І. Тарас Шевченко, поет і художник
Підійти до постаті Тараса Шевченка, позбуваючись гігантоманії, тиску застиглої в камені величі за сучасних інформаційних можливостей, неважко, але треба докласти зусиль. Без знання живого тексту «Кобзаря», який із роками тільки набуває актуальності, можна так і залишитися під тінню більше як сто років ліпленого ex officio боввана, маючи в пам’яті кілька завчених у школі Шевченкових віршів та жменю пафосно повторюваних на урочистостях його дидактичних висловлювань. Профетичні рядки поета не потребують ілюстративного супроводу, промовляючи від серця до серця. Проте самодостатні Тарасові поезії, підкріплені і повістями, і Щоденником, читані з вдивлянням у його картини, скажуть правду про нього самого. Весь творчий набуток Шевченка – це протиотрута, що знешкоджує викривлення, спрощення, нерозуміння, фальш його інтерпретаторів, це зброя проти ворожих випадів наклепників. Горезвісний пасквіль Олеся Бузини «Вурдалак Тарас Шевченко», виданий на межі тисячоліть, після десятиліття української Незалежності, справив нездоровий вплив на малоросів-невігласів, але став спонуканням мислячим українцям врешті взяти зброю аргументів для оборони правди.
У вирі трактувань і оціночних суджень, породжених Шевченковим феноменом, годі не потонути без навігатора – літературної та візуальної шевченкіани. Деякі стереотипні уявлення про Тараса стають викликом, поштовхом до системного аналізу творів, до всеосяжного дослідження життя українського поета-художника на тлі епохи. Приміром, висловлене авторитетами-інтелектуалами, серед яких і Оксана Забужко, твердження про значущість поезії та набагато менший вплив на розвиток українського мистецтва образотворчого доробку Шевченка очікувано зустріло обґрунтовану критику з боку мистецтвознавців, літературознавців, які комплексно вивчають його творчий спадок багато десятиліть.
Оксана Забужко про Шевченка: “В Європі тоді ніхто ще так не писав”
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/oksana-zabuzhko-v-ievropi-todi-nikhto-shche-tak-ne-pisav/
Бо ж слід усвідомлювати, що масив праць будь-якого митця – це не всуціль шедеври, а сюжетна, жанрова мозаїка, путівець із манівцями в пошуку себе, і вже в ретроспективному огляді це дорога до Гелікону, звершена постанням найяскравіших витворів, напоєних водами Гіппокрени.
До того ж, живопис, офорти, рисунки, акварелі, сепії, гравюри Шевченка відомі широкому українському, а тим більше світовому, загалу набагато менше, ніж його поезія, яку можна чути навіть у сучасних фольклорних, авторських, бардових, класично-академічних інтерпретаціях, по телебаченню, у радіоефірі, на концертах і мистецьких заходах.
Тарас Компаніченко: пісні на вірші Тараса Шевченка: «Садок вишневий», «Заповіт», «Гайдамаки». Концерт
https://www.youtube.com/watch?v=K4snlklGWjY
Богдан Кривопуст. Симфонія-диптих на вірші Тараса Шевченка. 1 ч. Суботів
https://www.youtube.com/watch?v=lCoOmY6oAh0
Богдан Кривопуст. Симфонія-диптих на вірші Тараса Шевченка. 2 ч. Світає
https://www.youtube.com/watch?v=rt6jgWq0ZAc
Богдан Кривопуст Ораторія на вірші Тараса Шевченка для хору, солістів та оркестру на 5 частин
https://www.youtube.com/watch?v=MPBqk9k9UiU
Глядач, який вперше бачить незамиленим оком образотворчі здобутки Кобзаря в їхньому хронологічному порядку, подивований розмаїттям технік, жанрів, тем і високим рівнем виконання творів.
Художник Тарас Шевченко. Живописна Україна. Графіка, офорти. Лекція
https://www.youtube.com/watch?v=S7H8mQw8NzE&t=15s
Сам Тарас Григорович Шевченко як багатовимірна постать світового масштабу, яку нікому не вдалося вповні вивчити, збагнути, не потребує захисту, зробивши в свою бутність, що належалось покликанцю поневоленого народу, продовжуючи впливати на нащадків. Не треба доказів і Шевченкової вправності у художньому ремеслі, що його практикував з дитячих років, а потім шліфував у стінах художньої академії. До боротьби за правду кличе Україна, яка перебуває у війні, достеменно, як про це писав Кобзар:
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине —
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
(Т.Г. Шевченко. До Основ’яненка)
До москалів — москалики,
Тілько застогнало,
Пішли в землю; диво дивне
Сталося на світі.
Дивлюся я, що дальш буде,
Що буде робити
Мій медведик! Стоїть собі,
Голову понурив,
Сіромаха. Де ж ділася
Медвежа натура?
Мов кошеня, такий чудний.
Я аж засміявся.
(Т.Г. Шевченко. Поема «Сон»)
З повагою, бібліотека НАОМА.
