Події, викладені в чотирьох Євангеліях, — це невичерпне сюжетне джерело для творів мистецтва від доби Середньовіччя і до сьогодення. Двадцять століть християнства супроводжувалися найрізноманітнішими візуальними інтерпретаціями образу Ісуса Христа.
Початок цієї традиції був покладений ще гнаними римськими християнами ІІ століття, які у катакомбах замість людської постаті Спасителя малювали рибу, символ акроніма «Ίχθύς» (Іхтус) — «Ἰησοὺς Χριστὸς Θεoὺ ῾Υιὸς Σωτήρ», що означає: «Ісус Христос Син Божий Спаситель». Передання пов’язує зародження іконопису, що розвивався всередині Церкви, яка ухвалювала і плекала канонічність зображення Ісуса, Богородиці, святих, з першим образом Богоматері, намальованого євангелістом Лукою. Однак V (553 р.), VI (680-681 рр.) та VII (787 р.) Вселенські собори, остаточно заклавши ідеологічний фундамент іконошанування, спричинили розквіт мистецтва писання ікон.
Серед іконописних зображень, які відтворюють євангельську історію за участю Христа, окрема група «страсних» ікон розповідає про страждання і хресну смерть Спасителя. Їхній змістовний акцент – спокутна жертва Ісуса задля спасіння людства як головний догмат християнського віровчення. Страсний тиждень у церковному календарі якраз і є актуалізацією, часом внутрішнього переживання драми спасіння з її головним героєм – Сином Божим.
Твори християнського образотворчого мистецтва, які поставали поза церковними стінами, деталізують хронологію страсних подій, передаючи нюанси емоційного сприйняття кожного митця. Можна по-сучасному прочитати «страсну» картину, приналежну будь-якій епосі і країні, тому що вона є демонстрацією одного з епізодів шляху Христа від його входження до Єрусалиму до Голгофи. А євангельське дійство без змін повторюється і сьогодні: дійові особи нинішньої світової драми мають євангельських прототипів: Ісуса, Іуду, Каяфу з Анною, Понтія Пілата. .
Приміром, у контекст поточної світової політики, в центрі якої перебуває воююча з осатанілим сусідом Україна, вповні вписуються дві роботи нідерландського художника Ієроніма Босха з однаковим сюжетом і назвою «Коронування терновим вінцем»:(«Христос, коронований терновим вінцем») картина 1498 – 1505 рр., розміщена у Національній галереї в Лондоні, і картина 1510 року, що зберігається в іспанському Сан-Лоренсо-де-Ель-Ескоріаль. Два Босхові варіанти моменту знущання над Ісусом, висміювання Його царської гідності, схожі композиційно, оскільки смисловий і композиційний центр – це постать стражденного Ісуса, а периферія – багатофігурне, розташоване колом, оточення людей-хижаків.
Картини демонструють саме те, що відбулося відразу після суду над Ісусом у Понтія Пілата, фіналом якого стало звільнення Варрави і відправка Ісуса на смерть через розп’яття: «Тоді то намісникові вояки́, до преторія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ. І, роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: „Радій, Царю Юдейський! І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били» (Матвія 27.27-29).
Відрізняються дві візуальні інтерпретації оповіді про Ісуса в терновому вінці рівнем і спектром емоційного вияву кола мучителів, а також психологічним станом жертви, внутрішньою реакцією мовчазного непорушного Ісуса. Більш статична і стримана перша картина, попри центральне положення Ісуса, привертає глядацьку увагу передусім до потворної четвірки з її різнохарактерним вираженням.
Розташовану симетрично в три чверті горішню беземоційну пару доповнює розташована так само симетрично долішня оскаженіла пара мучителів. В найближчій відстані від Спасителя стоїть флегматичний кат, який тримає Ісуса і дивиться на Нього, але ніби нікого й не бачить. Сам Ісус, перебуваючи фізично у ворожій облозі, є відсутнім духовно, абстрагуючись від всього, що з ним відбувається. Він належить Небу, Він туди іде, туди і дивиться.
Натомість Ісус на другій картині не виявляє байдужості до зловісної ситуації, в якій Він опинився, до лиходіїв, що його оточують. Мужній, непоступливий і твердий Ісус нікуди не тікає, Він упевнений у Вічній Правді і Перемозі Бога над тимчасовим злом, яке уособлюють його мучителі. Перебуваючи в зоровому контакті з глядачем, Ісус промовляє без слів: «Я є воскресіння і життя!». Те, про що ще не здогадуються зухвалий кат, чиє коліна виклично стирчить біля жертви, та вся нечестива компанія, знає глядач: через три дні станеться Перемога Воскреслого, а смерть і зло будуть поганьблені, зазнавши поразки.
Сучасні історики мистецтва та мистецтвознавці можуть лише робити припущення, які саме зовнішні обставини та внутрішні причини спонукали Ієроніма Босха настільки змінити підхід до психологічного трактування образу Ісуса у терновому вінці, як і застосувати більш реалістичну форму втілення цього сюжету.
Для українців на четвертому році війни важливим є виявити цю різницю між віктимною поведінкою Ісуса-жертви і активним спротивом Ісуса-борця пізнішої інтерпретації Босха. Україна, що затято чинить воєнний і моральний опір нечестивій рф та психологічно протистоїть сучасним понтіям пілатам, уподібнилася Головному Герою другої розглянутої картини.
Українці з вірою чекають Перемоги Правди!
З повагою – Наукова бібліотека НАОМА та завідувачка відділу обслуговування та книгозбереження Галина Рафальська.
Переглядів: 35
