На щоглах часу піднято вітрила,
В моїх очах нуртує далина,
Стремління за стремлінням вирина –
Жага плавби чуття моє збудила.
Пливіть до сонця човники стремлінь,
Допоки день у погляді не гасне, –
Недовірки, маскуючись під гасла,
Не впеленають сонця в чорну тінь…
На мілині зав’язнеш неодмінно,
На мілині – поріддя плазунів,
На мілині, мій світе-Україно,
Без тебе я зачахнув би, зіскнів!…
А ти стоїш на обрії незмінно,
Єдинонько – мій світе-Україно,
А ти вростаєш в небо голубе!
(Іван Гнатюк)
23 травня, в День Героїв – свята, встановленого на честь українських борців, що воювали за волю України протягом століть, від лицарів Київської держави до наших сучасників – Небесної Сотні, бійців нинішньої російсько-української війни, вшановуємо жертви, складені на олтарі української свободи в кожну епоху буремної історії, схиляємо голову перед подвигом кожного витязя.
На другому році повномасштабної війни, вкотре розпочатої сучасною московією, годиться згадати Ніла Хасевича, найунікальнішого українського митця ХХ століття, життєвою настановою якого були слова: «У своєму житті я втратив уже все, але як довго залишиться бодай одна краплина моїй крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних та здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються».
Ніл Антонович Хасевич (1905–1952) – український художник, графік, активний громадський і політичний діяч, член ОУН і УГВР, відомий за повстанськими псевдами: Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль. Ніл Хасевич – активний культурно-мистецький діяч міжвоєнної Європи, що протягом 1931–1944 років брав участь у 35 художніх виставках, зокрема, у Львові, Празі, Берліні (1931–1932), в Чикаго і Лос-Анджелесі (1932–1933).
Дослідник Рівненщини, журналіст Олексій Бухало справедливо зазначає, що у візуальному мистецтві Ніл Хасевич перший закликав до політичної самостійності України зокрема, а його роботи стали унікальними в історії європейського партизанського руху загалом.
Початок життя вихідця з Рівненщини Ніла Хасевича визначався звичною дорогою українського провінціала в Другій Речі Посполитій, який, долаючи перешкоди, здобував академічну освіту в поважному закладі – Варшавській академії красних мистецтв. Перейнявши знання і досвід визнаних майстрів Мілоша і Мечислава Катарбінських, Владислава Скочиляса на графічному факультеті, із завершенням навчання вдосконалював власну творчу манеру, перейшовши від олійного живопису до графіки й дереворитів. Дві його студентські роботи «Прання» та портрет Івана Мазепи були відзначені премією і дипломом. Перші ж уроки живопису майбутній майстер отримав в іконописній майстерні, початково навчаючись в духовній семінарії. Входив до варшавського гуртка українських митців і студентів академії «Спокій».
Будучи вже дипломованим митцем, майстром з вагомим списком робіт, здобув визнання у польському мистецькому середовищі за документальну, станкову, книжкову графіку й дереворити. За гравюру отримав на одній із виставок у Варшаві грошову премію, а також випустив альбоми з книжковими знаками й екслібрисами. Маючи творчу перспективу у Варшаві, не скористався можливістю взяти польське громадянство, повернувся на Батьківщину, щоб прислужитися українській справі і творчо розвиватися в рідній атмосфері. Тут так само провадив активний спосіб життя, вчителюючи в місцевій школі, заробляючи на життя бухгалтерською справою, не полишаючи праці в різножанровому малярстві.
Ой там, на Вкраїні, в безкраїх степах…
Туди, до могил, моя думка летить,
Де здавна покоїться, тихо лежить
Батьків моїх слава і лицарів прах.
Ой там моє серце – на нивах, полях,
Ой там мої думи в густеньких садах,
Де пташка щебече у день і вночі,
Співає дівчина, по воду йдучи,
У плахті червчатій, голівка в квітках…
(Кесар Білиловський)
Зі студентських років художник поринув у громадсько-політичне життя краю, почавши зі студентської спілки «Запоріжжя». Як активний діяч ОУН особисто знав багатьох керівників українського національного руху, входив до центрального і крайового проводів ОУН, згодом став членом Української Головної Визвольної Ради (УГВР). З квітня 1943 року, коли масово формувалися загони УПА, долучився до підпільної роботи, з часом був обраний до центрального і крайового проводів ОУН.
Останньою віхою життя митця і воїна Ніла Хасевича стала діяльність у партизанському підпіллі з постійною небезпекою і безперервними змінами місця перебування. Працюючи у криївках, бункерах, землянках, без належних художніх матеріалів і технічних знарядь, з примітивним друкарським обладнанням, у несприятливих побутових умовах, він створив близько 250 графічних творів і композицій. Як ідеолог українського визвольного руху і досвідчений митець керував друкарнею повстанців, як художник і редактор готував ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін». Випустив альбом карикатур, оформляв летючки, листівки, підпільні видання, створював бофони (квитки на бойовий фонд), меморіальні портрети загиблих провідників, виготовляв печатки, штампи та кліше, розробляв проєкти прапорів. Хасевич розробив ескізи Хреста Заслуги і Хреста Бойової Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах», і незабаром сам був відзначений медаллю і Срібним хрестом заслуги.
Про Ніла Хасевича неодноразово згадує діячка ОУН, зв’язкова УПА Марічка Савчин у своїй книзі спогадів «Тисяча доріг»:
«На Волині перебував серед підпільників визначний мистець-графік Ніл Хасевич, псевдо Зот-Бей. Своє мистецьке знання здобув у Варшавській академії мистецтв. Його графіка була ефективною зброєю в руках визвольного підпілля. В дереворитах, створених у період підпільного життя, Зот зображав недолю народу під радянським режимом і протирадянську повстанську боротьбу. Головно повстанській тематиці він присвятив найбільше своїх творів, втілюючи в них ідею визволення, вільного майбутнього життя і змальовуючи життя та побут повстанців…
Був він надзвичайно вартісною для підпільної роботи людиною ще й тому, що постійно вишколював нових людей, які опісля відходили в різні округи, де ілюстрували підпільні видання чи виготовляли кліше для друкарень. Його графіку вміщувалось на сторінках брошур, на летючках або окремо, як самостійне гасло.
В Зота не було однієї ноги, ходив на протезі. Через свою інвалідність майже весь час сидів у бункері, лише час від часу, з огляду на безпеку, стару криївку замінювали йому на нову. Кожний свіжовиготовлений дереворит Зот пересилав Орланові, і в нього вони перебували. Кліше, що тематикою відповідали текстові тої чи тої брошури, Орлан віддавав до друкарні ім. Клима Савура, яка була приміщена в Луцькому р-ні. Після друку відсилали кліше назад до Орлана. В нашій криївці був станок, зготовлений для помножування графічних відбитків, і на ньому я й Адріян вибивали їх тисячами. Від нас вони йшли до друкарні, де їх доповнювали письмовим змістом».
Як тиші янгол стане на коліна,
і сива самота шелесне, як папір,
тобою зір чудується, людино,
величчям постаті сягаєш зір…
(Ігор Калинець)
Про обставини загибелі Ніла Хасевича залишився спогад колишнього вояка УПА Дмитра Удода:
«Це було 1952 року в Клевані, колишньому райцентрі на Рівненщині, до якого входили Білівські хутори, де в криївці був убитий Ніл. Їх, повстанців, привезли напівголими, звалили на сніг. Посадили в рядок. Його посадили під дубом. Чекісти привозили завжди вбитих для показу людям. Це робилося і на глум, і на пострах населення, щоб деморалізувати його. Коли вже енкаведистам набридало видовище, вони вивозили трупи в окописька. Десь там і тіло Ніла Хасевича знайшло свій останній притулок».
Після кількох десятків років забуття загибель Ніла Хасевича несподівано набула медійного розголосу. Через те, що Інститут національної пам’яті зацікавився справою вбивства Ніла Хасевича, з мороку історії виринуло ім’я його безпосереднього вбивці.
26 квітня 2017 року Генеральна прокуратура України почала розслідування за фактом вбивства художника Ніла Хасевича Борисом Стекляром. Виявилося, що цей полковник КДБ у відставці, довгі роки шанований у незалежній Україні герой війни із фашистами, будучи капітаном контррозвідки, бійцем СМЕРШ, у складі створеної оперативної групи Міністерства державної безпеки виконував завдання зі знешкодження ворожого радянській державі елемента – художника Хасевича. Приводом для пошуків каральними органами СРСР підпільного художника став виданий 1951 року альбом «Графіка в бункерах УПА», з яким ознайомилися делегати Генасамблеї Організації Об’єднаних Націй.
93-річний Стекляр із початком справи намагався заборонити доступ до своєї особової справи в СБУ, своєї вини не визнавав, а російським журналістам говорив: «Це була моя робота. Я робив свою справу. Ті, хто залишилися в живих з бандерівців – наша біда». У січні 2018, напередодні свого 95-річчя, він помер, так і не дочекавшись вироку.
Навіщо, згадуючи гідних синів своєї землі, що відійшли передчасно закатованими жертвами і славними вояками, витрачати слова на їхніх нерозкаяних катів? Щоб не втомлюватися в очікуванні правди, яка неодмінно перемагає. Хоч би це стосувалося героїчного народу, мученого воєнними діями скаженої держави-сусідки, хоч би йшлося про життя однієї героїчної людини, обставини насильницької смерті якої довго залишаються під грифом таємниці закритих архівів.
(Бертольд Брехт)
Катальог четвертої виставки [Текст] : кат. вист. ХІІ. 1933 – І. 1934 / Асоціяції незалежних українських мистців ; мистецтвознав. М. Драган ; мистець-маляр М. Осіньчук, Р. Сельський ; техніч. кер.вист. та ред. кат. С. Гординський. – Львів : АНУМ, 1933. – іл.
Книжковий знак Ніла Хасевича [Текст] Exlibris Ніла Хасевича / Укр. мистецький гурток «Спокій» ; передм. Т. Лєшнера. – Варшава : Укр. мист. гурток «Спокій», 1939. – 31 с. : іл.
Люди свободи [Текст] : інформ. посібник / орг. проекту: УІНП, Галуз. держ архів СБУ, Центр дослідж. визвольного руху, UA:Перший ; над проектом працювали: В. В’ятрович [та ін.]. – [Луцьк] : ГО «Студ. братство Волині», [20–]. – 27 с. : фот.
Крайлюк, Любов Василівна. Ніл Хасевич в українському мистецтві [Текст] / Л. В. Крайлюк ; Л. В. Крайлюк. – Рівне : ПП Лапсюк В. А., 2014. – 162, [2] с. : іл.
З повагою, бібліотека НАОМА.
