Воєнні будні з тривожним читанням стрічки новин і безперервною напруженістю від повторюваної сирени повітряної тривоги не скасовують мистецьких вихідних. Те, що за умов мирного життя здавалося б ознакою естетського ескапізму і навіть соціопатії на тлі колективної трагедії неохопного масштабу, зараз є єдино можливим способом виживання і громадянина, і громадянського суспільства. Культурне дозвілля, проведене наодинці з нововиданою книжкою чи в товаристві співгромадян у культпросторі, забезпеченому мережею кінотеатрів, театрів, музеїв, книгарень, тощо – це згаданий Євгеном Онацьким у статті «Почуття відповідальності» відвіт власному сумлінню, «що відчуває оту величезну відповідальність, яка лежить на кожному за долю мільйонів своїх братів».
Йдучи на концерт симфонічної музики у філармонії, чи на показ нового українського фільму, чи на презентацію першої книжки нового українського видавництва, чи на виставку і знайомого, і ніколи не чутого українського митця, – все це здійснюємо не лише для власного психічного здоров’я й інтелектуального розвитку. З таким відвідуванням стаємо на захист культури держави, яка виборює екзистенційне право бути собою.
Ось і перші вихідні першого осіннього місяця продемонстрували культурне різноманіття української столиці, в якому були до вибору і види мистецтва, і різної протяжності часовий контекст мистецької події. Київська картинна галерея запропонувала чотири виставки: найоб’ємнішу експозицію творів кількадесят закарпатських художників ста останніх років, а також три персональні виставки скульптора Дениса Ісакова, художниці-графікині Надії Хайт і живописця, графіка Владислава Шерешевського. Поряд із закарпатською живописною лірикою з елементами етнографізму, позачасовістю втілених у скульптурі сюжетів Євангелія і Рамаяни, суворими графічними образами діячів Розстріляного Відродження і Епохи Шістдесятництва, картини Владислава Шерешевського найбільш вписалися в актуальну динаміку воєнної буденщини.
Щобільше, представлені роботи митця — це його осмислення вже другого року повномасштабної війни. Минулорічна виставка Шерешевського в Київській картинній галереї продемонструвала нині відомі роботи з соцмереж і надрукованих листівок, які засвідчили творчий і світоглядний злам, спричинений повномасштабним вторгненням «кацапського звіринця». Саме так означив художник ворожу силу, в опозиції до якої стоїть кожна його картина після лютого 2022 року, під час недільної зустрічі в приміщенні музею з глядацькою аудиторією. А два десятки глядачів полотен Шерешевського, слухачів авторських коментарів і роз’яснень, зібралися в музеї невипадково, становлячи коло його багаторічних шанувальників.
Зазвичай такий обсерватор образотворчого продукту, ставши прихильником митця, безпомильно ідентифікує його індивідуальний стиль, розпізнає характерну авторську манеру завдяки візуальному засвоєнню всього творчого доробку. Справжній поціновувач мистецтва вивчає не лише творчість уподобаного автора, з якою можна познайомитися і наживо в музейних експозиціях, і через друковані матеріали, і завдяки мультимедійним засобам. Щоб збагнути і осягнути індивідуальний стиль, який, за визначенням Євгена Онацького, висловленим у статті «Дбаймо про стиль», є гармонією між формою і мистецьким смислом, слід простежити і творчий шлях митця від початків. Нагадаймо основні факти художньої біографії Владислава Шерешевського.
Отже, творчий всесвіт Владислава Шерешевського зароджувався і еволюціонував під впливом його вчителів Республіканської художньої школи, а потім художника Віктора Зарецького, а також графіка Василя Чебаника та інших викладачів у стінах alma mater – Київському художньому інституті, який митець закінчив 1991 року. Кафедра книжкової графіки дала художнику професійну основу через активну практику оформлення книжки, що потребувала великої технічної праці та інтелектуального занурення в ілюстрований матеріал. На третьому курсі, вийшовши за межі графіки, він почав активніше самовиражатися засобами живопису, який згодом стане його основним образотворчим видом. Це уподобання, почавшись із зацікавлення кольором, будувалося і на реалістичному живописі, зокрема, творах майстрів ХVIII століття.
Відразу по отриманні художньої освіти на першому році Незалежної України митець стає членом Спілки художників України і як представник нової мистецької генерації отримує у 1995 році стипендію від Міністерства культури Німеччини.
А далі слідувала напружена праця в боротьбі з художньою сировиною, яка мала піддатися мистецькому змісту, що почав формуватися ще в студентські роки, зокрема, через спостереження за майстрами минулого, бо вони теж стали добрими вчителями і генераторами ідей. І випрацьований до тридцятип’ятирічного віку митця власний стиль, демонстрований ним на щорічних виставках 2000-х років, виявився не лише ознакою непересічності, викличності таланту, яким захоплюється масовий глядач, в тонкощах розуміють фахівці, але й фактором комерційної привабливості. Щоб збагнути генезу авторського стилю, треба зупинитися на моменті Carpe diem (лат. «використовуй мить, що маєш зараз»), про який неодноразово в інтерв’ю розповідав сам митець.
Опинившись у Седневі (смт у Чернігівській області на річці Снов) на пленері 1991 року (останньому після пленерів 1988 і 1989 років, які керувалися тодішнім головою молодіжної секції Спілки художників Тіберієм Сільваші та мистецтвознавцем Олександром Соловйовим), Владислав Шерешевський пережив творче осяяння. Заплановані митцем ще в Києві до виконання невеличкі офорти у сільській атмосфері замінилися великоформатними живописними полотнами, прикрашеними лаконічними влучними фразами. У такому поєднанні живопису і графіки поставало дещо неординарне, зрозуміле не всім із колег, але, як згодом виявилося, привабливе для іноземного поціновувача. Американці, які не розуміли значення написів чужою мовою, оцінили композиційне і графічне вирішення картин, тому скупили весь седнівський доробок художника.
Седнівські пленери
http://korydor.in.ua/ua/glossary/sednev-plenery.html
Після першого комерційного успіху, який став результатом творчої сміливості та готовності до ризику нетривіальних рішень, художник продовжив наполегливу працю, поєднуючи академічний живопис із художнім новаторством. І вже двадцять років творче обличчя митця характеризує «гармонія між формою і мистецьким смислом» на основі гротескової контрастності й стилістичної несумісності зі спільним знаменником досконалої художньої техніки.
Кожна з виставок, що проходили переважно в київських галереях «Триптих» і «Ательє Карась», ставала маніфестом авторської іронії та мистецької задерикуватості, які не виключали багатошаровості сенсів і виразного антропоцентризму. Центр-бо кожного полотна становила не висміювана політична чи побутова ситуація, а людина як окремий мікрокосмос. Але слід відзначити, що творче хуліганство відомого «Enfant terrible» («жахливої дитини») Шерешевського не позбавило його реноме надзвичайно вправного художника, який час від часу виконує замовні реалістичні портрети.
Однією з характеристик творчості митця є постійне іронічне коментування соціально-політичних процесів держави, завдяки якому експоновані картини, об’єднані в щорічні влучно названі цикли, становлять ілюстровану історію пострадянської України, в якій відведено місце і обивателям, і політикуму. Прямим віддзеркаленням суспільної реальності, а не прикрим казусом постали російськомовні назви виставкових проєктів, котрі здійснювались у стінах столичних галерей.
З початком війни з рф 2014 року Владислав Шерешевський приділив особливу увагу українському сходу та війні як новій українській реальності, яку не всі громадяни були готові сприймати. Виставка 2015 року з промовистою сленговою назвою «Піпел» поєднала орієнтальні та європейські мотиви під прихованим у фарбах, але змістовно гучним майданівським гаслом «Схід і Захід разом!». Таким способом художник заперечував інсинуації ворожих політтехнологів про неподоланну розділеність України і проголошував українське різноманіття. Європейська тема була продемонстрована через сучасний варіант творчості малих голландців, в який вилилося відвідування Шерешевським музеїв у Нідерландах.
Говорячи про ідею цього проєкту як важливої віхи не лише власного мистецтва, художник згадав цікаву деталь: «На ідею для виставки мене наштовхнуло місце розташування галереї «Мистецька збірка». А вона ж розташована між музеями російського і західного мистецтва. Я вирішив символічно показати, як в українській культурі переплелися західні і східні елементи».
У квітні 2018 року в Центральному будинку художника НСХУ проходила чергова виставка митця з уже українською назвою-каламбуром «Свіжи на», що вказувала на питомий гумор знаного «Enfant terrible». Емблемою до виставки на банері-афіші художник обрав власне зображення, стилізоване під автопортрет Ваг Гога на жовто-блакитному тлі кружки.
Карнавальна атмосфера цієї образотворчої імпрези з авторськими художніми вивертами, імплантованими цитатами великих майстрів, сміховинною плутаниною стилів, епох і культур в київському художньому середовищі була сприйнята по-різному. Однак переважній більшості імпонували кроскультурне і метаісторичне трактування дійсності та гумористичний вирок її скороминущості: «Тлінне, відходячи в минуле, викликає сміх. Залишаються при здоровому грузді і виживають ті, хто веселими очима дивитися на світ і вміє сміятися».
Така життєва позиція стала ідеальним патерном щоденної поведінки українських громадян через чотири роки.
Контрастною за авторським відчуттям до експозиції 2018 року стала його перша після повномасштабного вторгнення виставка 2023 року «Київська перепічка». Ця двослівна назва образно відтворювала атмосферу обложеної російськими загарбниками в лютому-березні 2022 року української столиці.
Тоді кияни, які не полишили рідне місто, могли харчуватися лише найпростішим ґатунком хліба, забувши про колишні вишукані смаколики. А з відбиттям ворога столичні мешканці відчули смак Перемоги буквально, бо в продажу відразу почали з’являтися продукти в широкому асортименті, включно з хлібобулочними виробами. Повернулася із тимчасового забуття і славнозвісна київська перепічка.
На картині, що дала назву і всій виставці, художник зобразив хлопчика, який трепетно тримає біля обличчя фірмовий київський хлібець, звівши очі вгору. Що він там бачить, дізнаємося з авторської алюзії: заднім тлом на картині виступають шпалери з ракетами. Звісно, хлопчик уздрів у небі не іграшкові ракети, але в його погляді немає ані крихти страху. І тут друга авторська алюзія вказує, чому юний герой настільки зухвалий. На голові хлопчика берет з фірмовим логотипом фірми Nike, що грецькою означає «перемога». Тож Ніка, грецька богиня Перемоги, яку ми знаємо і з втілення у харківському монументі Незалежності 2012 року, надає героїчного пафосу всій картині.
Тема української їжі, неодноразово прозвучавши в цій експозиції, була представлена надзвичайно натуралістично. Сам художник пояснив цей несподіваний акцент мальовничою подачею українських страв як «м’якої» сили в обороні українських цінностей. Загалом виставка творів Шерешевського 2023 року в порівнянні з попередніми видавалася більш приземленою і врівноваженою, з більшою часткою реалістичності та мінімумом бурлескних нашарувань. Найголовнішою сюжетною новизною стала поява на полотні незнаного доти у виставкових залах персонажа – вояка Збройних сил України.
Незважаючи на детально відтворені художником побутові ситуації, в яких перебувають українські вояки, їхні зображення далекі від портретної конкретики. Це скоріше узагальнені типізовані образи «тисячоликих» українських героїв.
Владислав Шерешевський | Відомі художники України
https://www.youtube.com/watch?v=92mhhZMvz9Q
Логічним продовженням виставки-підсумку першого року повномасштабної війни стала цьогорічна виставка Владислава Шерешевського «На часі?», з якої і почали нинішній огляд.
І справді, на створеному митцем кону постає Час, в якому ми перебуваємо всі разом як світова спільнота, як самобутня країна і кожен як окрема особистість. Усім цим трьом рівням заангажованості в людство і людяність протиставлена «нечиста сила», «тінь цивілізації», яскраво персоніфікована в роботі «Звіринець». І не треба особливих роз’яснень, який народ якої країни має на увазі художник, показуючи мармизи людиноподібних потвор.
Питання-назва виставки є риторичним: митець беззаперечно стверджує, що боротьба зі злом у постаті рф і перемога над цією аномалією на мапі світу є на часі. По-перше, з огляду на кривду, яку спричинює ця держава-аномалія, щемливо і суворо зафіксоване полотнами «Охмадит», «Пошкоджена світлина», «Мамо, де тато?», «Та, що не вмерла». По-друге, через спротив, який чинить Україна, котра, переходячи через страждання війни, розпочатої рф, не є безпомічною жертвою. Боротьба йде як на фронті, де діють вояки ЗСУ, зображені художником на картинах «Кулеметник», «Шолом», так і в запіллі, де люди намагаються вижити під ракетною загрозою. Будні тилової України демонструють картини «Мавік», «Вогнетривкий», «Київське метро», «Піксель», «Can’t wait!».
Врешті-решт, по-третє, сучасна міжнародна політика вже не має таких велетів як Рональд Рейган, Вінстон Черчилль та Голда Меїр, що не пішли на компроміс зі злом у час карколомного виклику. Представляючи їхні портрети на виставці як триптих суперлідерів минувшини, Шерешевський ніби натякає на те, що кожен українець має стати лідером у боротьбі з росіянами, перебуваючи на власному життєвому місці. Як це може відбуватися, було показано не тільки в сюжетах про життя українців поза фронтом, але й у таких символічних картинах, як «Заєць і кролик ніколи не схрещується». Художник під час огляду картини пояснив, у чому полягає різниця між стадним кроликом і зайцем-індивідуалістом, і до чого тут зображення ліквідованого в Києві пам’ятника Пушкіну.
Через цитату, виписану на портреті Леся Подерв’янського художник конкретизує свою думку щодо змісту боротьби зі злом, розходячись із політикою, практикованою сучасними лідерами західного світу (яку, зокрема, висміює робота «Східний танець») : «Не вірю я у силу слова, а вірю в силу п******й».
Щерешевський повідомив аудиторії, що в експозиції є і портрет Валерія Залужного в нестандартному ракурсі. Зобразив його художник зі спини на двофігурній картині «Брюс і Зет», відсилаючи до кінофільму Квентіна Тарантіно «Кримінальне чтиво». Є на виставці й ремінісценціія кінофільму «Джокер» Тодда Філліпса. Тільки головний персонаж Джокер в інтерпретації художника видається досить позитивним і безпечним.
Відсилкою до світової культури, частиною якої є українська культура і мистецтво, явилися два твори-спогади про улюблений рок-гурт митця «Deep Purple» – «Into the fire» і «Dark side». Якщо в першій роботі використано образ українського козака XVII століття, в другій постає сучасний український козак пенсійного віку в міській обстановці. І звісно, Шерешевський не обійшов свою давню мистецьку адорацію образу і творчості Ван Гога: «Необачний, проміняв він жінку на тютюн та люльку», як не відмовився і від чергового самоіронічного автопортрета в незвичайній машкарі.
Неспроста експозиція завершується картиною «Верхнє світло», на якій осяяна дівчинка дивиться вгору з надією і радістю. Художник підкреслив цей фінальний момент із проголошенням неминучої Перемоги України над рф.
Цікавим було спілкування з Владиславом Шерешевським після відвідання залів експозиції, коли аудиторія мала змогу поставити художнику запитання. Ось що вийшло в результаті:
— У якому віці ви стали проявляти інтерес до малювання і як це відбувалося?
— У ранньому дошкільному віці, бавлячись з олівцями. На цю забаву звернув увагу дідусь, після чого з’явилося батьківське рішення про навчання в художній школі.
— Чи працюєте ви в графіці, чи повністю зосередилися на живописі?
— Іноді створюю і графічні праці, але вони не призначені для виставкового огляду і не становлять конкуренції для художників-графіків.
— Наскільки ви були зацікавлені українською і світовою політикою як об’єктом для власної творчості?
— Раніше не дуже. Я здебільшого любив «клеїти дурника».
— Хто з світових художників є для вас зразковим, найбільш досконалим, надихаючи на творчий пошук?
— Безперечно, Вінсент ван Гог і Хайм Сутін.
— Чи продаєте під час повномасштабної війни свої картини?
— Звісно, продаю. Щиро кажучи, нинішні колекціонери вивідують обстановку, чи художники достатньо вже зголодніли, щоб продавати свої роботи найдешевше. Я – не голодний!
— Кого з ваших співбратів по цеху ви б виділили?
— Хороших художників багато. Не хочу когось назвати, а когось, образивши, проминути.
— Як би охарактеризували стан сучасного образотворчого мистецтва в порівнянні з світовими тенденціями?
— Однозначно українські художники – це майстри високого рівня! Наші художники – найкращі, що було вже доведено на багатьох світових імпрезах.
— Над чим ви зараз працюєте і як інтенсивно?
— Ось сьогодні закінчив нову картину… І не зупиняюся.
Осмислюючи все побачене і почуте на виставці «На часі?» (27.08.24 – 22.09.24), з урахуванням уже сформованого протягом десятиліть уявлення про неординарного українського художника Владислава Шерешевського, побажаємо йому фактичного приводу для створення циклу робіт про здійснену Перемогу України!
З повагою завідувачка відділу
обслуговування та книгозбереження
Галина Рафальська
