«Традиційний народний одяг центральних областей України кінця ХІХ – середини ХХ століття» з колекції Оксани Гордієць та персональну виставку живопису Олександри Гордієць.
За час роботи виставки відбулися кураторські екскурсії для студентів різних художніх вузів, лекції-візуалізації для всіх охочих, численні оглядові екскурсії, концерт і круглий стіл на тему: «Українське весілля: вбрання, звичаї, символіка». На ньому був відзнятий матеріал для створення відеолекції для студентів НАОМА на тему: «Українське весілля: вбрання, звичаї, символіка» на основі виступів Олени Романенко, наукової співробітниці МНАПУ, «Молодіжна громада. Підготовка молоді до шлюбу» і Оксани Гордієць, старшої наукової співробітниці МНАПУ, «Поезія українського весілля. Свято побрання».
«Родинний проєкт «Витоки», який ми презентували в залах наукової бібліотеки НАОМА разом з дочкою Олександрою Гордієць, випускницею НАОМА, членкинею Національної спілки художників України завершив свою роботу. На виставці були представлені зразки українського народного одягу кінця ХІХ – середини ХХ століття (костюми з Центральної України: Київської, Чернігівської, Черкаської, Полтавської областей). Дві жінки з однієї родини створили у виставковому просторі світ гармонії, краси і рівноваги. Вони поєднали неймовірно аристократичні народні строї, дбайливо зібрані і зі знанням відтворені, з емоційним живописом Олександри Гордієць. Художниця схвильовано говорить: «За кожним строєм стоїть образ окремої людини, окрема історія, окрема душа. Картини відтворюють тогочасну атмосферу, природне оточення наших прабатьків. А строї, як образ української культури, українського життя, побуту, національної ідентичності, існують до цієї пори. І саме завдячуючи цьому ми знаємо, хто ми є насправді…»
Говорячи про народне вбрання, треба зазначити, що воно є, напевно, найяскравішою сторінкою матеріальної та духовної культури українців. Комплекси жіночого святкового вбрання, які були представлені на виставці, в своїй основі мають давні народні уявлення про триярусну будову світу, втілені в образі Світового Дерева, і несуть ідею краси – як гармонійної єдності Природи і Людини, поєднання доцільності, етичного і естетичного. Основною складовою жіночого вбрання є сорочка, яка несе основне навантаження за змістом і має найбільш розвинуте оздоблення. Охоронна функція здійснюється розташованими по горловині, низу рукавів і подолу орнаментальними смугами, котрі замикаються в захисні кола. Але художньою і змістовною домінантою в декоруванні сорочки є вишивка на рукавах. Її магічна дія через давню хліборобську символіку обробленого і засіяного поля, символічні образи Берегині, Дерева Життя, укладені в складні орнаментальні композиції, сприяє плодоріддю, добробуту, здоров’ю. Орнаменти з зображенням солярних знаків, що відображають космічний порядок, творять гармонію і лад у просторі – від родини до Космосу.
Неможливо до кінця зрозуміти образ костюма як втілення певного ідеалу без осягнення його духовно-культурного змісту. Народна естетика українців сповнена розуміння краси природи, почуття повноти буття, цілісності і нерозривної єдності з космічним порядком. Ці засади і об’єднали в виставковому просторі народний одяг і картини Олександри Гордієць, створивши світ, де панує лад, а мікрокосм людини містить у собі весь український Космос. В картині «Цвіт папороті» (2005р.), яка експонувалася на виставці є роздуми молодої мисткині про жіночу долю. Так дівчина вишиває на весільному рушнику свою майбутню долю: знак до знаку лягає на полотно візерунок. Є коріння у Дерева життя, є стовбур, будуть і нові пагони.
Творча манера Олександри поєднує точність малюнка з художньою імпровізацією, динамічність письма з використанням чистих кольорів з тонким нюансуванням співвідношень кольору і тону. Кожна деталь працює на створення емоційної напруги, на відтворення духу місця, де живуть спогади і блукають тіні минулого. Її пейзажі сповнені самим життям. Берег річки («Туман відступає», 2012р.), безкраї луки («Великі хмари», 2009р.), степ, сільські хати («Петрова хата», 2007р.) і подвір’я («Мережані тіні», 2007р.), стара яблуня в садку («Старенька яблуня», 2013р.) – все, що вона малює піднімається над буденністю, творячи одвічний український світ, сповнений звучанням голосів предків і поетичними образами з української давнини. Ось і в цей раз вони ніби вийшли на мить із глибини часу, щоб ми мали можливість спробувати прочитати важливі послання, вишиті на старовинних сорочках…
Особливо знаковим для мене є те, що ця виставка відбулася через 50 років з того часу, як я вступила до Київського державного художнього інституту. Величезна подяка Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури за можливість своєрідного звіту в рідних стінах. Це була чудова нагода показати те, що вдалось зібрати, відреставрувати і фактично повернути із небуття майже за 40 років, а для зацікавленого глядача нагода зануритись у часи, коли ці унікальні речі були частиною реального життя наших предків, коли втілені у красу візерунків та кольорів одвічні знання були знаком приналежності до ВЕЛИКОГО НАРОДУ, надавали силу, служили захистом і оберегом, і кожен стібок мав своє сакральне значення.»
Оксана Гордієць
Переглядів: 1
