«Тільки українки та парижанки вміють вдягатися зі смаком! Ви не повірите, як
чарівно вбираються дівчата, парубки теж ладно: …це дійсно народний, зручний і
граційний костюм… А які дукати, моніста!!! Головні пов’язки, квіти!! А які лиця!!!
А яка мова!!! Просто краса, краса і краса!!!»
Ілля Репін
Говорячи про народне вбрання треба зазначити, що воно є чи не найяскравішою сторінкою матеріальної та духовної культури українців. Народний одяг відзначається багатством форм, високим рівнем майстерності у виготовленні, красою і вишуканістю художнього оздоблення. В ХIХ – на поч. ХХ ст. на Україні склалося ціла низка регіональних комплексів одягу, які суттєво відрізнялися своїми художніми особливостями.
На даній виставці представлені костюми з Київської, Чернігівської, Черкаської, Полтавської областей. Можна помітити певні регіональні відмінності, та все ж їх спорідненість дає право стверджувати, що це костюми одного народу.
Комплекс жіночого святкового вбрання в своїй основі має давні народні уявлення про триярусну будову світу, втілені в образі Дерева Життя (Світового Дерева), і несе ідею краси – як гармонійної єдності Природи і Людини, поєднання доцільності, етичного і естетичного. Досить уявити собі складний і довготривалий процес виготовлення одягу і його оздоблення, щоб зробити висновок, що декор не був лише задоволенням естетичних потреб, а його функції були надто важливими для людини.
До класичного комплекту народного жіночого одягу входять: вишита додільна сорочка, ткана різнокольорова плахта, запаска, припоясана до стану крайкою, корсетка пошита переважно з фабричної тканини, а з верхнього одягу – юпка, свита чи кожух. Голову жінки покривали хустками, пов’язуючи їх в різний спосіб згори на очіпок. Завершували комплекс одягу прикраси: добре намисто (коралі), бурштини, баламути, дукачі і банти місцевої роботи.
Виставка знайомить Вас з прекрасними зразками народного мистецтва, вона, зрозуміло, не може продемонструвати все багатство українського одягу. Але в ній, як в краплині води відображається теплий живий світ української вроди, української краси, української душі. Це чудова можливість показати те, що вдалось зібрати, відреставрувати і фактично повернути із небуття за 30 років, а для зацікавленого глядача нагода зануритись у часи, коли ці унікальні речі були частиною реального життя наших предків, коли втілені у красу візерунків та кольорів одвічні знання були знаком приналежності до ВЕЛИКОГО НАРОДУ, надавали силу, служили захистом і оберегом, і кожен стібок мав своє сакральне значення.
«Під чужинецьким пануванням наш народ зберіг національний одяг – як символ, що він проніс через всі віковічні страждання й утиски, які довелося зазнати від окупантів. У цьому факті – збереження національного одягу, проявився здоровий народний інстинкт. Національний одяг, мова, віра та звичаї – все це надійний захист від національного занепаду» !( Олекса Воропай)
«Збереження національного мистецтва, одягу, це глибоке почуття батьківщини та вірності традицій своїх батьків, дідів та прадідів. Це ознака кожного культурного народу!» ( Олекса Воропай)
«Національний одяг – це вияв святкового, врочисто піднесеного настрою. Це культурно-історична спадщина наших власних старокняжих і козацьких часів, щасливих днів України!» ( Олекса Воропай).
З повагою – Наукова бібліотека НАОМА та Оксана Гордієць
Переглядів: 229
