Лексикон живописців, як і фахівців з візуалу, у другій половині ХХ століття стрімко поповнювався новою термінологією, серед якої почесне місце посіло «колірне коло Іттена». Це поняття затвердилося у стінах Баугауза, відомої німецької школи мистецтва, архітектури і дизайну (1919 – 1933), навчання в якій починалося з модуля про колір, що викладав швейцарський художник Йоганнес Іттен.
Українське видавництво «ArtHuss» доклало зусиль, щоб вітчизняний читач мав змогу скласти власну думку як про заснований у Веймарі німецьким архітектором Вальтером Гропіусом (1883 – 1969) Bauhaus (дім будівництва з німецької) та однойменне об’єднання і напрямок у дизайні, так і про мистецький і викладацький внесок Йоганнеса Іттена, автора трилогії, яка становить упоряджений опис його творчого світогляду і мистецьких теорій.
Перше – це фундаментальне видання Френка Вітфорда «Баугауз» із серії видавництва «ArtHuss» «Світ мистецтва», що оповідає про історію школи та її вплив на різні сфери мистецтва на тлі широкого огляду концепцій, які лягли в основу нового мистецького руху. Френк Вітфорд (1941 – 2014), випускник Інституту Курто в Лондоні й Вільного університету в Берліні, викладач Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, багатолітній редактор-укладач ілюстрованого журналу сучасного мистецтва Studio International, є також автором монографій «Японські гравюри та західні художники» («Japanese Prints and Western Painters», 1977) та «Еґон Шіле» («Egon Schiele», 1981),
Друге – це власне серія книг Йоганнеса Іттена «Мистецтво кольору. Суб’єктивний досвід і об’єктивне пізнання як шлях до мистецтва», «Наука дизайну та форми. Вступний курс, який я викладав у Баугаузі та інших школах» та «Елементи образотворчого мистецтва. Навчальне видання щоденника».
Йоганнес Іттен (1888–1967) – визначний швейцарський художник-експресіоніст і дизайнер, педагог-новатор і письменник, теоретик мистецтва, що проаналізував і довів до логічного завершення класичну теорію кольору.
Іттен народився в комуні Ваксельдорн у швейцарському кантоні Берн, освіту отримував у Бернському університеті (1910 – 1912) на природничо-математичному факультеті, в Школі образотворчого мистецтва в Женеві (1910) (яку залишив через незадоволеність змістом навчання) та в Королівській академії образотворчого мистецтва Штутгарта (1913 – 1916).
Визначальний вплив на Іттена-педагога справило навчання в педагогічній академії Берн-Готфіля під керівництвом Ернста Шнайдера, який продемонстрував, як виправляти помилки студентів без зосередження на їхній індивідуальності, але через груповий розгляд типових помилок. Але формувати власну педагогічну методику художник почав із ідей психоаналізу та системи Фрідріха Фребеля (1782 – 1852), німецького педагога, теоретика і практика дошкільного виховання, що ввів і наповнив змістом поняття «дитячий садок».
Крім того, Іттен перейняв ідеї свого вчителя із Академії в Штутгарті – Адольфа Гельцеля (1853 – 1934), німецького художника-абстракціоніста австрійського походження, що випрацював власну теорію кольору і форми, сміливо застосовуючи її в своїх творах. Його основна ідея полягала у вираженні духовної сутності через абстрактні форми. Услід за Гельцелем Іттен став використовувати базові форми: лінію, площину, коло, спіраль як основи композиційної роботи, а також застосовував вправи для концентрації під час підготовки студентів до творчої діяльності. Як сповідник маздазнану, нео-зороастрійського руху, що включає й аспекти християнства, Іттен використовував медитативні практики з дихальними вправами.
Художник також цікавився успішним новаторством Франца Чижека (1865- 1946), австрійського педагога і художника, який на уроках малювання, які не передбачали навчального плану, практикував навчання дітей через дію з акцентом на їхній спонтанній творчості.
Практичний педагогічний досвід Іттен отримував з шістнадцятирічного віку, чотири роки пропрацювавши вчителем у початковій школі. Потрапив до Баугауза і став його ключовим викладачем уже з переконанням, що в мистецькому навчанні необхідно максимально застосовувати індивідуальний підхід та насамперед розвивати творчі здібності без зосередження на виправленні помилок.
Після викладання у Баугаузі (1919 – 1923) художник переїхав до Берліна, де викладав у приватній художній школі (1925 – 1934), а потім – до Крефельда В Німеччині, де викладав у текстильному училищі (1932–1938).
Оселившись у Цюріху, окрім активного заняття живописом і дизайном, художник багато часу приділяє адміністративно-педагогічній діяльності: відкриває приватну художню школу, а згодом керує Цюріхським текстильним училищем (1943–1960) і Рітбергівським музеєм неєвропейського мистецтва (1949–1956).
У другій половині 1950-х років відходить від адміністративних справ і цілковито зосереджується на творчості й виданні власних праць, через які оприявнює свій знаменитий пропедевтичний курс (Vorkurs), що вплинув на сучасну дизайн-освіту.
Показово, що свій педагогічний шлях Іттен заверщив у заснованій 1953 року Ульмській школі дизайну (HfG Ulm), де 1955 року викладав курс кольорознавства.
Приступаючи до розгляду теорії кольору Іттена, слід усвідомлювати, що його концепція не виникла з повітря, а будувалася на напрацюваннях великих попередників – англійського науковця Ісаака Ньютона (1643 – 1727), німецького поета і науковця Йоганна Фольфганга фон Гете (1749 – 1832), німецького фізика Тобіаса Йоганна Майєра (1752 – 1830), німецького художника Філіппа Отто Рунге (1777 – 1810), французького хіміка Мішеля-Ежена Шевреля (1786 – 1889), німецького хіміка і філософі Вільгельма Оствальда (1853 – 1932), американського художника Альберта Генрі Макселла (1858 – 1918). І сам Іттен неодноразово підкреслював свою місію систематизатора та інтерпретатора колірних ідей, які здавна турбували і науковців, і художників.
Кольорове коло Іттена становить круговий спектр (кольорове колесо, замкнутий спектр), складений дванадцятьма секторами. У центрі кола розташовуються три основні (первинні) кольори: червоний, синій і жовтий.
Три поєднання двох із трьох основних кольорів, що входять в коло, додають до останнього ще три кольори, які називаються вторинними: фіолетовий, зелений і оранжевий. Кольорове коло Іттена містить і шість третинних кольорів, утворених у результаті змішування основного та вторинного кольорів, розташованих на колі поряд, а власне, синьо-зелений, синьо-фіолетовий, червоно-фіолетовий, червоно-помаранчевий, жовто-помаранчевий та жовто-зелений.
У такий спосіб розроблене Іттеном кольорове коло має три рівні, схематично продемонстровані трьома геометричними фігурами трикутником, п’ятикутником і кругом. Перший рівень – це центральний трикутник, складений первинними кольорами. Трикутник, «добудований» трьома трикутниками – вторинними кольорами, – становить п’ятикутник другого рівня. Третій рівень – результат змішування барв на першому і другому рівнях, що виражається кругом із окружністю хроматичних барв, складених із первинних, вторинних і третинних кольорів.
Трирівневе кольорове коло поміщено в шостому розділі виданого вперше в 1961 році навчального посібника «Kunst der Farbe – Studienausgabe», (на стор. 30 виданого «ArtHuss» 2022 року в перекладі Сергія Святенка як «Мистецтво кольору. Суб’єктивний досвід і об’єктивне пізнання як шлях до мистецтва»). П’ятнадцять розділів цього посібника, обрамлених передмовою і післясловом, розташовуються за принципом «від теорії до практичного застосування». Початкові п’ять розділів: «Колір як фізичне явище», «Колірний агент і колірний ефект», «Гармонія кольорів», «Суб’єктивне сприйняття кольорів», «Теорія кольорового дизайну», — присвячені фізичному аспекту кольору та його психофізичному впливу.
Два розділи «Коло кольорів із дванадцяти тонів» та «Сім кольорових контрастів» з сьома відповідними підрозділами містять детальну ілюстровану інструкцію розрізнення колірних контрастів. У наступних семи розділах розглядається система змішування кольорів із вправами, на які надихає думка автора: «Безмежність варіантів змішаних тонів витворює багатства світу кольорів».
Після розгляду кольорових ефектів в семи видах контрасту в розділі «Куля кольорів» Іттен переходить від плаского кола до сфери – «елементарної фігури універсальної симетрії». Оскільки неможливо відтворити сферу на друці в трьох вимірах, постає необхідність представити проекцію сфери на площину, утворюючи «зірку кольорів».
Для демонстрації регулярного співвідношення протилежних кольорів і їхніх значень яскравості використовуються чотири зображення сфери кольорів з різних точок огляду. Отак куля кольорів і демонструється з двох протилежних боків, а також у горизонтальному і вертикальному розрізах.
Особлива увага приділена співзвучності кольорів, яка подається у взаємодії двох, трьох, чотирьох і шести тонів. Розділ «Форма і колір» зосереджується на узгодженні виражальних можливостей кольору і експресії форми – геометричних фігур. На думку автора, червоний відповідає квадрату, жовтий – трикутнику, синій – колу, помаранчевий – рівнобічній трапеції, фіолетовий – овалу і т.д.
Розділ «Просторовий ефект кольорів» автор попереджує зауваженням: «У самому кольорі є сили, що працюють на створення глибини. Вони можуть виявлятися як протиставлення світлого й темного, холодного й теплого, як якісний чи кількісний контраст. Просторовий ефект також можна створювати за допомогою діагоналей і накладання».
Наприкінці посібника Іттен зупиняється на теорії імпресії кольорів, яка передбачає вплив кольорів у природі, та досліджує теорію експресії кольорів, розмірковуючи про вплив оптичних, електромагнітних і хімічних процесів, пов’язаних із кольором, на психіку, сферу розумового і емоційного досвіду.
Завершується навчальний курс з кольорознавства темою кольорової композиції, тобто розмовою про мистецтво поєднання двох і більше кольорів заради досягнення результату – виникнення явної і характерної експресії.
Не так напученням, як викликом і спонукою до роздумів сучасному митцю-читачу пролунали авторські слова із післямови: «Світ, у якому ми живемо нині, відрізняється від світу людей 1560-х чи 1860-х років. Наш світ творять винахідники. Вони будують машини, сенс яких обмежується їхньою функцією. Машини – це не символи ідей, це втілення цілеспрямованої думки. Навіть картини нині не є символами. Їхній сенс існування у них самих, у їхніх кольорах і формах… Та яким би шляхом не пішов далі розвиток живопису, виражальна сила кольорів завжди буде неодмінною складовою дизайну».
Ми живемо у 2020-х роках, усвідомлюючи, що символи є значущими чинниками інформаційного впливу, ідейними і ідеологічними важелями, а мистецтво ніколи не стоїть осторонь зіткнення концепцій і уявлень, яке вже набуло максимальної двополярної гостроти дилеми добра і зла. Поза тим, естетична функція мистецтва будується на вічних і непорушних законах гармонії, а виражальна сила кольорів – не лише ознака професійного рівня художника. Той, хто долучається до мистецтва, споглядаючи художні твори, мусить мати відчуття кольору і розуміння його природи.
Тож представлена монографія Йоганнеса Іттена зацікавлює не лише тих, хто практикується в художньому ремеслі і дизайні. Наукова бібліотека НАОМА віднедавна поповнилась цим цінним виданням, як і іншими двома книжками авторської трилогії, виданої «ArtHuss».
«Наука дизайну та форми» не менш цікава для пересічного читача, хоча, звісно, її основна аудиторія – професійні дизайнери, особливо ті, хто тільки починає свій шлях на мистецькій території, де творчий розмах має підпорядковуватися утилітарним задачам, а функціональний простір не може вирішуватися за рахунок естетичної експресивності.
Уперше опублікована 1963 року монографія «Gestaltungs- und Formenlehre. Mein Vorkurs am Bauhaus und später», (видана 2021 року в українському перекладі Сергія Святенка як «Наука дизайну та форми. Вступний курс, який я викладав у Баугаузі та інших школах») – це конспективно оформлений вступний курс Іттена у школі Бугауз та школі Іттена в Берліні, що становить посібник з розвитку творчого мислення та розуміння принципів дизайну.
У вступі Іттен підкреслює: «Основа мого вчення про дизайн – загальне вчення контрастів». Тому в контексті впливу на загальний контраст обговорюється поняття світлотіні, вивчаються матеріали і текстури, форми та колір, ритм і експресивні форми.
Завершується монографія розділом «Суб’єктивні форми», в якому автор ділиться власним спостереженням за практичним проявом творчої суб’єктивності учнів, доходячи до висновку: «прості і незіпсовані школою люди майже завжди працюють зі своїми суб’єктивними формами т кольорами… Суб’єктивність можна виражати по-різному: у пропорціях, особливостях форми, світлотіні, лініях, текстурі, кольорах, і часто в комбінаціях усіх цих мистецьких засобів… Кожне відтворення форми лише тоді буде справжнім, коли воно відповідатиме фізичним і темпераментним особливостям творця».
На підтвердження цього відкриття автор доповнює лаконічно викладену педагогічну методику і сформульовані принципи мистецького навчання виконаними вправами слухачів зазначеного курсу
«Elemente der Bildenden Kunst», третя книжка Йоганнеса Іттена, видана 1930 року в його берлінській школі (в українському перекладі Ярослави Іваненко видана 2023 року як «Елементи образотворчого мистецтва. Навчальне видання щоденника»), – це, на думку автора передмови, німецького дизайнера Петера Шмітта, громіздка брила, що не підпадає під жодні загальноприйняті категорії класифікації. Попри підназву, це не щоденник у звичному розумінні щоденного ведення і сповідного тону про власну особистість. Це і не підручник із системним викладом матеріалу, тим більше, що Іттен остерігався будь-якої системи як замкнутої форми.
Видання берлінської школи Іттена мало назву «Нариси про контрапункт образотворчого мистецтва», якою автор окреслював обговорюваний предмет – мистецтво, а власне, ту його частину, якої можна навчити майбутніх митців. Художник не дарма посилається на контрапункт – музичний термін, що означає одночасне поєднання двох і більше самостійних мелодій у музичному творі, суть поліфонії, в якій кожна мелодійна лінія має самостійну інтонаційно-ритмічну виразність. Контрапункт, що етимологічно походить від протиставлення (punctum contra punctum, латина), вказує як на контраст, так і на розвинену гармонійну систему, оволодіти якою має художник.
Отже, ця праця Іттена є результатом його щоденного практичного вивчення принципів образотворчого мистецтва, що не завершилося з написанням «щоденника». Зміст книжки моментами перегукується з ідеями двох попередніх книжок, про що свідчать і назви розділів: «Квадрат, коло, трикутник – елементарні характери форми», «Контраст світлотіні», «Контрастність», «Ритм», «Композиція».
Водночас книжка охоплює ширше коло питань, включаючи, приміром, деталі побудови пейзажу, голови, оголеної натури. Приділяється увага створенню рухомого тіла, положенню тіла та проблемі відтворення простору в живописі.
Особливістю українського видання є паралельність авторського, написаного від руки, тексту, супроводженого оригінальними ілюстраціями, і українського перекладу. Про поважний рівень видавничої роботи свідчить наявність алфавітного покажчика, а також докладних біографічних відомостей про автора та приміток, в яких розкривається доцільність доповнення двох авторських посібників пропонованим «щоденником»: «Він додає до цієї серії важливу грань, ставлячи поруч з «сумою», написаною певний час тому, роботу, яка дозволяє сказати своє слово не розважливому Іттену, котрий пояснює основні особливості свого викладання на основі збережених учнівських робіт, а тому, хто кількома швидкими розчерками окреслює перед класом проблему, задачу».
Запрошуємо читачів до читальної зали Наукової біліотеки НАОМА, аби познайомитися з методичним набутком Йоганнеса Іттена!
З повагою – завідувачка відділу обслуговування та книгозбереження Галина Рафальська та Наукова бібліотека НАОМА.
Переглядів: 3
