День Незалежності багато років після вікопомного 1991-го відзначався масами в Україні як щорічний фестиваль українського фольклору, підсвіченого жовто-блакитною символікою. У той час як переважна більшість українських громадян брала участь в офіційних, організованих місцевими органами влади, пафосних імпрезах та розважальних заходах, мізерна спільнота шукачів української інтелектуальної продукції, цільова аудиторія «Радіо Культура», задовольнялася в книгарнях нечисленними книжковими новинками з україністики та української літератури. Цьому вузькому громадянському сегменту стала у пригоді наявна на той час мережа книгарень, яка поволі розросталась здебільшого за рахунок книжок, виданих у ворожій Україні державі її ж мовою.
Переломний 2004 рік став початком зняття паволоки суспільного невігластва і байдужості з національної трагедії Голодомору, а також поштовхом для активізації культурних діячів і науковців, які докладали зусиль, аби відкрити Україну українцям і світу. «Книгарня Є», заснована 2007 року австрійською компанією «ECEM Media GmbH», відразу перетворилася на «місце сили» для україномовних інтелектуалів Києва, а згодом і інших міст як найповніший фонд новітнього українського книгодрукування.
Звісно, книгарня з виразним ідеологічним орієнтиром змогла з’явитися лише як результат діяльності новопосталих в Україні видавництв. Піонерами у видавничій справі, скерованій на поглиблення української національної свідомості поряд з небагатьма пострадянськими видавництвами були «Дух і Літера» і «Абабагаламага», засновані в Києві 1992 року, а також перенесені того ж року з Канади до Києва «Смолоскип» та з Польщі до Львова «Свічадо».
Ці видавництва охоплювали різні напрями гуманітаристики, не перетинаючись ні в пропонованій тематиці, ні в авторському переліку. Видавництво «Дух і Літера», спеціалізуючись на філософській, богословській, соціально-політичній, культурологічній літературі, великий акцент робило на перекладацькій діяльності із залученням фахівців з вузькою спеціалізацією.
Видавництво «Абабагаламага» передусім стало вишукано оформленим вікном в україномовний світ для малечі, хоча зверталося і до дорослої аудиторії з ексклюзивними серіями найкращої української поезії та найвидатніших європейських романів сучасності включно з українськими.
Видавництво «Смолоскип», яке в діаспорний період мало великий опублікований набуток із українського самвидаву і творів заборонених в СРСР письменників, зокрема дві книги про мартирологію Української православної і греко-католицької Церков; журнали «Український вісник» і «Кафедра», після 1992 року зосередилося на випуску дебютних книжок молодих українських авторів. Започаткований в 1994 році літературний конкурс «Смолоскипа» відзначив першою премією Сергія Жадана, в також дав поштовх для успішної творчої діяльності Івану Андрусяку, Андрію Бондару, Тарасу Прохаську, Мар’яні Савці, Анатолію Дністровому, Софії Андрухович, Олегу Коцареву, Дмитру Лазуткіну, Богдану Горобчуку, Юлії Стахівській, Мирославу Лаюку та багатьом іншим.
Неоціненним внеском «Смолоскипа» і в висвітленні української культурної спадщини, і в акцентуванні в суспільному дискурсі політики пам’яті явилась серія «Шістдесятники», а також серія «Вибрані твори», присвячена творчості авторів Розстріляного відродження, Празької школи та українських дисидентів.
«Свічадо», як видавництво при Монастирі Монахів Студитського Уставу у Львові спеціалізуючись на богослужбовій, катехетично-педагогічній і духовно-повчальній літературі, приділяє увагу науково-популярній, мистецькій тематиці, а також виданням з психології і художньої літератури. Значною для перекладацької справи України подією стало видання «Свічадом» вибраних творів Клайва Стейплза Льюїса, Гілберта Честертона, «Сповіді» святого Августина, а також серій «Ігнатіанська серія» і «Джерела Християнського сходу».
Слід зазначити, що регіональні, територіально віддалені від столиці видавництва, робили українську справу з не меншим ентузіазмом, досягаючи високих результатів, значимих для всієї країни. Приміром, видання ужгородського видавництва «Ґражда», заснованого в тому ж 1992 році, стали потужною українською противагою «русинській» книжковій продукції, яка, бувши важливою складовою змонтованого КГБ «русинського проєкту», заполонювала всі книгарні Закарпаття. «Ґражда» вперше видала твори Василя Довговича, Тиводара Легоцького, Августина Волошина, Юліана Химинця, Вікентія Шандора, Степана-Севастіяна Сабола-Зореслава, Івана Ірлявського та інших, тобто, українських авторів, пов’язаних з територією колишньої Угорської Русі, пізніше Чехословаччини.
Науково-мистецький часопис «Екзиль», який систематично видається «Ґраждою», представляє різножанрові українознавчі праці провідних митців і науковців:
http://grazhda.uz.ua/category/ekzil/
Наскільки зміст цього регіонального періодичного видання відповідає всеукраїнському масштабу, засвідчує стаття д-ра Вікентія Шандора (1907 – 2003), українського науковця, публіциста, громадсько-політичного діяча Підкарпатської Русі та Карпатської України, заступника голови уряду Української народної республіки в екзилі. «Є це найтяжча дорога…». Написана наприкінці 1980-х , подана в скороченому варіанті у 8-му числі «Екзилю» за 2007 рік, ця стаття своїм закінченням звернена і до сьогоднішньої воюючої Україні:
«Ми або зрозуміємо вимоги доби, в якій живемо, або будемо діяти роз’єднано, чим можемо дати початок до дальших катастроф нашого народу з непередбачуваними наслідками. Історія дає нам знову можливість, не легковажмо її законами і не порушуймо їх.
Навчені історичним досвідом минулого, в сучасній критичній добі мусимо всі одностайно і однозгідно заявити й доказати світові, що Україна ставить свої вимоги до державного незалежного життя на тій самій основі Божого – природного й міжнародного права, якими користуються всі вільні народи світу, включно до великих потуг, та що Україна не хоче бути й не буде виїмком з цього правила».
Завдяки подвижницькій діяльності закарпатського видавництва «Ґражда» Україна дізналися не тільки про літературне минуле одного з українських регіонів, але й про сучасних авторів Закарпаття: Петра Мідянку, Сергія Степу, Василя Горвата, Мар’яну Бонь-Якубишин, Олеся Белея, Лідію Повх (Ходанич), Ольгу Тимофієву, Наталку Довганич.
Проривною для україністики стала ініційована «Ґраждою» (в співпраці з Інститутом україністики ім. М. Мольнара Ужгородського національного університету) серія видань «Ucrainica: ad fontes», що включила твори Дмитра Дорошенка, Євгена Маланюка, Гавриїла Костельника, Аркадія Животка та інших українських письменників.
На Галичині яскравим феноменом новітньої видавничої справи у першому десятилітті Незалежності проявилось видавництво «Астролябія», засноване 2000 року Олегом Фешовцем, українським філософом і військовим істориком, за підтримки благодійного фонду «Філософський проєкт», очолюваного ним спільно з університетськими професорами Романом Цяпало і Леонідом Рудницьким.
Це видавництво своєю активною роботою на перекладацькій ниві зробило доступнішою ірландську, польську, іспанську художню літературу, відкриваючи малознайомих вітчизняному читачеві письменників, а також авторів, чия творчість була доступна лише чужою мовою, серед яких: Арістотель, Й. Батор, Ф. Ґватарі, Данте, Г. фон Дах, Ж. Дельоз, П. Кальдерон де ла Барка, К. Ф. Ґ. фон Кляузевіц, Дж. Конрад, Л. Крушельницька, Ф. Лопе де Веґа і Карпіо, К. Ф. Май, К. Ґ. Е. Маннергейм, Ф. Ніцше, Дж. Р. Р. Толкін, М. де Унамуно, К. Чапек, К. Ґ. Юнґ, Ц. Ямамото та інші. Віддаючи належне класиці, фантастиці, сучасній літератури нонфікшн, «Астролябія» акцентом у власній діяльності зробило і мілітарні видання та проєкти.
Таке тематичне спрямування відобразило сферу наукових зацікавлень директора видавництва Олега Фешовця, який після праці на філософському факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка був професором філософського факультету Українського вільного університету у Мюнхені. Практичною реалізацією ідей захищеної ним дисертації на тему «Соціальна дія в контексті культури» стало заснування в 2012 році Львівського інституту мілітарної історії, а в 2014 році «Центру українських військових традицій та патріотичного виховання» НДІ Українознавства МОН України. Закономірним було започаткування в 2009 в рамках діяльності «Астролябії» військово-історичного періодичного видання «Цитаделя», мета якого, як зазначається на сайті, це «висвітлення важливих подій мілітарної та політичної історії, які справили відчутний вплив на розвиток культури, мистецтва, науки, технологій і військової справи в Україні та світі».
https://astrolabium.com.ua/citadel/
Після складу редакційної колегії видання, який засвідчує високий фаховий рівень, об’єднавши науковців, військових істориків, а також науковців, військових ветеранів, на головній сторінці розміщується розлогий опис місії альманаху, в якому Олег Фешовець зокрема зазначає:
«Значні воєнні події, активну участь у яких брало багато наших співвітчизників, дивним чином відчужуються від нашої історії. А відтак і вся мілітарна сфера людської екзистенції, саме військо й пов’язані з ним технології, культура, особисті чесноти сприймаються нами теж як щось далеке, стороннє, ба навіть чуже. Чи не тому ми й не маємо власної військової історії, а при перших же спробах написати її наштовхуємося на звинувачення у спробі зумисного «переписування»? І чи не тому серед нас панує якийсь дивний пацифізм, уґрунтований у безпідставному переконанні, що в нашому світі можна відсидітись осторонь, що не слід ставати на чийсь бік і що мир як такий може бути результатом чогось іншого, а не цілеспрямованих дій, у тому числі — й мілітарних?».
Наскільки був актуальним цей текст головного редактора видання «Цитадель», написаний у 2009 році, за п’ять років до початку російсько-української війни, українці вповні змогли оцінити у лютому 2022 року: «Мужність, жертовність, дисциплінованість і патріотизм не варто відкидати як малопридатний для модерного життя антикваріат, адже ціна нехтування ними, як показала наша, і не лише наша історія, надто велика».
Однак видавництво «Астролябія» не обмежилося осмисленням проблеми надмірного пацифізму українського суспільства і воєнних викликів, які чекали свого часу, започаткувавши 2011 року серію «Бібліотечка командира». Остання виступає в друкованій і електронній формі, нараховуючи вже 22 книги. На сайті розміщено безапеляційне обґрунтування суспільної користі видання:
««Бібліотека командира» була заснована 2011 року у співпраці зі Львівським інститутом мілітарної історії. Започаткування цієї серії стало реакцією на виразну тенденцію нехтувати мілітарною складовою в українському суспільстві, безвідповідальну настанову його інтелектуальної верстви щодо питань безпеки, а також недалекоглядну, а почасти й злочинну політику роззброєння країни, яку провадили українські політичні еліти з часу здобуття Україною незалежності».
Друге десятиліття незалежної України було відзначено появою ще низки видавництв, які взялися активно заповнювати жанрові і тематичні лакуни україномовного книгодрукування, аби скласти переконливу альтернативу чужомовній книжковій продукції.
Київське видавництво «Темпора», засноване 2001 року, взяло на озброєння гасло «Temporis filia veritas» (Істина – дитина часу) і почало активно висвітлювати українську історію кінця ХІХ – початку ХХ століття здебільшого через військово-історичну, мемуарно-історичну і мемуарно-архівну літературу. В серії «Vita Memoriae» (Життя пам’яті) вийшли багатотомні спогади і щоденники Євгена Чекаленка, київський щоденник Дмитра Донцова і листи Євгена Коновальця.
Серія видавництва «Темпорв» «Militaria Ukrainica» сфокусована на дослідженні маловідомих подій воєнної історії і включає монографії сучасних українських істориків Ярослава Тинченка, Артема Папакіна, Костянтина Колесникова, Олексія Паталаха, Олесі Жданович. Олексія Сокирка, Андрія Харука, Віктора Брехуненка, Геннадія Казакевича, Олексанлра Пагірі, Івана Монолатія та інших.
У доробку видавництва є і шедеври літератури , серед яких виділяється зібрання творів польсько-англо-українського письменника Джозефа Конрада та сучасної польської письменниці Ольги Токарчук, і українські філософські та політологічні твори, приміром, авторства Григорія Сковороди, В’ячеслава Липинського, та монографії наших сучасників: історика Віталія Михайловського, філософа Тараса Лютого. Окрема серія «Філософія» вже налічує кілька десятків імен світових філософів, чиї окремі твори вперше перекладені на українську: Аристотеля, П’єра Бурдьє, Емануеле Северино, Ібн Сіни, Едмунда Гусерля, Майстра Екгарта, Генрі Девіда Торо та інших.
«Наш формат» — це ще одне видавництвом 2000-х, яке від початку налаштовувалася на патріотичну тематику без підігрування масовому споживачу. Засноване 2006 року в Києві, воно попервах зарекомендувалося друком постерів і плакатів з патріотичною тематикою, виготовленням футболок з етнополітичними сюжетами, продукуванням прапорів, значків та іншої сувенірної продукції. Видавництво стало одним із перших поширювачів україномовних аудіокнижок, записавши 200 бестселерів у аудіоформаті, зокрема «Спогади» Павла Скоропадського, а також популяризаторами україномовних ґуртів, тиражуючи їхні альбоми. «Наш формат» стояв у витоків «Кузні Уніж», центру проведення молодіжних фестивалів, дитячих та молодіжних спортивно-патріотичних таборів.
З 2014 року діяльність видавництва спрямовується на українські переклади світових бестселерів з бізнесу, економіки і психології, а з 2020 року — на дитячу літературу через створення дитячої редакції, очоленої Іваном Андрусяком. Результатом роботи останньої стала публікація 19 книжок для читачів раннього дитячого віку в серії «Казки» та підлітків у серіях «Пригоди», «Фентезі», «Почуття», а також книжок для спільного родинного читання «Сім’я».
Не оминуло патріотичне українське видавництво історичної тематики, започаткувавши серії книг «Історія економічних див», «Наш пантеон», «Короткі історії», «Наші герої», «Єврейська бібліотека». Опріч 300 перекладів знакових видань, включно з книжками лауреатів Нобелівської премії, «Наш формат» активно просуває на українському книгоринку сучасних українських письменників, зокрема Ірен Роздобудько, Всеволода Нестайка, Олександра Дерманського, Івана Андрусяка, Тетяну Стрижевську, Діану Мельникову, Сергія Пантюка, Анну Багряну, Олександру Дорожовець, Сергія Куцана.
Засновуючи 2006 року в місті Буча Київської області власне видавництво, письменник і перекладач Олексій Жупанський разом з батьком Олегом Жупанським, заявив про місію нового видавницького проєкту: «Головною нашою місією ми насамперед вважаємо заповнення лакун вітчизняного культурного простору якісними українськими перекладами базисного світового пласту, який визначальним чином сформував обличчя сучасної світової літератури, історії і культури загалом». Промовистий логотип видавництва: допитливий, упевнений у собі чоловічок, що, взявшись у боки, міцно стоїть на ногах, вписаний у рівнобедрений трикутник і розімкнене коло, — підкреслює концепцію літературної освіти, яку реалізує «Видавництво Жупанського» через різноманітні серії.
Ці видавничі серії охоплюють різні літературні жанри, включно з готичним романом і літературою жахів, а також акцентують твори письменників світового значення, найкращих дитячих письменників та лауреатів Нобелівської премії, цим засвідчуючи глобальний і всеохоплюючий масштаб задуму видавців Жупанських. Видавництво враховує і вікову аудиторію, друкуючи в серії «Terra poetica», присвяченій українській і зарубіжній поезії, збірки сучасних українських поетів, які здобули популярність серед творчої молоді. Серія «Майстри світової прози» демонструє світовий літературний ландшафт, знайомлячи українську аудиторію з найвидатнішими творами світових майстрів слова, крім того, запропонувавши найповніше зібрання перекладів Джорджа Орвелла. Серія біографій «Життєписи» знайомить із персоналіями із різних галузей людської діяльності й історичних епох, часом публікуючи мемуарні матеріали.
Видавничий темп в Україні не збавлявся і з реакційним початком 2010-х. Якраз навпаки, новоорганізовані видавництва вливалися в роботу, розпочату першопроходьцями, та шукали нові шляхи розвитку українського книгодрукування.
Засноване 2012 року київське видавництво «Кліо», прибравши собі ім’я покровительки історії, однієї з дев’яти муз, позиціонувалося двома напрямками праці, вираженими у формулюванні власної місії: «Наше видавництво спеціалізується на створенні книг з вітчизняної та зарубіжної гуманітаристики та прагне створювати книжки, які задовольняють інтелектуальні та духовні запити найвибагливіших читачів». Якщо перше було загальним місцем для опису діяльності всіх чинних українських видавництв, друге робило «Кліо» ексклюзивним видавничим проєктом.
Позаяк публікації, що задовольняють інтелектуальні, духовні потреби найвибагливіших поціновувачів історії – це вузькотематичні монографії, адресовані тим, хто пізнає, зокрема, історію не через складені історії в довільних авторських інтерпретаціях, а безпосередньо слухаючи зафіксовані голоси учасників віддалених у часі подій. Саме такими є книжки з серії «Спадок Гетьманщини. Конотопщина козацька» або упорядковані письменником, архівістом, дослідником українського бароко Валерієм Шевчуком збірки української поезії різних епох, або мемуари та біографії українських дисидентів.
Напередодні карколомних подій 2014 року, пов’язаних із приходом до влади сили, яка мала стати провідником російських інтересів, українська свідома спільнота, що існувала паралельно індоктринованому «рускім міром» політикуму, шоубізнесу, почасти церкви, вітала народження ще одного українського видавництва. Організоване 2013 року видавництво «Комора» гаслом “Тільки те, що залишиться!” проголосило амбітну мету створення найякіснішого, відбірного книжкового продукту, який би ставав цінним наповненням домашніх бібліотек, бережених кількома поколіннями.
Книгодрукарській діяльності українсько-британської компанії «Комора» передував двадцять один рік перебування на українському ринку як першого в Україні підприємства, що почало офіційно представляти продукцію відомих іноземних виробників музичних інструментів та професійного звукового обладнання. Поза тим, підприємство «Комора» зарекомендувало себе меценатською діяльністю, багато років підтримуючи знакові культурні проєкти: фестивалі «Червона Рута» і «Рокекзистенція», ґурту «Сестри Тельнюк», Міжнародного конкурсу кларнетистів і саксофоністів «СЕЛЬМЕР-Париж в Україні», тощо.
Аби спеціалізація видавництва відповідала меті формування високих читацьких стандартів, доведених до рівня країн із найбільшим розвитком книжкової галузі і читацької активності, видавничий портфель мав формуватися під контролем Наглядової Ради «Комори», очоленої Оксаною Забужко, із залученням провідних українських та зарубіжних літературознавців, літаґентів та перекладачів.
Серед сімдесяти донині виданих «Коморою» книжок кожен сегмент української читацької аудиторії знаходить власну лектуру. Але є видання, посідання яких бажане для всіх як базова література українського інтелектуала. До останньої можна віднести перше некупюроване, найповніше видання листів Лесі Українки у 3-х книгах, переклад знакової в західній політології праці Джеймса Мейса «Національний комунізм у радянській Україні. 1918-1933», фундаментальне дослідження сучасного українського сходознавця і перекладача Михайла Якубовича «Філософська думка Кримського ханства».
Сучасний центральноєвропейський роман — напрямок діяльності «Комори», завдяки якому остання за десять років стала впізнаваним видавничим брендом. Уперше представляючи знаних в Європі авторів центрально- й східноєвропейського реґіону, як-от Славенку Дракуліч і Іво Брешана (Хорватія), Горана Петровича (Сербія), Павола Ранкова (Словаччина), Яцека Денеля (Польща), «Комора» не тільки проклала їм дорогу до серця й розуму українського читача, але й подала ініціативу й іншим українським видавництвом, які продовжили їх перекладати, зосереджуючись на інших творах.
Літературознавчий сектор книгопродукції «Комори» підсилено розвідками видатних мислителів і письменників Леоніда Плюща, Оксани Забужко, Володимира Домонтовича, а серед виданої публіцистики здебільшого воєнного змісту, крім книжок українських авторів, особливу увагу привертають дві книжки боснійця з Хорватії Мілєнка Єрґовича.
Нинішня стаття не має на меті всеосяжно дослідити розвиток видавничої справи незалежної Україні з переліком видавництв та бодай через поверховий огляд накреслити головні тенденції видавничої діяльності від початку 1990-х до середини 2020-х. Приміром, не було тут згадано про гідні поваги столичні і регіональні видавництва, які працювали на мистецькому полі, чи видавництва, які випускали енциклопедичний матеріал. Представлений тут вибірковий аналіз роботи нових українських видавництв неминуче підводить до висновку: млява культурна політика держави, її ідеологічна невизначеність та «багатовекторна» розгубленість, а також політичні «припливи і відпливи» не стали визначальним контекстом для (не)формування і (не)плекання української ідентичності.
Саме українська книжка, втілюючи послання початку Євангелія від Івана «На початку було Слово…», зробилася дороговказом і дорогою для тих, хто шукав і міг знайти, дивився, слухав і зміг побачити, почути; а почувши Правду, яка визволяла від шумовиння словес, бути готовим до дії.
Переконливим підтвердженням громадянської спроможності давати опір ворожій силі, яка зазіхнула на українськість, українську ідентичність, усупереч суспільно-політичній обстановці, стали і події березня 2014 року, і події лютого 2022 року. Підлітки і молодь 1990-х — 2000-х, які цікавилися східними бойовими мистецтвами, несподівано відкривши бойовий феномен у постаті українського козацтва та січових стрільців, йшли в своїх зацікавленнях далі і знайомились із засадами українського націоналізму, який у середині ХХ століття ставав спонукою до мілітарної практики вояків УПА.
А на початку 2010-х ідеї щойно опублікованої праці «Націоналізм» Дмитра Донцова (Вінниця, 2006 рік), як і його вибраних праць (Дрогобич, 2011 рік) так само не залишались гарно скомпонованими словами майстра пера і заохочували натхнених читачів до справжнього діла. Молодь, спроможна тримати в руках зброю, розуміла, що наступає година, коли Україна потребуватиме вишколених вояків, тому тренувалася спільно в патріотичних таборах, вдалині від обивательських очей роками і поколіннями пацифікованих громадян.
До того ж, на українському книжковому ринку вже були потрібні книжки з історії визвольних рухів України та націоналістичної ідеології, з історії української літератури і мистецтва. Як, зрештою, після 2014 року з’явилися в продажу перекладені українською випробувані часом європейські підручники з військової справи і класичні трактати про бусідо (зведення правил і настанов поведінки і повсякденного життя самураїв).
Івано-Франківське видавництво «Лілея-НВ» серією «Звитяжці», упорядкованою істориком Іваном Монолатієм, видало протягом 2018-2019 років 20 книжок спогадів українських воєначальників ХХ століття від Листопадового зриву до ОУН та УПА.
Тож радикальні молодіжні угрупування, які склали ядро військового формування «Азов», ДУК «Правий сектор», батальйонів «Карпатська Січ», «Свобода», крім військового вишколу, мали за плечима інтелектуально-ідеологічну самопідготовку з достатньою кількістю прочитаних книжок. Саме про них говорить доктор історичних наук у вступній статті до виданої цьогоріч збірки праць Євгена Онацького, ідеолога українського націоналізму: «Формування неототалітарного російського режиму продемонструвало наскільки легко населенню втратити свою свободу, наскільки легко ним маніпулювати, якщо немає певних запобіжників. Таким запобіжником, на нашу думку, в усіх суспільствах завжди була меншість пасіонарних харизматиків. Аналізуючи історію України, можна зробити висновок, що в нашій історії таких осіб не бракувало, що й забезпечило незнищенність нашому народу, дало сил не схилитися перед ворогом».
(О. Музичко. Євген Онацький — орач нових теренів для українського націоналізму // Є. Онацький. Імперіалізм духа Вибрані твори. Київ. Українська Видавнича Справа. 2024. 192 с. C. 3).
Нинішній етап захисту Незалежної України з найгарячішою фазою жорстокої війни не є часом тиші у видавницькому цеху і на книжковому ринку. Українське книгодрукування збільшується в авторському переліку і наборі тем, а перекладацьке ремесло розвивається і помітно вдосконалюється, завдяки праці маститих майстрів українського перекладу та молодих перекладачів. Проте найбільшим досягненням з огляду на воєнний час є публікація нових розвідок з історії України, мемуарної літератури учасників бойових дій в Україні останнього століття, а також фундаментальної для розвитку української націоналістичної ідеології трилогії Дмитра Донцова, Миколи Сціборського та Юрія Липи («Націоналізм», «Націократія», «Призначення України»).
Крім того, Видавництво «Фоліо» 2023 року підготувало тритомник праць Дмитра Донцова з тематичним поділом на «Ідеологію», «Геополітику» і «Культурологію». Видавництво «Українська видавнича справа», очолюване Віктором Рогом, протягом 2022-2023 років видавало в форматі серії «Вибрані твори» праці визначних українських ідеологів: Юрія Липи, Романа Бжеського, Дмитра Донцова, Юліана Вассияна, Івана Вовчука. Таким способом було представлено дві частини геополітичної трилогії Юрія Липи: «Чорноморська доктрина», «Розподіл Росії». А третю частину «Призначення України» 2023 року видав київський «Центр учбової літератури».
І після двох з половиною років повномасштабної війни з московитами прочитані думки відомих і ще невідомих ідеологів українського націоналізму сприймаються як очевидна реальність:
«Концепція власних сил, в яку не вірять її противники, набуває значення саме тепер, коли конфлікт двох соціально-політичних систем іде послідовно і логічно до свого завершення. Є й буде багато гарних слів та спокусливих гасел, якими пробуватимуть звернути нас на манівці, але, як сказав поет:
Прекрасні дива бродять по морях
І манять нас, і закликають ніжно,
Та що нам їхній бунтівливий стяг,
Коли не стяг це нашої Вітчизни!
Під власними силами, як реальним політичним фактором, розуміємо всі національні сили, які вірять в Українську Державу й готові стати до бою за свою національну, а разом з нею — вселюдську правду». (Іван Вовчук. Якою дорогою? (До питання орієнтації) // І.Вовчук. Конвульсії імперії. Вибрані твори. Київ. Українська Видавнича Справа. 2023. 208 с. C. 86-87).
Відзначаємо День Незалежності України – 2024, 23 серпня відвідавши київську «Книгарню Є», що запросила на зустріч із українськими письменниками, які брали участь у війнах, з метою популяризації ініціативи Культурного десанту «Книга на фронт» із книгозабезпечення військових. А 24 серпня відвідуємо «Книгарню Є» заради презентації книжки «Сила опору. Українці в радянських таборах» виданої «Локальною історією». Почуємо розповідь авторів збірки, що складається з 25 біографій – Христини Коціри і Радомира Мокрика, а також матимемо змогу безпосередньо поспілкуватися з одним із героїв – Миколою Матусевичем, політв’язнем, дисидентом, співзасновником Української Гельсінської групи.
«Далеко в безодні ланцюг поколінь,
Лик часу сіріє і гине.
Тобі бо самому найвищих горінь
Дано осягнути вершини…
Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині.
Це люди на сталь перекуті в огні,
Це люди, як брили каміння…
І ми будем гідні не слави й похвал,
Учинку, що горами руха!
Ґранати, петарди, живий арсенал
Із плоті розкутого духа».
(Олег Ольжич. Незнаному воякові)
З повагою, Галина Рафальська.
