Велика конвенційна війна на теренах України, яку переживаємо вже четвертий рік, дається взнаки не тільки руйнуванням ворогом життєвого простору цивільного населення, лобовими боєзіткненнями на лінії фронту і осмислюється не лише через призму віктимології. Антропологічний вимір українського спротиву в нинішній війні визначає войовнича козацька ментальність українців, які борються і не улягають свавільним психологічним і фізичним атакам ворога, а в підсумку – героїка, створювана подвигом і подвижництвом загиблих українських воїнів.
Не всі наші полеглі герої закінчили життєвий шлях на реальному полі бою, позаяк війна в різних проявах охоплює всю територію України. І вдалині від фронту відбувається боротьба за життя, гідність, людяність. Працівники ДСНС, медпрацівники, виконуючи свої обов’язки в надзвичайних умовах, часто самі стають мішенями і гинуть, уражені зброєю росіян. Так само поніс втрати волонтерський рух України, який після лютого 2024 року ще більше розвинувся і урізноманітнився, охоплюючи і людей, і тварин.
Духовно-інтелектуальна спільнота країни, отримавши з початком війни суспільне визнання з правом визначального голосу у публічному просторі, заразом стала об’єктом прискіпливої уваги ворога. Так чи так маємо вибуття з життєвого активу, стихії боротьби наших воїнів світла Вікторію Амеліну, Ірину Фаріон, Ігоря Козловського та інших. Вибуття, але не забуття…
Саме гаряча фаза нинішньої війни наблизила до широкого українського загалу ці постаті, знаменуючи прорив інформаційного вакууму, вихід із вузької соціально-культурної бульбашки, зокрема і завдяки друкованій продукції масового призначення. Звісно, підготуванням до сприйняття аудиторією нововиданих книжок стає макабрична ситуація війни, в якій опинявся автор: російський полон, трагічна загибель від влучання російської ракети або підступної кулі російського агента.
Ось і Ігор Козловський, уродженець Макіївки Донецької області, постав в українському інформаційному просторі як видатний науковий діяч України, що проявив громадянську сміливість і потрапив у тенета рашистських окупантів. Причому друга обставина, тимчасова ситуація полону, йшла у загальній перцепції попереду основної першої характеристики, життєвої іпостасі героя.
У Донецьку терористи “ДНР” захопили відомого релігієзнавця Ігоря Козловського
Ані Україна, ані цивілізований світ не потребували пояснення причин тримання ворогом Ігоря Козловського та інших українців за ґратами, позаяк з очевидністю єдиним приводом стала їхня неприховувана відданість Україні.
Вчений Ігор Козловський у Донецьку засуджений бойовиками до 2,8 року тюрми
Попри всі вимоги, бойовики відправили вченого Козловського у колонію
Світовий розголос про вченого-гуманітарія, в’язня сумління, що був заарештований в окупованому росіянами Донецьку за сфабрикованими звинуваченнями 27 січня 2016 року, посприяв його щасливому визволенню 27 грудня 2017 року.
Erik Tryggestad An imprisonment ‘deserving of our outrage’ (Updated)
Family of church leader Igor Kozlovsky proclaims his innocence and prays for his release in occupied eastern Ukraine.
https://christianchronicle.org/imprisonment-deserving-outrage/
Низка інтерв’ю зі звільненим Ігорем Козловським, які з’являлися згодом у пресі, телеефірі чи інтернеті, змістовно не виходила за межі цього семисотденного відрізка життя в катівні так званої ДНР, демонструючи передусім борця за права людини. І найголовніше, що в цій боротьбі він, починаючи з себе, зумів зберегти в найтяжчих обставинах утиску і приниження власну гідність.
«Вас ніколи не катували?» Історія Ігоря Козловського про 700 днів у донецьких підвалах
Ігор Кзловський. Я — боржник свободи і любові
Freed Ukrainian Professor On The Hardest Two Years of His Life
https://hromadske.ua/en/posts/freed-ukrainian-professor-on-the-hardest-two-years-of-his-life
Тому що цей колишній українських полонений російських окупантів, чиє ім’я прозвучало на весь світ, розгорнув велику інформаційну діяльність, виступаючи на форумах світу як «голос українських полонених» задля захисту і звільнення співбратів.
Stanislav Aseyev & Ihor Kozlovsky: “Our war is a people’s war, and we are a people armed with love”
https://craftmagazine.net/en/stanislav-aseyev-to-ihor-kozlovsky/
Кожна хвилина ув’язнення Сенцова варта цілого життя – Козловський
Водночас з’являвся матеріал глибшого характеру, який висвітлював постать Ігоря Козловського з боку його світоглядних засад та інтелектуальних досягнень. Приміром, директор Центру Європейських гуманітарних досліджень Національного університету «Києво-Могилянська академія» та науково-видавничого об’єднання «Дух і Літера», головний редактор часопису «Дух і Літера» Костянтин Сігов як український філософ, що багато років досліджував історію культури, філософську антропологію, етику й мистецтвознавство, та громадський діяч, який присвятився духовно-інтелектуальному поступу української гуманітаристики, організував восени 2021 року онлайн-розмови «Гідність». До участі в цьому проєкті разом із видатними українськими мислителями був залучений і Ігор Козловський.
Гідність. Бесіда 4. Костянтин Сігов та Ігор Козловський
https://www.youtube.com/watch?v=lVovFaavkRw
У ході обговорення теми гідності, яке знову-таки ґрунтувалося на особистих випробуваннях двадцяти трьох місяців, проведених гостем ефіру у катівнях на окупованій росіянами території, лейтмотивом звучала думка про дану Богом людині гідність, яку неможливо втратити у зіткненні з абсолютним злом. Саме усвідомлення цінності Людини як моральної особистості давала силу герою побороти страх, а безстрашність стала умовою збереження власної гідності. Очевидно, така його духовна самодостатність, негнучкість перед ворожим натиском стали результатом духовно-інтелектуальної підготовки дистанцією в усе попереднє життя та призвичаєння до духовних практик, випрацьованих в особистих пошуках Бога в різних релігійних системах. Між іншим, цей момент відзначив сам релігієзнавець.
Розмову про пригоди гідності в світовій і європейській культурі, як і в особистому житті, Костянтин Сігов почав з констатації, що ця тема особливо радикально загострюється, коли відбувається криза. Приміром, після Другої світової війни в 1948 році була прийнята декларація, де саме гідність є засадою прав людини. Таким кризовим моментом у особистому вимірі стало і ув’язнення Ігоря Козловського, в якому гідність виступила ключовим полем боротьби. Візаві за кількадесят хвилин концентровано описав світоглядний фундамент своєї боротьби, як і власний розумовий процес, яким супроводжувалися катування. Костянтин Сігов час від часу спрямовував розмову, аби уточнити життєві аспекти і нюанси філософської позиції видатного релігієзнавця.
Отже, за Ігорем Козловським, гідність є частиною нашого внутрішнього екзистенційного інтелекту, частиною сенсової складової людського життя, людського виміру, що і відрізняє нас від інших біологічних істот. Гідність – це зрілість індивідуума, спільноти, громадянського суспільства та цивілізації в цілому, яка певною мірою пов’язана і з совістю. Бо ж недарма Віктор Франкл (1905 – 1997) висловився: «Совість – внутрішній Бог».
Під час катувань все, що відбувалося, спостерігалося зсередини, внутрішнім поглядом, а власна концентрація була на моментах поза людською біологією. Приміром, очевидним стало, що в завдання катів входило не стільки психологічне зламання жертви, скільки руйнація її людського ядра, особистої гідності. В процесі рефлексій під час перепочинку в камері прийшла думка, що кати-зрадники, втративши свою людську сутність, у такий спосіб намагалися довести собі, що людської гідності не існує, а всі люди – зрадники і пристосуванці. Але тих, хто не зламався, кати все ж таки шанували.
Гідність – це досить широке поняття. Це внутрішня повага до себе, і повага до зовнішнього. Гідність є пов’язаною з автентичністю, як тотожність самому собі, як правдивість внутрішня і зовнішня. З процесом правдивості були пов’язані дві несумісні думки, що допомогли вижити: «Я не боюсь померти»; «Я повинен жити!». Гостре відчуття любові було постійним внутрішнім імпульсом: «Я люблю Україну, близьких, мене любить Україна, близькі».
Ігор Козловський, боржник любові, позбавлений гарантії звільнення, отримає шанс свободи, якщо буде думати не про себе. Роззирнувшись навколо, він бачить таких самих стражденних людей, гідних любові, і дає те, чого вони потребували: слово підтримки, емоційне тепло, хліб. Супроводжуючи травму рефлексуванням, людина перетворює її в досвід, в якому присутня тиха радість від того, чим є життя.
Після зачину розмови послідувало уточнення, чи однаково проявляється правда, коли йдеться про тортури, чи можна вважати катів гідними правди. Правда, пов’язана з автентичністю, це відповідність і відповідальність на всіх рівнях як відповідь на питання «Хто ти?», «Навіщо ти?». Внутрішня природа повинна відповідати її вчинкам і словам, суб’єктивність людини має бути максимально точною як правдивий інструмент пізнання світу.
Початком будь-якої практики духовного життя є спостерігання за собою, щоб не зрадити правдивості. Про це говориться і в Євангелії від Луки 17, 2, і в джерелах інших релігійних систем. Бо людська природа спонукає до інстинктивного пристосування до зовнішніх обставин, масової культури, вимог соціуму за рахунок внутрішньої правди, з нехтуванням своєї невипадкової місії у світі, з ігноруванням сенсів, що реалізують горизонти внутрішнього руху. Саме система цінностей формує правдивий внутрішній обрій, над яким слід працювати. Таким самим процесом є і гідність.
Гідність – це процес дорослішання з формуванням правдивого внутрішнього обрію. Причиною інфантильності є брак усвідомлення, нерозуміння свого місця в суспільстві, або відсутність відповідальності. Важливо пам’ятати зауваження Віктора Франкла, що бар’єрами на шляху становлення зрілої людини є тоталітаризм, який перетворює людину на бездумний елемент системи, і конформізм – підлаштовування під зовнішній світ. Людина, що засвідчує зрілість уникнувши такого бар’єру, що проживає власне вільне життя, викликає подив, зацікавленість і повагу у тих, хто не впорався і піддався. Про це свідчила поведінка щодо Ігоря Козловського катів донецької «Ізоляції».
Наступний виток розмови стосувався гідності катів: чи має кривдник цей людський вимір? Козловський відповідав Сігову як філософ і колишній в’язень кількома тезами. Це виклик, бо треба зробити суб’єктивну оцінку, а вийти за межі власних суджень важко. Але християнину це під силу, бо у нього є усвідомлення, що людина, створена за образом і подобою Божою посілає потенцію гідності, хоч би і втрачену, зіпсовану. Шанс реалізувати потенціал гідності, яку було скасовано власною поведінкою є, але переважна більшість людей не користується ним.
Сам Ігор Козловський ставить нериторичне питання чи можна пробачити катів? Процес прощення жертви є надзвичайно складним і пов’язаний із внутрішнім станом ката, з його покаянням. А покаяння – це не тільки те, що описано грецьким словам метаноя як зміна розуму і думок, але й грецьким словом метамеломай як зміна емоційної внутрішньої природи, тотальна зміна всього єства. Це велика внутрішня праця, яка виводить на рівень покаяння, без якої у ката не може з’явитися емпатія до катованої ним людини.
Питання прощення пов’язане з ненавистю у серці, а її у людини зрілої якраз і немає. Ігор Козловський пояснив ненависть до ката як аутоагресію, яку слід відпустити, перевівши на інший рівень. Цей рівень справедливості означає, що люди, що скоювали злочин, мусять бути покараними. Ухвалений закон про воєнних злочинців є способом реалізації справедливості, яка вивільняє від ненависті. Адже у всіх аврамічних релігійних системах Всевишній має дві сторони: милосердя і справедливість.
Костянтин Сігов зазначив, що описаний Ігорем Козловським контекст перегукується з беззаконням більшовицької ситуації, коли, позбавляючи зовнішньої свободи, функціонери совєтської каральної системи не могли відібрати гідність, про що свідчить досвід дисидентів. І виникає питання: чи може все ж таки людина втратити гідність? Візаві відповів, що людина може втратити гідність, бо існує, крім зовнішнього, ще й внутрішній момент. Тут придасться грецьке слово Нового Заповіту пейрасмос, яке означає й іспит (випробування), тобто, зовнішній тиск, і спокусу, тобто, внутрішній імпульс і вибір. Траплялося, що заарештовані люди йшли на те, щоб частково віддавати цю гідність, бо разом із ними ув’язнювали їхніх рідних. Кати використовують рідних своїх жертв як інструмент впливу. Найстрашніше, коли жертви задля порятунку рідних здавали інших людей. Зі звільненням з полону провина за цей вчинок не відпускає, тому що ця екзистенційна травма є тією реальністю, з якою людина продовжує жити.
Наступне питання Костянтина Сігова стосувалося залежності рівня гідності від рівня зрілості людини. Бо ж сама зрілість – це динамічний процес, в якому люди перебувають на різній дистанції, подоланій із неоднаковою швидкістю. Чи може людина бути більш гідною, коли інша є менш гідною? Ігор Козловський почав відповідь із того, що критерії для такої оцінки встановити важко, бо кожне судження буде суб’єктивним. Усі люди припускаються помилок, які стосуються не гідності, а зроблених виборів.
Допоміжним тут може бути висловлювання Віктора Франкла, який виділив три категорії цінностей: цінність творчості – те, що віддаємо світу як надзусилля, працюючи в певному просторі; цінність отриманого від світу, як, приміром, насолода від споглядання природи, стан любові тощо; цінність, з якою випробовуються сенси – стосунок до страждання, болю, глибинних іспитів. Остання категорія цінностей передбачає зустріч людини з собою, коли вона відповідає на внутрішні питання екзистенції і тим доводить власну зрілість. Саме тоді людина здобуває мудрість, яка дозволяє вимірювати себе, свою правдивість стосовно інших, світу, також і своїх страждань. Уміння людини повноцінно жити в стражданні є фазою, коли зрілість починає розквітати мудрістю, що створює атмосферу життєдайності, наповнення, тихої радості.
Господар студії запитав: «Якщо людина гідна життя від народження, гідність – це умова чи мета життя?» Відповіддю знову стало звернення до Святого Писання, в якому сказано, що життя – священний дар. Тож ми всі гідні того, щоб жити. З іншого боку, це і вкрай необхідний виклик, щоб людина зростала, щоб людський вимір усіх вчинків був базовим, щоб ми постійно ставили питання «Навіщо?». Тому що стереотипна біологічна істота реагує «Чому?» за допомогою емоцій, а не власним вибором. Людина, яка не бачить перспективи власного вчинку, ще не є достатньо зрілою.
Людина, людський вимір мусить бути постійно присутнім, бо людина – це істота, що не тільки має, але і використовує неокортекс (ділянка головного мозку ссавців, яка відповідає зовнішньому шару півкуль головного мозку, і становить основну частину кори в людини, на відмінну від нижчих ссавців у котрих вона лише намічена). Отже, людина вчиться правильно рефлексувати, правильно реагувати, використовуючи свій екзистенційний інтелект, наповнюючи кожен свій вчинок сенсовим питанням «Навіщо?».
Сігов поставив чергове питання за допомогою метафори. Квітуче дерево не дозріває, за якихось обставин не приносить у свій час плоду. Чи можливо, що людина не дозріває до гідності, і чи є такий процес життям? Козловський відповів також за допомогою метафори. Сакури не дають плоду, але вони дають життя, постають спостереженим атрибутом прекрасного життя. Це особливий момент японської культури споглядання, для якої характерним є і культ самураїв з їхньою особливою етикою.
Зокрема, самураї приділяли увагу створенню внутрішньої гармонії «ва», нічим не порушеної рівноваги, яка давала можливість отримувати насолоду від буденних речей, чути «як росте каміння». З цвітінням сакури японці пов’язують і ритуал самураїв сеппуки-харакірі. Гідне життя самураїв триває стільки, скільки цвіте сакура. Самурай не втрачає обличчя, якщо не можна жити гідно далі, здійснюючи сеппуку. Так само і листя сакури облетить, і вона вже не дасть плоду.
Існує і козацька, лицарська гідність як етап розвитку загальнолюдського поняття гідності, також пов’язаного з соціумом. Є національна гідність, приміром, в українців, у поляків. В українській культурі самоусвідомлення, що ми є невипадковими, виникає в епоху романтизму наприкінці ХVIII – початку ХІХ століття. Ідеалізація минулого з озиранням на славних предків, які були лицарями і мали героїчну історію, формувала гідність. Отже, національна гідність українців була відтворена історичною пам’яттю і відповідальністю перед предками щодо того, хто ти є зараз, стаючи щоразу фундаментом для національно-визвольного руху.
Костянтин Сігов розширив поле дискусії, нагадавши, що в європейській культурі відбулося розрізнення між честю, пов’язаною зі статками, статусами, і нічим не обумовленою гідністю, яка однаково поширюється на всіх. Якщо ж визнаємо сенс гідності для кожного, як це корелюється з тим, що людина проживає своє життя, не маючи зрілості, про яку йшлося, та й взагалі, чи можливе людське існування без гідності? Релігієзнавець відповів лаконічно: людське існування може бути без гідності, а повноцінне наповнене життя без гідності людина не проживає.
Людина інфантильна живе як споживач, що очікує комфортного існування, щоб надалі споживати, і не уявляє, що життя може бути більш наповненим. Ігор Козловскький мав нагоду спостерігати в полоні людей порожніх, без внутрішнього простору, байдужих навіть до того, що їх оточує.
Наступне питання Костянтина Сігова стосувалося гідності інституцій зокрема, держави. Відповідь полягала в тому, що ми і є державою, а система під назвою держава – це наша домовленість. Але держава має бути інструментом, щоб плекати гідність, шо не може відбуватися без чинників справедливості і милосердя. Останні мусять бути і на законодавчому рівні як інструменти, і на рівні людей, чиновників, що виконують закони, формуючи людяність, повагу до іншої думки, позиції, внутрішньої цінності людини. Це передбачає і створення умов, щоб піднімати загальний рівень спільноти, власне, підтримку освіти, просвітництва, інститутів, по’вязаних із культурою і інформаційною політикою. В результаті людина мусить стати господарем у державі, а не залишатися узалежненим, маніпульованим прохачем,
Людина мусить відчувати себе гідною, не зазнаючи образи з боку середовища, не відчуваючи побутового варварства. Свідомість чиновників повинна бути скерована на формування такого середовища, включно з шляхетним міським ландшафтом, в якому б людина виховувалася в гідності, почувалася гідною.
«Ви вказали на особливий ризик, який є в українському слові «негідник», — зазначив Костянтин Сігов. Бо ж нема слова «недостойник», а в західних мовах немає негативного субстантиву від «dignities», «dignity». Тобто, немає субстантивованої форми, щоб сказати про цю людину, що вона є негідником / негідницею. Чи негідник за дефініцією втрачає гідність чи він намагається позбавляти гідності інших?
Козловський підкреслив, що він не вправляється у менторстві, але розповідає, що таке любов задля того, щоб людина була гідною. І тут необхідно впливати на людину змалку, починаючи з її середовища. Хоча малюк може робити негідні речі, не можна називати його негідником. Треба сказати: «Я тебе люблю. Але тобою зроблене не стосується нашої любові». Важливо так само діяти і всередині суспільства, в якому є звичай навішувати зневажливі ярлики як остаточний вердикт. Стороння негативна оцінка власного морального стану пригнічує людину, а не спонукає її до змін на краще.
Щоб людина не зневірилася у спроможність бути гідною, треба її вчити бачити прекрасне через природу, красу, любов, цінності, значення і атмосферу спілкування. Навчити цьому – це завдання всіх нас, якщо не відсторонюємося, відчуваючи відповідальність, розуміючи, що це і нас стосується. Для зміни ситуації в суспільстві потрібні вольові зусилля кожного з нас. Отже, вольові зусилля людини пов’язуються з цінностями і гідністю, яка є інструментом і внутрішнього правдивого існування, і зміни людей назовні, суспільства в цілому.
Костянтин Сігов поставив найактуальніше для геополітичних подій кінця зими 2025 року, позначених результатами заокеанських виборів, на жаль, риторичне запитання: «Чи можуть втратити гідність поважні інституції, держава, якщо до влади приходять негідники?» Відповідь Козловського не була однозначною: певною мірою, якщо держава ще молода в тому розумінні, якщо у неї не випрацьовані певні механізми існування суспільства та подолання культурних травм, пов’язаних із тоталітарним минулим або війною. Держава, яка не звертає уваги на такі проблеми, створює проблеми для самої держави. Приміром, становище переміщених осіб або колишніх полонених в Україні потребує опіки, підтримки держави, яка наразі уникає відповідальності за цих людей.
Господар студії розвинув цей аспект: «Як пострадянські структури зробити більш людяними і уважними до конкретної людини, особливо до вразливих верств нашого суспільства? Ви як людина-університет, що величезну увагу приділяє освіті, можете дати відповідь і щодо дітей переселенців. В який спосіб допомагати їм плекати цю гідність, наповнювати її сенсами? Назвіть найголовніші складові гідності, на які треба звертати увагу в освітньому спілкуванні?»
Відповідаючи на це питання, Ігор Козловський знову звернувся до поняття створюваної навколо людини живої атмосфери, зробивши акцент на ставленні з увагою і любов’ю. Механічний процес викладання мусить наповнити життям саме Вчитель – той, хто не просто доносить до учня матеріал, а перебуває з ним у дружніх стосунках. Позаяк дитина відчуває таке позбавлене формальності, наповнене людським виміром ставлення вчителя. Любов-філіа дозволяє вчителю доносити надважливі ціннісні моменти в процесі навчального викладання і таким способом формувати людину.
Костянтин Сігов продовжив: «Людина, потрапивши до владного кабінету, зазнає впливу влади на власний внутрішній світ, і на виході втрачає внутрішній голос. Але позбуваючись владної посади, така людина стає травмованою. Тож як допомагати людям, які набувають статусу еліти, розрізняти владні виміри і незалежні від них людські аспекти, а також плекати важливі людські чесноти з увагою до внутрішнього голосу, до голосу іншого? Бо це вплине і на якість нашої влади.
Ігор Козловський, згадавши власний досвід перебування у владі як начальника відділу релігії Донецької області, зазначив, що треба залишатися людиною попри владні повноваження. Не може рольова функція бути головною, бо вона є тільки інструментом, щоб допомагати людям. Він перебував з тими, ким опікувався за родом служби у дружніх стосунках, що дозволяло бачити, чим живуть люди. Зокрема, релігієзнавець зазначив: «Дивлюся на людину як на явище. Причому вона мені цікава в різних вимірах. І це дозволяє відкрити варіанти вирішення проблеми людини, вирішення по-іншому. Людині у владі надзвичайно потрібна зрілість, бо без зрілості вона вийде з владних повноважень зіпсутою. Людина без зрілості, але з владними повноваженнями буде створювати ілюзію власної значущості, насправді не зростаючи. Натомість зріла людина використовує владу як нагоду давати більше любові».
Наприкінці розмови Костянтин Сігов нагадав фразу, яка піддавалася критиці: «Завершується епоха гідності». «Чи можна сказати, що вона лише починається? Що потрібно, щоб це була реальна епоха?».
Ігор Козлоаський почав із розмірковувань з приводу Революції Гідності, названої так Юрієм Сиротюком на Майдані. Тоді суспільна опінія була вже підготована розумінням важливості такої чесноти, як гідність, та поваги та самоповаги як початку гідності. Люди усвідомили, що їм належить жити більш гідним життям. Якщо йдеться про епоху, вона не може тривати всього два – сім років, передбачаючи великий часовий простір визрівання якогось явища. Цей індивідуальний і соціальний процес набуває у нас більш зрілого наповнення, ніж у сусідів. Усі зрілі демократичні суспільства мусили віднайти механізм випрацьовування внутрішньої гідності.
Завершальне питання господаря студії повертало до початку розмови, тобто до теми в’язку між європейською історією і особистою історією співрозмовника. «Гідність не випадково дається людині, тому що їй життя не є випадковим. Разом із тим, гідність набувається в процесі, яким є зростанням у зрілості. Чи можна сказати, що, як споконвіку було слово, так спочатку була гідність, і, як слово в спілкуванні проявляється, живе в історії комунікації, так само і гідність далі визріває? Як пригода гідності продовжується у вашому житті?
Ігор Козловський згадав вислів апостола Павла «Ви покликані до святості». Маючи внутрішній простір, ми маємо і власний голос, і розмовляємо. Є питання внутрішнього голосу, а значить мусить бути і відповідь. Усвідомлюючи себе, я розумію, що я недосконалий, але покликаний. Тож я перевіряю себе постійно, я спостерігаю за собою, ставлю собі питання «А чи не помиляюся я зараз?». І маю постійне відчуття, що я ще недостатньо зробив.
Костянтин Сігов: «Я вам дуже вдячний за цю розмову. Зокрема, скажу, що саме в цій розмові з вами я зрозумів особливий зв’язок двох понять: гідності і вдячності. Моя вдячність за цю розмову означає, що далі треба жити гідно цієї зустрічі, цього спілкування. Дякую Вам!».
Головний редактор часопису «Дух і Літера» стримав слово, яким завершив онлайн-розмову про гідність із цим великим українським мислителем. Через місяць після відходу у вічність Ігоря Козловського (+ 06.09.23) Костянтин Сігов опублікував у «Дзеркалі тижня» статтю-спогад про нього.
Костянтин Сігов. Новий град Ігоря Козловського
https://zn.ua/ukr/CULTURE/novij-hrad-ihorja-kozlovskoho.html
Текст цієї публікації, що з’явилася 14.10.23, став передмовою до книжки Ігоря Козловського «Гідність – це правдивість», що побачила світ у видавництві «Дух і Літера» в серії «Свідки правди» у 2024 році.
Дух і Літера. Ігор Козловський. Костянтин Сігов. Гідність – це правдивість
https://duh-i-litera.com/bookstore/gidnist-tse-pravdivist
В основу видання було покладено дві бесіди: переказана тут тезово розмова про гідність, а також виступ Ігоря Козловського на круглому столі «Гідність людини: осмислення і практика». Філософ і головний редактор «Духа і Літери» не просто видав чергову книжку, але пішов із нею у світ як з духовною зброєю задля правди, яку люди мають знати про Україну, про її біль та її героїв. Найсильніший арґумент на користь достовірності цього перекладеного іншою мовою проголошення – це свідчення про самого свідка, а не лише переказування його свідчення. Найточніший переклад думок людини не буде до кінця зрозумілим без уявлення про автора, про його життєвий шлях.
Костянтин Сігов – Ігор Козловський і новий подих європейського опору
https://www.youtube.com/watch?v=xUF8ANfDWAU
З повагою – завідувачка відділу
обслуговування та книгозбереження
Галина Рафальська та Наукова бібліотека НАОМА.
Переглядів: 2
