Бібліотека НАОМА започатковує рубрику «Жінка у мистецтві». Нам здається, що, незважаючи на деякий прогрес у гендерному питанні, наше суспільство ще дивується, коли висвітлюється інформація про високі досягнення жінки. Тому, заздалегідь домовившись про попередню зустріч для інтерв’ю, ми, Влада Каменецька, директорка бібліотеки НАОМА, і Галина Рафальська, завідувачка відділом обслуговування та книгозбереження, зустрічаємось із художницею, викладачкою НАОМА, громадською діячкою Мариною Соченко в офісі академічної бібліотеки.
Чудовий вересневий день, не захмарений воєнними звуками, несамохіть створює атмосферу для теплого спілкування. Розмова відразу перетворюється на повноцінне інтерв’ю, оскільки пані Марина не потребує особливого підготування, щоб детально відтворити в пам’яті віхи свого творчого шляху і означити мистецьку потребу буремного сьогодення.
В.К.:
Пані Марино, раді Вас вітати в бібліотеці. Дякуємо, що погодилися на нашу пропозицію розмови про Вас, Вашу творчість, Вашу громадську активність. Це допоможе нам доповнити вже наявний матеріал про українських художників на нашому сайті важливою, але не дуже популярною темою про внесок сучасної жінки в образотворче мистецтво. Ви видаєтесь найвідповіднішою кандидатурою для такого почину.
М.С.:
Дякую. Але вважаю першочерговим не стать, щоб віддавати перевагу чоловіку чи жінці, а фах, ремесло. Бо передусім треба бути хорошим художником.
Взагалі художник – це не «жіноча», а дуже важка «чоловіча» професія. Треба, крім таланту, мати і фізичну кондицію. Тому що художник має переносити важке для жінки професійне приладдя (сміється). Не кажучи вже про фізичне навантаження під час виконання роботи.
Г.Р.:
Дякуємо за уточнення Вашої позиції, але не тільки новітні феміністичні тенденції та ставлення до них актуалізують роль видатних жінок в образотворчому мистецтві і в світовому, і в суто українському контексті. Ця тема є в сучасному дискурсі, вона надзвичайно складна і об’ємна, і щоб її звузити, зосереджуємося на низці портретів сучасних мисткинь України.
В.К.:
Вважаємо, що створенню цілісної картину сприяли б такі напрями розмови:
- Творчий шлях, освіта.
- Громадська діяльність митця як реакція на карколомні суспільні події.
- Сфера інтересів поза основним мистецьким фахом.
- Подальші мистецькі плани.
Г.Р.: Нам відомо, що не тільки Ви, пані Марино, причетні як митець до боротьби з рашистами, але і члени Вашої родини перебувають «на фронті» не у фігуральному, а прямому сенсі слова. Наскільки можете, розкажіть, що Ви відчули 24 лютого.
М.С.:
Немає жодних секретів… Повномасштабну війну відчула через дітей. Старший син Любомир з 25 лютого 2022 року воює у піхоті, молодший син Мирослав служив у теробороні з батьком, тепер як дев’ятнадцятирічний юнак добровольцем пішов на фронт. Молюся, чекаю дзвінка. Чоловік Петро три тижні перебував у складі одного із загонів тероборони Києва, просився на фронт, але в подальшій участі йому було відмовлено через вік та стан здоров’я. Я волонтерила, зараз працюю, щоб дати власну мистецьку відповідь на воєнні події. Повномасштабна війна все і всіх змінила… Ми з чоловіком відчуваємо війну через власних синів, а тепер є волонтерами…
В.К.:
Важливо знати, як розпочинався Ваш професійний і творчий шлях, власне, з чого починалася Ваша художня освіта. Ви, пані Марино, є випускницею нашого вишу. Чи вплинули на вибір професії Ваші батьки?
М.С.:
Я творча дитина батьків, за фахом не пов’язаних із мистецтвом. Моє дитяче знайомство з малярською творчістю почалося з Дитячої художньої школи № 2 на Березняках, в РХСШ імені Т.Г. Шевченка. Потім навчалась у Студії Віктора Зарецького. Згодом консультувалась у Тетяни Нилівни Яблонської, яка суттєво вплинула на мене як майстер пензля і прискіпливий учитель. Я її дуже боялася як суворого критика, хоча час від часу отримувала схвальні відгуки за натюрморт, живопис, композицію.
Мені дуже пощастило з вчителями. Біографи називають мене ученицею Віктора Івановича Зарецького. Моя дипломна робота, виконана під керівництвом Лопухова у 1989 році – «Весільний коровай». Я вдячна викладачам: Сергію Олексійовичу Григор’єву, Вірі Іванівні Бариновій-Кулебі, Василю Івановичу Забашті, Валентині Гаврилівні Виродовій-Готьє.
Отримавши від Зарецького напуття на подальше навчання, я вступила в 1992 році до асистентури Академії мистецтв, яку закінчила в 1997 році. До слова, рекомендував мене художник-монументаліст Андрій Володимирович Васнєцов, онук Віктора Васнєцова, а моїм науковим керівником була Тетяна Миколаївна Голембієвська. Щиро вдячна моїм педагогам за навчання тонкощам живопису.
В.К.:
Дякуємо за вичерпний перелік видатних викладачів НАОМА, і не тільки. Хотілося б почути про Вашу викладацьку діяльність, а також про державні відзнаки за творчість.
М.С.:
По закінченні Академії в 1989 році стала викладачем у КХПТ (нині – Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука), де працювала до вступу в асистентуру в 1992 році. В цьому ж році стала членом Національної спілки художників України.
Після закінчення асистентури вже працювала в Alma mater: запросив викладати доцент кафедри живопису Василь Іванович Гурін. В 1998 році стала викладачем кафедри живопису та композиції. Потім працювала в майстерні історичного живопису Феодосія Максимовича Гуменюка. В 2017 році отримала звання заслуженого діяча мистецтв України, що стало результатом серії портретів воїнів, створених у госпіталях і на передовій. Була запрошена Генеральним штабом у складі високомобільної групи центру морально-психологічного забезпечення ЗСУ, проїхала всю лінію фронту. За тиждень створила 65 картин. В 2019 році знову повторила цей досвід.
Г.Р.:
Також слід згадати і народну премію імені Тараса Шевченка, отриману Вами, пані Марино, в 2018 році. А ще була отримана в 2015 році медаль «За жертовність і любов до України» від УПЦ КП.
М.С.:
Саме так. І згадані відзнаки пов’язані все ж таки з моєю волонтерською діяльністю, започаткованою Майданом. Коли чоловіки з Майдану вирушили на фронт, я пішла до госпіталю. Потім матері воїнів просили малювати загиблих, щоб була пам’ять про них. Відвідуючи фронт, я пізнала справжніх героїв, про яких мало що знає суспільство. Малювала кіборгів, зокрема, достойного вічної пам’яті і вічної слави єдиного медика, який залишився до кінця з пораненими, Героя України Ігоря Зінича. Писала з натури портрет генерала Михайла Забродського.
В.К.:
Будь ласка, розкажіть про розпис каплиці на Аскольдовій могилі.
М.С.:
У військовій каплиці Воздвиження Чесного Хреста Господнього на Аскольдовій Могилі у Києві створений Образ Покрови Пресвятої Богородиці, присвячений героям, які полягли за Україну. На іконі зображено 55 історичних портретів: князя Аскольда і Богуна, Байди-Вишневецького як втілення періоду часів Київської Русі і доби козацтва, портрети героїв періоду визвольних змагань УНР, таких як Петро Дяченко, Олекса Алмазів, Василь Тютюнник, Петро Болбочан, Євген Коновалець, Роман Шухевич; отамани Зелений, Василь Чучупака, 4 портрета Героїв Крут, Герої українсько-російської війни кіборги: Іван Зубков, Сергій Табала, Ігор Брановицький, Андрій Грицан, Олексій Болдирєв; Денис Денисюк, Євген Марчук, Ілля Ідель, Андрій Іванов; Генерал Сергій Кульчицький, Андрій Кизило, Василь Сліпак, Марко Паславський, Мирослав Мисла, 25 Героїв Небесної Сотні.
В каплиці також зображені 15 портретів у картушах: князів Аскольда, Володимира, Ярослава, Княгині Ольги, Данила Галицького; гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Івана Мазепи; Симона Петлюри, Андрія Мельника, Степана Бандери, Олени Теліги, Ольги Басараб, Олега Ольжича, Василя Вишиваного.
Г.Р.:
Чи Ви консультуєтеся з фаховими істориками під час роботи над історичною темою?
М.С.:
Безперечно, цікавлюся як митець історією України. Час від часу звертаюся до викладачів історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка по допомогу, щоб прояснити питання, які маю. Спілкуюся з істориками Романом Миколайовичем Ковалем і Сергієм Станіславовичем Коваленком. А така потреба виникає дедалі частіше, оскільки до мене звертаються музеї з замовленням картин на історичні теми з нагоди різних річниць, приміром, сторіччя УНР, бою під Крутами. Для виконання таких завдань необхідно відтворити портрети історичних персоналій. І таким чином, уже була нагода поцікавитися постатями генерала-хорунжого армії УНР Олекси Алмазіва, командира Чорних Запорожців, генерал-хорунжого Петра Дяченка, літературного критика, історика літератури Сергія Єфремова, видавця, мецената Євгена Чекаленка.
При роботі над картиною-іконою, присвяченою Героям Крут, була проведена велика дослідницька робота з пошуку біографій учасників бою під Крутами та їх портретних зображень. Всього на картині зображено 45 героїв. Візуальний ряд є перевіреним і унікальним. Ця картина-ікона була представлена 29 січня 2022 року на Аскольдовій Могилі в день пам’яті Героїв Крут.
Цікаво, що праця над періодом УНР і Перших визвольних змагань мимохіть скеровує до воєнного сьогодення, спонукає до порівняння. Важко не зауважити, як повторюється суспільно-політичної ситуація через сто років.
Але наша перевага в тому, що бачимо і з історичної відстані, і нині, на що здатна підла і підступна москальня. Якщо не будемо воювати на фронті, не опиратимемося всередині країни, відстоюючи свою культуру, не спинимо ворога. Але так уже не буде.
Нічого і нікого не забудемо.
В.К.:
Дякуємо, пані Марино, за цікаву розповідь. Бажаємо Вам натхнення для всіх Ваших творчих планів і волонтерських проєктів, про які, сподіваємось, поговоримо наступного разу.
М.С.:
Навзаєм, дякую. Буду рада продовжити нашу розмову.
