Датований 1845 роком вірш «Холодний Яр» Тараса Шевченка становить ілюстрацію міжнародної ситуації початку 2026 року, в центрі якої перебуває Україна, що затято б’ється за власне існування. А довколишній світ в українському баченні постає чорно-білим, поділяючись згідно з євангельською засадою «Хто не зо Мною, той проти Мене» (Євангеліє від Матвія 12.30).
Так само і в згаданому вірші Шевченком виведено кілька суб’єктів: лютий Нерон із «царевою святою війною», гайдамаки-козаки, українські воїни та огудники гайдамаків, чиє заперечення воїнської шляхетності українських вояків стає судженням не по «правдивому святому закону», роблячи такими ж «розбійниками неситими», як і Нерон.
1.
Не ховайте, не топчіте
Святого закона,
Не зовіте преподобним
Лютого Нерона.
Не славтеся царевою
Святою войною.
Бо ви й самі не знаєте,
Що царики коять.
2.
А кричите, що несете
І душу і шкуру
За отечество!.. Єй-богу,
Овеча натура;
Дурний шию підставляє
І не знає за що!
Та ще й Гонту зневажає,
Ледаче ледащо!
«Гайдамаки не воины —
Розбойники, воры.
Пятно в наший истории…»
Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб’є живе серце
За свою країну.
3.
Ви — розбойники неситі,
Голодні ворони.
По якому правдивому,
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте? Стережіться ж,
Бо лихо вам буде,
Тяжке лихо!.. Дуріть дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть Бога.
Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.
Феномен Шевченкової поезії, до якої закономірно звертаємося в критичні моменти нашої історії, під тиском екзистенційних викликів, полягає в заздалегідь сформульованих поетом відповідях. Дивимося на карколомну ситуацію, в якій перебуваємо очима Шевченка, а потім навспак ідемо до питань, з яких треба було починати: від «Що робити в запропонованих обставинах?» до «Що призвело до таких обставин?».
Видатний український інтелектуал, філософ, ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов (1883 – 1973) крок за кроком проходить шлях рефлексії, створюючи монографію «Незримі скрижалі Кобзаря. Містика лицарства запорізького» (що побачила світ в Торонто 1961 року), в якій в світлі основоположної націєтворчої ідеї критично осмислює те, що відбулося в Україні, чому це відбулося та як діяти краще в майбутньому.
«Доба чергового протистояння між силами Добра і Зла, в яку ми явно вступили, змушує нас звернутися до того, хто більше, як сто років тому був «світильником, що горів і світив», вказуючи шлях і сучасникам, і решткам патріотичного «панства козацького», і братчикам кириломефодіївським, і нам, тоді ненародженим, звернутися до Шевченка», – пише Донцов у передмові.
А в п’ятому розділі, в статті «Вогонь з Холодного Яру» філософ підкреслює добре знання і надзвичайне відчуття історії, притаманне Шевченку на противагу загальній оспалості земляків. Як і гострий на язик монах і літератор Іван Вишенський (1550 – після 1620), Кобзар картав сучасних співвітчизників за «гнильство сердець», за лжу і лукавство вождів, які присплять Україну. Але, бачачи спання сучасної йому України, він вірив у воскресіння козацтва у час жнив, коли буде також спалена невгасимим вогнем і непотрібна солома. Бо як гинули всі царства зла та лиха, так загине і Москва в злий для неї час, що наближається.
Дмитро Донцов. Вогонь з Холодного Яру
https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Publ/Dontsov/NezrimiSkrizhaliKobzarja/5VogonZXolodnogoJaru.html
Навіяна холодноярськими відвідинами поета візія, підживлена читанням Біблії з провідною темою Божої справедливості, також узгоджувалася з уявленням про подальший хід історії України в інших Шевченкових поезіях.
Донцов акцентує символічний образ майбутньої України, який уявився Шевченку під час написання поезії «Бували войни й військовії свари» – поточений шашілем старий дуб, який стає здоровим, даючи зелені паростки:
Минуло все, та не пропало.
Остались шашелі: гризуть,
Жеруть і тлять старого дуба…
А од коріння тихо, любо
Зелені парості ростуть.
І виростуть; і без сокири
Аж зареве та загуде,
Козак безверхий упаде,
Розтрощить трон, порве порфіру,
Роздавить вашого кумира,
Цей вірш, принагідно згаданий Донцовим у статті про поезію «Холодний Яр» з центральною ідеєю воскресіння козацтва, був написаний Шевченком у Петербурзі 1860 року за рік до смерті. Це гостра сатира на козацьку старшину в особі Галаганів, Киселів, Кочубеїв-Нагаїв, які занехаяли обов’язок провідників народу та стали його зрадниками, перетворившись на «дядьків отечества чужого», Тема зради контрастує з пророчим мотивом про майбутнє визволення, про майбутнє покоління, що знищить «шашелів», шкідників-провідників та зруйнує «трон» і «порфиру» чужоземного походження.
Цікаве зауваження робить філософ щодо обставин руйнації «трону», які подає Шевченко у поемі «Сон», написаній 1844 року в Санкт-Петербурзі. «Еліта», яка має бути основною підпорою «царю», ненадійна, бо не є твердою: «де ця каста від подмуху царського гніву западеться під землю, западеться з нею і той, хто думає на неї спиратися…». Про слабкість московського двору свідчать і рядки з вірша «Великий льох», написаного 1845 року в Мар’їнському: кості мертвих запорожців сміються до переляканих чиновників, що змушені розривати могилу:
Розламали,
Та й перелякались!
Костяки в льоху лежали
І мов усміхались,
Що сонечко побачили.
От добро Богдана!
Черепок, гниле корито
Й костяки в кайданах!
Почавши статтю з констатації пророчого дару Шевченка, який, подібно до монаха і містика Томи Кемпійського (1380 – 1471), не спинявся на спостереженнях, не вірив свідченням плотських очей, але не відводив погляду від того, що триває вічно, Донцов особливу увагу приділяє Шевченку-аналітику, який дав вичерпну характеристику сучасному йому московському царству і московському деспоту. Держава-займанець, що упокорила Україну, притлумивши вільний дух козацтва, змальовується в поемі «Неофіти», яка була завершена в грудні 1857 року під час перебування поета в Нижньому Новгороді. Новітній Вавилон, що, подібно біблійному Вавилону, давно мусить бути покараним Божою рукою, прибирає вигляду Риму часів Нерона, Кобзар безпомильним зором старозавітного візіонера бачить: вавилонська потуга має досягти зеніту, аби в майбутньому зійти нанівець у світлі Святої Зорі – Христа:
Лютуй! Лютуй,
Мерзенний старче. Розкошуй
В своїх гаремах. Із-за моря
Уже встає святая зоря.
Не громом праведним, святим
Тебе уб’ють. Ножем тупим
Тебе заріжуть, мов собаку,
Уб’ють обухом.
Читаючи інтерпретацію Донцова Шевченкових рядків про псевдо-Нерона, прийдешнього тирана, що іменується самим Юпітером, ловиш себе на думці, що йдеться не про шістдесяті роки ХХ ст., але більшою мірою про двадцяті роки ХХІ ст.: « …новий «грядучий» деспот до найвищих меж розширює свою владу – точнісінько як за наших днів – до меж, де ще не сягала рука сучасного Шевченкові деспота – і то назовні й всередині свого потворного царства. Нині – це вже не мрії тільки про Царгород чи Варшаву, ні, грядучий тиран хоче «світ увесь загарбати». І чи не є це візія останніх меж нинішнього московського Вавілону, що так його наближає до «найвищого шпилю і початку спаду»? Чи не є це візія наших часів? Чи не є це відгадування найзухваліших мрій займанця, сміти сказати, що – «України далекої вже немає…?».
По-сучасному звучать слова автора статті і щодо ксенофобної, шовіністичної «прогресивної еліти» «нової Росії» (читай: хороших рускіх), яку Кобзар висміював за великих слів велику силу і чужу мудрість, «…якою «обікрали» Україну з традиції «своєї мудрості», затьмарили мозок «поступової» інтелігенції брехливими вогнями «братерства братнього», щоб «просвітити современними вогнями, повести за віком» адорації людського розуму, негації Бога («немає Бога, тільки я»!) і драгоманівського плазунства перед «мудрістю» старшого брата Каїна…».
Завершується стаття мажорною інтонацією, оскільки автор повертається до заданого на початку мотиву воскреслого козацтва. Душі будівничих України – лицарства козацького – не завершивши свого діла, витають у прагненні вийти на світ Божий, щоб катів «спражити на огні». А Кобзар як їхній бард, відчуваючи, що Україна без козацького животворного духу є сиротою, мертвим тілом, прикликає козацтво з могил і бачить, як у майбутньому «мерці за правдою встають».
«Ця невсипуща ідея про повстання козацтва – притаманна всім поколінням України, тим, які ідентифікували її з лицарством запорозьким чи старого князівського Києва…», — зазначає філософ. І нині, в реаліях московсько-української війни, можемо з впевненістю засвідчити, що козацтво повстало «за святую правду-волю», здійснюючи візію Шевченка,
Якщо ж повернутися до тексту Шевченкового вірша «Холодний Яр», де йдеться про огудників козаків-гайдамаків, міжнародного масштабу, можна звернутися до початку іншої статті Донцова згаданої монографії – розділу під номером першим із назвою «Безумство століття цього»:
Дмитро Донцов. Безумство століття цього
https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Publ/Dontsov/NezrimiSkrizhaliKobzarja/1BezumstvoVikuCogo.html
«Панічний страх, непевність завтра, шал забави і злочину, заник всякої дисципліни і респекту до якогось ідеалу, знецінення всього високого й шляхетного, бездумність ошалілої або оберненої в рабство маси, повна розгубленість і брак керми у правлячих верств і потворна тінь диявольських сил, що нависла над нами, грозячи загибеллю християнського Окциденту, – ось жахливі знаки, що звістують кінець «віку цього». Кінець не світу, а певної доби в історії людства… Про подібну добу написано в літературі стародавньої Індії, про добу, коли… Гріш стане всім, грошем здобуватимуть ранги, йому лише поклонятимуться люди; сексуальний гін стане єдиним зв’язком, що лучитиме чоловіка й жінку, брехня стане єдиним способом для осягнення успіху і жінки стануть лише предметом задоволення пристрасті. Нечесність стане єдиним засобом існування, слабість – причиною залежності, нахабство стане замість знання, багатий матиме славу вельмишановного, гарне вбрання заступить гідність… Пануватиме той, хто буде сильніший… Але в останню годину пробудяться нові духові сили. Нова раса повстане, людей сильного нового духа, яка приверне лад і справедливість людськості».
Разом із Дмитром Донцовим читаючи «Кобзар», бачимо теперішнє, віримо в Прийдешнє!
З повагою – завідувачка відділу
обслуговування та книгозбереження
Галина Рафальська
Список літератури, представленої на виставці
1. Білецький. Апостол України. Життя і творчість Тараса Шевченка. Київ : Стилос, 1998. 283 с.
2. Білецький . Шевченко в Києві: біографічний нарис. Київ : Художня література, 1962. 62 с. : іл.
3. Большаков Л. Н. Їхав поет із заслання. Пошуки. Роздуми. Дослідження. Київ : Дніпро, 1977. 327 с.
4. Борщаговський О., Йосипенко М. Шевченко і театр. Київ : Мистецтво, 1941. 172 с.
5. Гаско М. Е. Пошуки і знахідки: літературно-критичні ст. Київ : Радянський письменник, 1990. 350 с.
6. Гоян, Я. П. Провісники : есе / [книга ілюстрована творами В. Касіяна]. Київ : Веселка, 2011. 528 с.
7. Грабович Г. Поет як міфотворець: семантика символів у творчості Тараса Шевченка / переклад С. Павличко. 2-е вид., виправлене, авторизоване. Київ : Часопис «Критика», 1998. 206 с.
8. Грабович Г. Шевченко як міфотворець: семантика символів у творчості поета / переклад С. Павличко. Київ : Радянський письменник, 1991. 212 с.
9. Грабович Г. Шевченко, якого не знаємо (з проблематики символічної автобіографії та сучасної рецепції поета) / ред. В. Дивнич. Київ : Критика, 2000. 317 с. : іл.
10. Деко О. Шевченківський календар / передмова : Д.В. Павличко, О.В. Лупій. 3-є вид. Київ : Український письменник, 2014. 319, [1] с. На обкладинці автопортрет Т. Г. Шевченка 1840 р.
11. Дзюба І. М. Тарас Шевченко. Київ : Альтернативи, 2005. 704 с. (Особистість і доба).
12. Доля. Книга про Тараса Шевченка в образах та фактах / авт.-упорядник тексту Валерій Шевчук ; упорядкування ілюстрацій та коментарів до них : Юрія Іванченка, Андрія В’юника. Київ : Дніпро, 1993. 778, [2] с. : іл.
13. Жулинський М. Г. Духовний будівничий України. Київ : Мистецтво, 2016. 320 с. : іл., портрет.
14. Жур П. Дума про Огонь. З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. Київ : Дніпро, 1985. 434 с.
15. Жур П. В. Шевченківський Київ. Київ : Дніпро, 1991. 287 с. : іл.
16. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. Київ : Абрис, 1997. 144 с.
17. Костенко А. І За морями, за горами: Тарас Шевченко на Аральському морі. Тарас Шевченко за Каспієм : худ.-документальна оповідь / рец. В. С. Бородін. Київ : Радянський письменник, 1984. 455 с.+32 с. іл.
18. Коцюбинська М.Ф. Етюди про поетику Шевченка : літературно-критичний нарис. Київ : Радянський письменник, 1990. 272 с.
19. Листи до Тараса Шевченка / упорядники та коментарі : В.С. Бородін, В.П. Мовчанюк, М.М. Павлюк та ін. Київ : Наукова думка, 1993. 375 с.
20. Луценко І. А. Тарас Шевченко та Осетія (штрихи українсько – осетинських літературних взаємозв`язків). Київ : Либідь, 2002. 192 с.
21. Мацапура М. І. Дослідник на ниві шевченкознавства : зб. наук. ст. Київ : Пульсари, 2011. 268 с. : іл.
22. Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків / Чехословацька академія наук. Братислава : Словацьке педагогічне видавництво, 1961. 284 с.
23. Німенко А. Памятники Тарасові Шевченку. Київ : Мистецтво, 1964. 51 с. : іл.
24. Огієнко І. Тарас Шевченко / упорядник, авт. передмови М. С. Тимошик. Київ : Наша культура і наука, 2002. 440 с. : іл.
25. Одарченко П. Тарас Шевченко і українська література : зб. ст. / ред. О. Зінкевич. Київ : Смоскип, 1994. 424 с.
26. Руденко О. І. Вічний як народ: Сторінки до біографії Т.Г. Шевченка / передмова І. М. Дзюби. Київ : Либідь, 1998. 271 с. : кол., тон. іл.
27. Сверстюк Є. О. Шевченко понад часом : есеї / упорядник Олексій Сінченко. 3- тє вид., виправлене та доповнене. Київ : КЛІО, 2015. 342 с.
28. Сергієнко Г. Я. Шевченко і Київ : історико-біографічний нарис. Київ : Дніпро, 1987. 326 с.
29. Сергієнко Г. Я., Сергієнко Е. С. Київський університет ім. Т.Г. Шевченка. Київ : Вища школа, 1984. 126 с.
30. Сергійчук В. Українські державники: Тарас Шевченко. Вишгород : ПП Сергійчук М. І., 2014. 311, [1] с. (Українські державники).
31. Смілянська В.Л. Святим огненним словом: Тарас Шевченко : поетика. Київ : Дніпро, 1990. 290 с.
32. Степовик Д. В. Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко : присвячено 200-річчю від дня народження Т. Шевченка. Київ : Вид-во ім. Олени Теліги, 2013. 446, [2] с. : іл.
33. Степовик Д. В. Християнство Тараса Шевченка / в оформленні використані гравюри В. Лопати. Жовква : Місіонер, 2014. 389, [3] с. : іл.
34. Теми і мотиви поезії Тараса Шевченка / Ю. Барабаш, О. Боронь, І. Дзюба та ін. ; НАН України; Ін-т літератури ім. Т.Г. Шевченка; упорядкування, наукова редакція Н. Чамати; керівник проекту В. Сілянська. Київ : Наук. думка, 2008. 373 с.
35. Україна Тараса Шевченка / упорядники : Р.В. Маньковська, В.М. Мельниченко ; художник-оформлювач О.М. Іванова. Харків : Фоліо, 2014. 572, [4] с. : іл. (Т. Шевченко 200).
36. Ушкалов Л. В. Тарас Шевченко. Харків : Фоліо, 2014. 121, [5] с. (Знамениті українці).
37. Тарас Шевченко в моєму житті : розповіді, статті, нариси / упорядник О. Шарварок. Київ : Фенікс, 2004. 480 с.
38. Шевченкова дорога в Білорусь : літературно-публіцистичний зб. / упорядник Р. М. Лубківський. Львів : Світ, 2004. 270 с. : фото.
39. Шевчук В. «Personae verbum» (Слово іпостасне) : розмисел. Київ : Твім інтер, 2001. 264 с.
З повагою – Наукова бібліотека НАОМА.
Переглядів: 19
