11 вересня 2025 року в широкий кінопрокат вийшла історична драма «Малевич», знята у співпраці України, Сербії, Італії та Швейцарії. присвячена українському митцю-авангардисту, чия українськість довгі роки підважувалася росіянами, патологічними брехунами і злодіями, та свідомо чи несвідомо нехтувалася Західним світом.
Бо ж вимір постаті автора загадкового чорного квадрата у європейському розумінні, століттями формованому настирливою культурною експансією росіян, ніяк не співвідносився з геополітичним і культурологічним масштабом невідь-де розташованої України. Таке культурно-історичне непорозуміння тривало аж до 24 лютого 2022 року, поки українці, за Шевченком, «приспані, окрадені, збуджені в огні», не стали до зброї, аби дати відкоша вчергове знахабнілому сусіду.
Виявилося, що разом із залізом у руках треба мати залізо в голові, аби після мляво-анемічної поведінки і грання з росіянами в піддавки діяти активно на зовнішньому інформаційному фронті. Внутрішньоукраїнська культурно-інформаційна політика так само потребувала радикальної дії і наповнення релевантним змістом. Іншими словами, виник суспільний запит на міцний самоідентифікаційний стрижень, який би характеризував позицію українців, їхнє чітке самоусвідомлення.
Звужений під багатолітнім тиском російських грошей (російської мови, російських артистів, російського книгодрукування, російського кінематографа тощо) культурний простір України розгорнувся на повну широту не тільки в результаті заохочення згори, держаного стимулювання, але головним чином завдяки ініціативності пересічних громадян. Найочевидніше це продемонстрували численні відеоблогери, які взялися за просвітництво, оповідаючи в ютубі, хто ми є як народ, якою є наша історія, література, мистецтво, народна культура.
Державні інституції за підтримки українського суспільства стали демонструвати культуротворчу діяльність із виразним українським акцентом. В умовах воєнного стану завирувало театральне життя, пожвавішало кіновиробництво, здобуваючи міжнародне визнання. Прогалини в знаннях з української історії надолужуються не тільки за рахунок художньої і документальної літератури, що з’явилася мейнстрімом усіх українських видавництв, але й через новостворювані кінофільми і телесеріали.
І нинішня війна стала частою темою кінопрем’єр, попри насторожену позицію кінокритиків, які переважно називають спекуляцією відтворення на екрані воєнної реальності, доки триває її гаряча фаза і не проминув багатолітній період суспільного осмислення карколомних подій. Зокрема, в такому ж ключі в розмові з Сергієм Жаданом висловився і Олег Сенцов, режисер, колишній полонений-політв’язень, вояк ЗСУ:
Олег Сенцов та Сергій Жадан: Поки кровить – може бути лише документальне кіно!
Однак, оминаючи вузькофахові баталії кінознавців та кіношників, слід наголосити на пропагандистському аспекті кінематографа, який художньо-образною мовою, свободою у засобах візуальної виразності охоплює якнайширші маси, справляє найефективніший емоційний вплив та привітати здійснення українським кінематографом настільки шляхетної місії.
Наблизившись до постаті Казимира Малевича, киянина, народженого на вулиці Жилянській, хрещеного у римо-католицькому храмі святого Олександра на вулиці Костельній, почасти подолянина, почасти слобожанина, що до вісімнадцятирічного віку проживав в українських селах різних українських регіонів, за допомогою численних архівних матеріалів простежуємо і подальші його життєві віхи, тісно пов’язані з Україною.
Доходимо до висновку, одностайно озвученого в документальному фільмі «Малевич. Український квадрат» (режисер Дмитро Джулай, 2019 рік) мистецтвознавцями, знавцями українського авангарду Жаном-Клодом Маркаде і Дмитром Горбачовим: Казимир Малевич – українець, український митець, надихнутий українською культурою, та український патріот.
Малевич. Український квадрат | Документальний фільм
https://www.youtube.com/watch?v=xdL17kRCM4E&t=1143s
Цей висновок становить фундаментальну думку монографії «Малевич і Україна» Дмитра Горбачова, виражену чотирма аспектами (подібно сторонам супрематичного квадрата);
По-перше, Казимир Малевич, з походження поляк, народився у київській українсько-польській родині, що визначило його світогляд і самоідентифікацію, яку він неодноразово засвідчував, називаючись і поляком, і українцем.
По-друге, українська ідентичність Казимира Малевича формувалася українським середовищем під безпосереднім впливом народної творчості і фольклору як основного чинника в особистісному становленні митця, як початку його теоретизування про феномен мистецтва.
По-третє, супрематизм Казимира Малевича не зародився у вакуумі, хоча характеризується «безпредметністю», простими геометричними формами і чистими кольорами, що виражають відчуття позамежної реальності. Цей напрям авангардного мистецтва, вийшовши з кубізму і футуризму, мав українське коріння, розвивався в українському контексті і на початку ХХ століття змінив візуальну культуру України.
По-четверте, Казимир Малевич, сформований як особистість в Україні, пізніше працював з посвятою Україні, три роки проживаючи в Києві. Посівши місце у Наркомпросі України, він засновував художні школи, викладав у Київському художньому інституті. Поширюючи супрематичні ідеї, зокрема, через публікацію статей у харківському виданні «Нова ґенерація», митець радикально вплинув на розвиток українського мистецтва.
А отже, перед переглядом художнього фільму «Малевич» можна було припустити, що цей кінопроєкт режисера Дар’ї Онищенко і кінопродюсера Анни Паленчук, заснований на їхньому власному сценарії, — не стандартний байопік із послідовністю життєвих стадій, а кіноробота, так само акцентована на українських епізодах життєпису героя, налаштована на демонстрацію видатного репрезентанта українського мистецтва.
Першими ж кадрами на екрані вводився український лейтмотив стрічки, що оповідає про художника України. Кольорова, ніби намальована олійними фарбами, панорама українського степу оживала, коли здалеку назустріч глядачу рухались три жіночі постаті, незрозуміло, з якої епохи. При їхньому наближенні можна було розглянути несучасне вбрання: довгі спідниці і блузи столітньої давнини, та розібрати співані ними слова однієї з українських народних пісень: «Ти не знаєш в світі горя, тож тобі не важко…».
І відразу подумалося про Україну в 20-ті ХХ століття, роки активного життя художника-супрематиста, про його улюблену українську пісню «Гуде вітер вельми в полі», а також про автобіографічні записки щодо перших художньо-образних дитячих вражень. Митець-бо описував своє найраніше відчуття кольору, його зміни під час спостереження за нічним чи грозовим небом та за навколишніми явищами природи.
Виявилося, що початок стрічки «Малевич» оповідає про сьогоднішні воєнні будні України. Події відбуваються в сільській місцевості, якій загрожує російська окупація. Тут розгортається драма розділеної української родини: Сашко – вояк (Костянтин Темляк), який приїхав щойно з фронту, щоб відправити в евакуацію до Польщі дружину Соломію (Дарія Творонович) й її матір Одарку. Але вони з цим не погоджуються. Дружина має намір вирушити на фронт, а теща хоче залишатися в селі, аби оберігати хату.
Цей пролог до основного дійства фільму наповнюють зловісні і життєствердні метафори: на невизначеність, небезпеку і ризик життя українців указують снаряд у землі поряд із гойдалкою, на якій бавляться дівчата, на волю українців до опору задля захисту своєї ідентичності – старовинна вишиванка, в яку вбирається Соломія, на початок Нового і Живого, розрив із Старим і Смертоносним – «Чорний квадрат» Малевича, несподівано побачений Соломією в кімнаті через тепловізор.
Саме в дусі новизни і свободи мистецький теоретик Малевич трактував цю створену в 1915 році картину. Оминаючи конкретику у тлумаченні, митець підводив глядача до розуміння супрематичного твору стихійними, рефлективними розмірковуваннями кількадесят статей про інтуїтивну творчість, інтуїтивне чуття, інтуїтивний розум митця, як і про вивільнену від утилітарного розуму форму кольору-живопису:
«Розмальована площина є живою реальною формою. Інтуїтивне чуття переходить тепер у свідомість, більше воно не підсвідоме… Форми Супрематизму, нового живописного реалізму, є доказом вже побудови форм із нічого, знайдених Інтуїтивним Розумом… Усяка живописна площина, перетворена на опуклий живописний рельєф, є штучною мальовничою скульптурою, а всякий рельєф, перетворений на площину, є живописом» (Зі статті «Мистецтво дикуна і його принципи»).
«Квадрат не підсвідома форма. Це творчість інтуїтивного розуму. Обличчя нового мистецтва! Квадрат живе царствене немовля! Перший крок чистої творчості в мистецтві». (Зі статті «Живопис у футуризмі»).
Наскрізна тема квадрата проходить у стрічці чередою його трьох кольорових видозмін, обґрунтованих теоретично митцем у статті «Супрематизм. 34 малюнки», авторського коментаря до книжки виданих супрематичних робіт:
«Супрематизм поділяється на три стадії за числом квадратів, — чорного, червоного і білого, чорний період, кольоровий і білий. В останньому написані форми білі в білому. Всі три періоди розвитку йшли з 1913 по 1918 рік…
Супрематичне полотно зображає білий простір, але не синій. Причина зрозуміла – синє не дає реального уявлення нескінченого…
Супрематичне нескінченно біле дає променю зору йти, не зустрічаючи собі межі…
Супрематизм у своєму історичному розвитку мав три ступені чорного, кольорового і білого. Всі періоди проходили під умовними знаками площин, як би виражаючи собою плани майбутніх об’ємних тіл, і справді, цієї миті супрематизм виростає в об’ємному часі нової архітектурної побудови…
Супрематичні три квадрати є установленням певних світоглядів і світобудов. Білий квадрат окрім суто економічного руху форми всієї нової білої світобудови є ще поштовхом до обґрунтування світобудови як «чистої дії», як самопізнання себе в суто утилітарній досконалості «вселюдини»…
Дивна річ, три квадрати вказують шлях, і білий квадрат несе білий світ (світобудову), стверджуючи знак чистоти людського творчого життя. Яку важливу роль мають кольори, як сигнали, що вказують шлях. У суто кольоровому русі – три квадрати ще вказують на згасання кольору, де в білому він щезає».
Отже, сюжет кінокартини «Малевич» будується за описаним у наведених цитатах супрематичним принципом, поділяючись на частини, означені чорним, білим, червоним квадратами. Вибіркове, на перший погляд, незв’язне представлення фактів відповідних квадратам періодів життя митця: московського, вітебського, київського, — узгоджується з його концепцією сюжету. Малевич, визначаючи в статті «Мистецтво дикуна і його принципи» місію митця-творця, зводить нанівець сюжет в інтуїтивному творі:
«На художнику лежить обітниця бути вільним творцем, але не вільним грабіжником. Художнику даний дар для того, щоб дати в життя свою частку творчості і збільшити біг гнучкого життя. Тільки в абсолютній творчості він набуває своє право. А це можливо тоді, коли ми позбавимо всі наші думки міщанської думки – сюжету – і привчимо свідомість бачити в природі все не як реальні речі і форми, а як матеріал, з маси якого треба робити форми, що не мають нічого спільного з натурою».
Заперечення митцем сюжету обертається і нехтуванням визначеної сюжетом композиції твору, що «спочиває на суто естетичному підґрунті красивості розподілення». Малевич вдається до побутової ілюстрації, щоб розкрити сутність мистецтва творення прийомом reductio ad absurdum:
«Невже поставити самовар на стіл – теж творчість? Я думаю зовсім інакше. Передача реальних речей на полотні є мистецтвом умілого відтворення. І тільки. І між мистецтвом творити і мистецтвом повторити – велика різниця».
Можна з певністю припустити, що і режисерська інтуїція вільно конструювала фабулу в просторі космічних ідей Малевича-творця, а не згідно з кіножанром байопіка з міцною біографічною основою. Критикам від кіноіндустрії, які підважили режисерську інтерпретацію теми українського авангардиста, та висловили свою незгоду із розумінням образу Малевича актором Віталієм Ажновим, слід було б спочатку звернутися до писемної спадщини митця як до правдивого камертона.
Домінантою кінострічки є постать художника Казимира Малевича, що, здійснюючи місію митця-будителя, перебуває в нестримному русі пошуків Бога у живописі. Політичні обставини, міський ландшафт, люди навколо змінюються. Тільки митець, не переміщаючись у географічному просторі, а ніби подорожуючи в часі, залишається внутрішньо і зовні незмінним.
Тому як природний процес сприймається спорадичне переміщення із одної часової площини в іншу, із років життя Малевича в українську теперішність. Сучасні сцени з Сашком, Соломією і Одаркою, пролог під знаком «зеленого квадрата» (генерованого режисерською інтуїцією) і подальші інтермедії, були приєднані до розпочатого фільму вже після повномасштабного вторгнення. Містком, що з’єднує два часові контексти, стають живописні твори Малевича, які виявилися його пророчою візією про Україну.
Український мотив у фільмі не звучить нарочито, у пафосних інтонаціях, хоча життєвий фактаж митця, пов’язаний із українським селом, ніби підштовхує, щоб показати ці яскраві епізоди дитинства та творчої зрілості.
Цікава деталь: Малевич заявляє про себе мимохіть: «Я поляк», усвідомлено проголошуючи національну самоідентифікацію. А в складних обставинах тиску імперії на особистість він говорить із викликом: «Я українець».
Однак Україна Малевича, оминаючи прямі вказівки, оприявнюється через іманентно присутнє в його творах українське село. Село і люди «Другого селянського циклу» митця, піддані удару «серпом і молотом», переживають смерть і голод. Національна трагедія Голодомору змушує митця від безпредметного живопису піти навспак і знову вдатися до сюжетних, навіть програмних, картин із реальними образами.
Реальність зображених Малевичем українських селян настільки відчутна, осяжна, що вони на очах оживають, рухаються і, перемістившись на сто років уперед, стають врешті-решт живими символами нашої воєнної сучасності. Наживо перевтілення образу селянки Малевича демонструє акторка Ірма Вітовська, яка грає Одарку, матір Соломії, з сучасного українського села, а також українку, дружину чекіста-росіянина Медведєва, що затято переслідував Малевича. Вона спостерігає за свавільними діями свого чоловіка, сама зазнає його жорстокого поводження і тікає від нього до упослідженого червоним терором українського села. Вийшовши як би через портал часу в сучасному воєнному селі, Українка всіх часів, алегорія України, йде зруйнованою російськими снарядами вулицею, а потім малює на білій стіні хати фігуру з картини Малевича.
Фільм, повертаючись до початку, завершується тією ж українською народною піснею «Гуде вітер вельми в полі», яка є промовистою крапкою у доведенні зв’язку і спорідненості Казимира Малевича з Україною.
Відомо, що, попри творче суперництво, Казимир Малевич співав українських пісень разом із Володимиром Татліним в пору їхньої спільної викладацької діяльності у Вітебській художній школі, керованій Марком Шагалом, та в Художньому інституті в Києві.
Колізія фільму «Малевич» — творчий конфлікт і взаємопоборювання двох митців-авангардистів. Художні концепції і змагання за право першості в найсучаснішому мистецтві не стають для них приводом для переходу на бік спільного для обох ворога, чекіста Медведєва. В годину випробування і Татлін (Олександр Новіков) і Малевич захистили одне одного перед обличчям чекістської загрози. Фінальна сцена фільму – спільний танець вільних від незгоди і розбрату митців у дворі Художнього інституту, — це символічним посил. Україна вже морально перемогла підступного ворога, який намагається розсварити українців! Українці перемогли силою вільного духа!
Слід відзначити і пунктиром прокреслені лінії фільму «Малевич і учні», «Малевич і кохані жінки». На початку кінооповіді з’являється друга дружина – Софія (Христина Федорак), найбільше кохання життя, а ближче до фіналу – Наталія, учениця, а потім кохана митця (Марина Кощкіна).Чорною лінією злого генія розгортається образ антагоніста, чекіста Медведєва, втіленого Олексієм Горбуновим. Вільному митцю-фантазеру і філософу екзистенційно протистоїть інтелектуально обмежений, скутий тоталітарною догмою представник руского світу. Повітряна тривога, яка перервала перегляд фільму на пів години, нагадала про невід’ємну присутність того самого руского світу, що і через сто років проявляє своє диявольське нутро.
Оцінка кінотвору, одна із багатьох, залишається суб’єктивним глядацьким враженням, яке тільки спонукає до власного судження, наскільки автори наблизились до об’єкта художньо-образної інтерпретації. Щоб скласти адекватну думку про фільм «Малевич», слід передусім перебувати у контексті його живопису, поезії, теоретичних розвідок та епістолярію. Художника Малевича може пояснити лише філософ і поет Малевич. Але варто звернутися і до монографій дослідників, зокрема українського аспекту життя і творчості митця, які з’являються дедалі частіше. Приміром, цікавим є нещодавнє дослідження київського періоду творчості митця: Тетяна Філевська. «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930».
Актор Віталій Ажнов в нещодавньому інтерв’ю оповідав про підготовчий період дослідження особистості Казимира Малевича, в якому йому допомогли дві знайдені в київській книгарні книжки.
Хочу стати носієм культури. Віталій Ажнов – Коли буде як у Голлівуді? | ПОДКАСТ | УКРАЇНСЬКЕ КІНО
Наукова бібліотека НАОМА може надати набагато більше джерел тим, хто бажає поближче познайомитися з митцем, його ідеями і творами.
Українська кінодокументалістика у зацікавленні образом Казимира Малевича була попереду ігрового кіно, і тому варто ознайомитися і з її здобутками:
Документальний фільм “Малевич. Народжений в Україні”
Значущою інтелектуальною підмогою для розуміння світу Малевича є здобутки українського відеоблогінгу:
Казимир Малевич – найвпливовіший український митець у світі // 10 запитань
https://www.youtube.com/watch?v=B2bGdMAdwE0&t=26s
Зичимо приємного перегляду нового українського фільму, який може стати поштовхом до шляху в дивосвіт українського митця і філософа Казимира Малевича.
З повагою – завідувачка відділу
обслуговування та книгозбереження
Галина Рафальська та Наукова бібліотека НАОМА.
Переглядів: 2
