Student Exhibition “Silence Mode” at NAFFA
6 жовтня 2026 року в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури в Center НАОМА ректор Академії, професор Олександр Цугорка відкрив виставку «Режим тиші».
Скульптор працює не лише з формою, а також з простором. Реалізований проєкт є надзвичайно актуальним на сьогоднішній день. Ректор привітав авторів з успішним відкриттям виставки.
Т. в. о. першого проректора, доцент, завідувач кафедри скульптури Адріан Балог привітав присутніх з відкриттям виставки. Скульптор ставить глядачів віч-на-віч з небезпекою. Можливо, така виставка була б більш доречною в Європі.
До вітальних слів ректора долучився декан факультету образотворчого мистецтва та реставрації, доцент кафедри живопису і композиції НАОМА Ігор Мельничук. Необхідно бути небайдужим та бачити реальний масштаб небезпеки.
Куратор – Юрій Сивирин.
Графіка та живопис – Юлія Попіка та Ярослава Іванчук.
Скульптор – Євгеній Аксьоненко.
Проєкт не лише творчий, а й соціальний. Експоновані об’єкти мають демонструвати масштаби небезпеки, в якій ми щодня живемо. В експозиції втілені образи безпілотників, які постійно загрожують нашому життю. Мета виставки – перетворити те, що несе загрозу, на мистецтво. Бо мистецтво вічне. Те що нас вбиває – те нас і може оживити. Ми як фенікс відроджуємося з попелу. А виставковий проєкт – це заклик до перемоги.
Концепція: «Режим тиші» конституюється як простір афективно-онтологічної невизначеності, у якому дихотомія присутність/відсутність втрачає свою стабільну бінарність і переходить у стан перманентної темпоральної відстрочки. Тиша тут не може бути редукована до акустичної негативності або простого браку звуку: вона функціонує як режим чуттєвості, що передує актуалізації події та водночас продукується її ретроспективною пам’яттю. Укриття постає як лімінальна топологія, позбавлена остаточної просторової ідентичності. Воно існує між приватним і колективним, між захистом і загрозою, між фізичною присутністю тіла та його перманентною готовністю до евакуації. Це простір призупиненої темпоральності, де майбутнє переживається як потенційність, а теперішнє – як своєрідний час очікування події.
У цьому контексті предмет втрачає свою феноменологічну очевидність.
Річ більше не збігається зі своїм функціональним призначенням. Її присутність стає постфункціональною: предмет продовжує існувати фізично, але його семантична визначеність розчиняється в полі афективних і меморіальних проекцій.
Дитяча іграшка, переміщена в простір укриття, здійснює своєрідну онтологічну міграцію – від об’єкта гри до об’єкта свідчення. Проте це свідчення не має завершеної наративної структури. Воно функціонує через апорію: предмет присутній саме там, де відсутній суб’єкт, здатний остаточно засвідчити його історію. Виникає апорія матеріального свідчення: чим більше річ зберігає свою матеріальну цілісність, тим менш доступною стає подія, яку вона мала б репрезентувати. Саме ця невідповідність між слідом і подією утворює поле постпам’яті.
Постпам’ять тут не означає простого успадкування чужого минулого. Вона радше виникає як афективна інтерференція між досвідом і його матеріальними залишками, коли пам’ять перестає бути індивідуальною психічною функцією і стає розподіленою між тілом, простором та речами.
У цьому сенсі укриття може бути прочитане як архів без архівної процедури.
Його архівність не ґрунтується на систематизації, класифікації чи інституційному відборі. Навпаки, вона продукується випадковістю збереження. Те, що залишається, не обов’язково є тим, що мало бути збережене.
Звідси виникає специфічна політика залишку: історія репрезентується не через повноту документа, а через фрагментарність матеріального сліду. Війна в цьому випадку не репрезентується безпосередньо. Вона діє як структурна умова сприйняття, що модифікує саме відношення між тілом, простором, часом і річчю. Сирена стає не лише звуком, а передчуттям звуку. Удар – не лише подією, а ретроспективною присутністю можливого удару.
Тиша – не відсутністю небезпеки, а її афективним залишком. Таким чином, «Режим тиші» існує в режимі постійної онтологічної недовизначеності, де предмети більше не можуть бути прочитані як стабільні знаки. Вони коливаються між документом і фікцією, між приватним спогадом і колективною пам’яттю, між присутністю та її симулякром.
Тут пам’ять не відтворює минуле. Вона продукує його заново – щоразу, коли погляд зустрічається з матеріальним залишком. Можливо, саме тому тиша є найбільш насиченим станом. У ній подія ще не стала історією, але вже перестала бути теперішнім. Вона існує як відкладена присутність. Як те, що продовжує відбуватися після того, як формально вже закінчилося.
Відкриття виставки – 6 жовтня о 12:30.
Виставка відкрита для відвідувачів в період з 6 жовтня до 16 жовтня 2026 року в Center НАОМА.
УВАГА! Для гостей НАОМА вхід на виставку вільний за попередньою реєстрацією: https://forms.gle/XNBdFj7EB51NvRAg6
Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури:
Сайт: https://naoma.edu.ua/
Facebook: https://www.facebook.com/naoma.official.ua/
Instagram: https://www.instagram.com/naoma.edu.ua/
TikTok: https://www.tiktok.com/@naoma_1917
Telegram: https://t.me/naomaofficial
Переглядів: 0
