Дата з нулем наприкінці – це зазвичай дарований долею привід зупинитися, щоб подивитися на пройдений шлях, і переваживши на терезах роки, з переосмисленою метою та новим диханням попростувати далі. І оточення, мовчки чи гучно підтримуючи ювіляра, як ніколи стає вибачливим і співчутливим, навіть щирим у своїх побажаннях і оцінках. Бо ж урочистість і трепетність моменту зобов’язує до емпатії і благородних інтенцій.
Стрес воєнної ситуації з постійною бойової напругою, загрозою чергових атак несамовитого ворога і гострить емоційний інтелект, і розбалансовує відчуття часу, чотиривимірно типологізованого Миколою Гумильовим. З гуком розірваних снарядів, виттям надокучливої сирени мешканці українських поцілених міст і містечок балансують між актуалізмом, коли єдино значущим є день сьогоднішній, і футуризмом, який заперечує все, що відбулося, відбувається перед обличчям вартісного Завтра. Перебування всередині воєнного трилеру надає нову коригуючу оптику: дивимося на визначні дати, особливі події і унікальних людей як на те, що стосується категорії «білого» в протиставленні лихому «чорному».
Отже, конкретна подія і людина – ювілей мистця Олександра Цугорка. І тут не випадково зазначений тільки головний епітет Мистця як професії і рівня майстерності Художника. Про інші регалії потім і побіжно. В усі епохи художника перед публікою представляють його твори в повному розмаїтті і з авангардом найвизначніших робіт. Без наміру охопити весь різножанровий доробок, окреслити всі мистецькі і суспільні іпостасі ювіляра зупинимося на кількох яскравих сторінках його творчого життєпису.
Момент перший. Учнівство.
З творчістю Мистця Олександра несамохіть зазнайомлюються всі, хто стежив за поновленням сакральної спадщини України, її історичних пам’яток. Тому що відома киянам і гостям столиці Церква Миколи Притиска, подільська перлина, однією з перших українських святинь була піддана архітектурній і малярській реставрації, спокійною красою образів і настінного живопису може замовити слово і про тих, хто доклався до них майстерною рукою.
Художник-монументаліст Микола Стороженко, який у бані церкви створив у необароковій версії образи Пресвятої Трійці та архангелів Гавриїла, Михаїла, Уриїла, Рафаїла, виступив і як Наставник, довіривши розпис опорних стовпів трансепту учням Володимиру Недайборщеві, Олесеві Соловію, а згодом долучивши й Олександра Цугорка з Дмитром Савченком, найближчих за духом творчих однодумців.
Олександр Цугорка, представник мистецької школи Стороженка, перейняв у стінах НАОМА від художника-вчителя і художню майстерність, і широту фахових зацікавлень (монументальні розписи, малярство, графіка, художнє оформлення книжок), і ідеал найретельнішого виконання роботи з прискіпливою увагою до деталей, і головне, філософію і практику іконопису, зокрема, барокової ікони. Тут важливим було, відшукавши лінію «минуле-сучасність», яку словом і ділом стверджував Стороженко, продовжити її в особистій манері, знайти себе поміж інших індивідуальностей, розкритих у навчально-творчій майстерні живопису і храмової культури.
Через роки вже досвідчений художник Олександр Цугорка, який відбувся і як викладач, ставши доцентом кафедри живопису і композиції НАОМА, зробив акт подяки своєму Вчителю. До 90-річчя Стороженка за неймовірно короткий термін вдячний учень розробив проект музею у місці народження вчителя – селі В’язовому Сумської області.
Момент другий. Майстерність.
Слово про Майстра промовляє його твір. І уважному оку, відкритому серцю не потрібне багатослів’я. Кожна з робіт може сказати достатньо, щоб глядач отримав правдиву інформацію про людський і мистецький потенціал автора.
Найбільшою мірою це стосується іконопису, який слід пізнавати не лише через технічний аспект виконання, але в безпосередньому сприйнятті ідеї, переданої в рамках віковічної християнської традиції. Не кожен, хоч би і найвправніший, художник може братися за відтворення євангельських сюжетів, тим більш, тих, що обмежуються іконописним каноном. Для цього потрібні роки самовдосконалення, науки, пошуків власного стилю, щоб не перетворитися на компілятора. Крім того, не про всі створені майстрами-сучасниками ікони люди відгукуються: «Лягла Ваша ікона на душу…».
Але в іконописця Олександра Цугорка є не один такий образ. Ікона «Богородиця Слобідська Цариця Козацька» захоплює з першого погляду, справляючи незабутнє враження і найретельнішим виконанням деталей, витриманих у бароковому стилі, і суто українською національною символікою, і глибоким гуманістичним змістом переможного материнства, надійного захисту від ворога. Ікону ще називають «Козацькою Покровою», її можна побачити в ставропігійному козацькому храмі Покрови Пресвятої Богородиці в Мамаєвій Слободі, що у столиці. В цій церкві завжди збирається багато людей і біля великої ікони з назвою «Різдво Пресвятої Богородиці», створеної майстром Олександром разом із іншими п’ятдесятьма храмовими іконами так само в стилі Мазепинського бароко.
Момент третій. Рух уперед.
Перед тим, як побажати Майстру Олександру Цугорку з нагоди ювілею руху до нових мистецьких обріїв, слід переліком назв і регалій означити його досягнення на творчому полі і в суспільно-громадській роботі.
Ректор НАОМА, кандидат мистецтвознавства, професор, заслужений діяч мистецтв України.
Нагороджений Срібною медаллю Національної академії мистецтв України за творчі досягнення в галузі художньої культури (2003р.), а також є лауреатом премії ім. М.Дмитренка (США, 1996р.), стипендіатом Київського міського голови для обдарованої молоді за особистий творчий внесок у розвиток міста (2002р.).
Основні твори: панно «Алегорії мистецтв»( 2002 р.) , ікона «Богородиця слобідська цариця козацька» (2001-2007 рр.), Скульптурний рельєф «Древні боги» (2011-2012 рр.), ікона «Благовіщення» (2001-2007рр.), ікона «Трійця» (2001-2007рр.), ікона «Різдво Пресвятої Богородиці» (2001-2007рр.), «Портрет гуцулки» (1996р.), «Музика Карпат» (1996р.), «Гуцульська трійця»(1996р.), «Гуцульська цариця» (1997р.), «Аркан» (1994р.), «Цвіт папороті» (2010р.), «Сон Орфея» (2013р.), «Дари Святого Духа» (2014р.), «Тихий шелест дерева сподівань» (2001р.).
Художник-постановник репертуарної вистави Національної опери України: балету “Володар Борисфену” Є. Станковича (прем’єра – 12 грудня 2010 року).
З таким об’ємом зробленого і осягнутого, здається, можна було б і спочити на лаврах. Проте справжньому Мистцю не відомі застій, пасивність і безвольне очікування змін. Пасіонарність – це доля сильної людини, чого і побажаємо шановному Мистцю Олександру. Нехай творча сила Вчителя поєднує його учнів у спільній справі і спільному русі, щоб згодом можна було сказати і про мистецьку школу Олександра Цугорка!
З повагою, бібліотека НАОМА.
