Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури – НАОМА, Міністерство культури та інформаційної політики України, Український інститут національної пам’яті, Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти 29-30 вересня вшановують пам’ять полеглих у Бабиному Яру. За даними меморіального центру Голокосту “Бабин Яр”, під час гітлерівської окупації Києва в період з 19 вересня 1941 року до 6 листопада 1943 року в Бабиному Яру нацисти розстріляли від 70 до 120 тисяч людей, більшість з яких були євреями.
Наймасовіші розстріли євреїв проходили саме 29-30 вересня 1941 року: 34 тисячі мешканців Києва було вбито тільки за ці два дні. Нацистська операція по знищенню людей за національною ознакою в Бабиному Яру 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни і Катастрофою для всього людства.
Сьогодні Бабин Яр – некрополь і місце пам’яті. Це місце найважчих спогадів про найжорстокіші прояви людського зла і місце скорботи за тисячами безвинно вбитими людьми. Проте, починаючи з 1965 року, Бабин Яр став ще й місцем спекуляції над увічненням пам’яті про людські жертви. Протягом 56 років найпотужніші митці, серед яких переважна більшість була випускниками КДХІ та НАОМА, представляли проекти цільних меморіальних комплексів в Бабиному Яру, підпорядкованих єдиному замислу. Їх подавали на численні конкурси і отримували за них перші місця, однак жоден з проектів не було реалізовано владою, ані радянською, ані українською.
Ми не будемо дискутувати щодо політичних рішень влади стосовно меморіалізації пам’яті про трагедію Бабиного Яру. Ми пропонуємо розглянути проект наших випускників, художників-монументалістів Ади Рибачук та Володимира Мельниченка “Коли руйнується світ” на закритий конкурс 1965 року, що не просто конкурує з меморіальним об’єктом «Кришталева стіна плачу», спроектованим Мариною Абрамович, який наразі зводиться, а й перевершує його за масштабами і силою художнього висловлювання.
Проект Ади Рибачук та Володимира Мельниченко, присвячений трагедії в Бабиному Яру, випередив свій час. Створений у 1965 році, він суперечив офіційній героїчній риториці і не вписувався в канву радянської колективної пам’яті. Митці сприймали трагедію як катастрофу людства, як руйнування світу і своїми творами визивали в глядача неоднозначні емоції, що поєднують сум, співпереживання та стид за жорстокість людства. Для художників було надважливим розглядати проект з позиції збереження пам’яті про трагедію через її осмислення. Вони вважали, що в Бабиному Яру відбувалась не просто знищення нації, а навіть більше: “розстрілювались долі, можливості – минуле і прийдешнє, – гуманізм, – віра, – цивілізація… Скалічувалась сама пам’ять,” як писала Ада Рибачук.
На превеликий жаль, тепер їхні проекти не потрібні, бо свого цураємося, а чужим пишаємося.
Дослідженням творів Ади Рибачук та Володимира Мельниченко, що присвячені Катастрофі людства в Бабиному Яру, займається аспірантка 2 курсу ФТІМ НАОМА Наталія Корчина. З мистецтвознавчим аналізом проектів митців на закриті конкурси 1965 та 1966 років можна буде ознайомитися найближчим часом після друку її наукової статті.
