 256 с. : іл.
|
| 44. | 63.3(4УКР)61
Ш66 |
Шкільник М. Україна в боротьбі за державність в 1917-1921 рр. : спомини і роздуми : до 100-річчя Укр. революції 1917-1921 рр.; упоряд. Владислав Верстюк. — Київ : КЛІО, 2016. — 512 с.
|
| 45. | 75.046.3(477-89Сло)”18/19″
Я65 |
Януарій, (Гончар). ієродиякон. Українська ікона. Слободка Борисівка кінця ХІХ – початку ХХ століть : альбом / авт. іст. нарису В. В. Шуліка ; НЦНК “Музей Івана Гончара”. — Київ : Майстер книг, 2019. — 660 с. : іл. |
З повагою, бібліотека НАОМА.
