У другій половині ХVІІІ ст. з’явилася нова форма вишивки – «картинна вишивка» або «малювання голкою». Цей вид рукоділля базувався на використанні практик копіювання. Копіювання картин нитками стало основною відзнакою «берлінської роботи», яка почала свій розвиток з початку ХІХ ст. «Берлінська робота» є видом вишивки, в основі якого – використання вовняної (гобеленової) пряжі на полотні. «Берлінські» схеми застосовувалися для вишивки на різних речах, включаючи м’які предмети меблів, подушки, штори, екрани, а також предмети одягу та аксесуари, такі як сумки, ремені, обкладинки для книг, кепки, гаманці, тапочки, мішечки для тютюну та багато іншого.
У середини ХІХ ст. подібні схеми виробляли багато країн: Англія, Франція, Швейцарія, Данія, Нідерланди, Сполучені Штати Америки, Австралія та Нова Зеландія. Якість дизайнів поступово знижувалась, оскільки у великій кількості їх почали друкувати журнали. Спочатку для вишивання за цими схемами використовувалася саме берлінська вовна, отримана від мериносових овець у Саксонії (Німеччина). Вовну тонували природними барвниками до 1856 року, коли було розроблено і запатентовано анілінові барвники.
Вікторіанський смак і романтизм визначили тематику «берлінських» візерунків. Це були масивні релігійні або живописні настінні розписи, складні квіткові вінки, букети та бордюри, вигадливі геометричні візерунки, а також пасторальні сцени з молодими жінками, дітьми та тваринами. Домашні птахи, що сиділи на гілках, собаки та коти, згорнувшись калачиком на підлозі, прикрашали подушки, приладдя для рукоділля.
В Україні в той же час склався особливий вид вишивки – «садибна вишивка», що ґрунтувалася на використанні зарубіжної та вітчизняної друкованої продукції і несла символіко-смислове навантаження. Повільний, розмірений спосіб життя на природі створював атмосферу інтимності, домашнього затишку, яка сприяла розвитку камерних видів мистецтва. Значна частина сюжетів були релігійними чи міфологічними. Інколи схеми зображали популярні картини того періоду, романтичні сюжети, які отримали назву стилю «трубадур».
Пізніше широко розповсюджувалися невеликі альбоми, брошури, буклети, які містили малюнки та схеми вишивки, створені професійними художниками того часу. Нова техніка вишивання хрестиком стала дуже популярною завдяки безкоштовним листочкам з візерунками для вишивки, які отримували покупці дешевого мила або одеколону. Такий інноваційний підхід до продажу своєї продукції запровадила фабрика «Брокар і Ко», а тому і їхню вишивку назвали «брокарівською» або «мильною».
Нова техніка вишивання хрестиком виявилася досить простою, дозволяла створювати різноманітні композиції. Основними їх темами стали натуралістичні зображення рослин і квітів, сформовані в гірлянди, букети та віночки. Вишивали найбільш улюблені рослини: троянди і лілії з бутонами, виноградне гроно і лозу, гілки з плодами калини або дуба та багато інших. Широко використовувалися написи, монограми, абетки. Сюжети бралися із традиційних народних обрядів, літературних творів та історичного минулого.
«Брокарівський» стиль мав великий вплив на українську вишивку XIX-XX століть. Із часом роботи в цьому стилі перетворилися на гармонійні стилізовані рослинні та геометричні візерунки, вишиті дуже якісно і зі смаком. Найбільшу популярність «брокарівська» вишивка мала на територіях нинішніх Київщини, Полтавщини, Черкащини, Чернігівщини. У західних регіонах України цей стиль вишивки майже не розповсюдився, у них зберігалися традиційні техніки та орнаменти.
На початку ХХ ст. було зроблено значні спроби нівелювати такі практики копіювання, як «берлінська робота» і «брокарівська» вишивка та взагалі викреслити їх з історії. До середини ХХ ст. ці види творчості вважалися аматорською діяльністю, а тому викликали різного роду суперечки в осмисленні історії мистецтв. Крім асоціації з непрофесіоналізмом, «картинна вишивка» класифікувалася за гендерною ознакою та ототожнювалася із так званою «жіночою працею». Тільки завдяки феміністським рухам кінця ХХ ст. пробуджується інтерес до цього виду мистецтва та формується сучасний історичний погляд на нього. І лише в кінці ХХ ст., у контексті розвитку методології історії мистецтва, вони знову почали розглядатися як художній об’єкт.
Схеми спростили вишивку та надали широкий доступ до творчості, єдиною умовою якої було вміння рахувати та нескінченна кількість часу та терпіння. Результатом стало створення предметів, які навіть через багато років викликають переживання та емоції, стають справжньою душевною терапією. Твори українських жінок, які представлені в експозиції виставки «Життя на полотні: інтерпретація художніх творів у народній вишивці поч. ХХ ст.», якраз і є одними з таких терапевтичних засобів. Вони були створені у 20-30-ті рр. ХХ ст. та дбайливо зберігались у сімейних колекціях.
Особливого поширення набули сюжети із зображенням сільської ідилії, прикладом чого може слугувати робота із зображенням будиночка серед дерев. Дуже популярним на той час сюжетом, що представлений у двох картинах із експозиції, є «Дівчина з оленем» або «Оленка і олень». На них зображується дівчина у вінку, що обіймає оленя із вінком на шиї на тлі природного ландшафту в різних варіаціях. Наразі зразки такої вишивки можна побачити на різних інтернет-аукціонах та в приватних колекціях.
На виставці представлено багато робіт з вишитими квітковими композиціями, які користувалися найбільшою популярністю протягом усього періоду розвитку вишивки. Квіти переважно ставали складовими частинами композицій і добирались відповідно до їх символічної «мови».
У декількох вишивках на виставці простежується історизм, стиль пов’язаний із захопленням минулим: у зображеннях пишно одягнутих закоханих пар (своєрідних «Ромео і Джульєтт») в різних історичних і культурних антуражах; дівчат, кожна з яких відсилає нас або до античності, або до французьких чи італійських творів ХVІІ-ХVІІІ ст., або до східних жіночих образів у європейському мистецтві. Популярні живописні твори митців минулого також ставали джерелом для чудових інтерпретацій у декоративному мистецтві.
Сучасна вишивка також присутня в експозиції. Дві дуже різні роботи представляють не лише розвиток та видозміну мистецтва вишивання, але й збереження іконографічних і традиційних тем. Так, вишивка із мушлями вигадливих форм і витончених кольорів є своєрідним продовженням символічних квіткових композицій, а твір із фантазією на античну тему створений у контексті «нового» історизму.
Ідилічні зображення, що створювались за допомогою схем чи власної уяви в купі із тонким художнім чуттям, були не просто розвагою для жінок. Вишивки прикрашали простір дому, оздоблювали речі повсякденного вжитку і підтримували морально у найтяжчі часи.
Олександра РИЖОВА
мистецтвознавиця,
аспірантка кафедри теорії та історії мистецтва НАОМА
