Олександр Порфирович Архипенко (1887-1964) – постать, яка змінила уявлення про скульптуру в мистецтві XX століття. Народжений у Києві в родині професора Київського університету, він пройшов шлях від учня Київського художнього училища до всесвітньо визнаного новатора скульптури. Ця спадкоємність мистецьких традицій Київської рисувальної школи та Київського художнього училища стала важливою для розуміння феномену Архипенка. Саме в стінах Київського художнього училища він отримав фундаментальну професійну підготовку, яка дозволила йому згодом зробити революційний прорив у світовому мистецтві.
Мистецький шлях Архипенка розпочався в Києві, де він навчався спочатку в реальному училищі Готліба Валькера (1900-1902), а потім у Київському художньому училищі (1902-1905), з якого молодий митець був виключений через участь у студентському страйку під час революційних подій 1905-1907 років, показуючи свою громадянську позицію. Після навчання у художника Сергія Світославського, 1906 року Архипенко разом з Олександром Богомазовим організував свою першу виставку в Києві, а в 1908 році переїхав до Парижа. Там він оселився в легендарній колонії художників «Вулик» (La Ruche), де мешкало чимало вихідців з України, зокрема Володимир Баранов-Росіне, Соня Делоне та Натан Альтман.
Митецька філософія Олександра Архипенка базувалася на глибокому переконанні, що справжнє мистецтво — це акт творення, а не копіювання. “Природа створює, а не відтворює,” — так можна перефразувати його творче кредо. Саме цей підхід дозволив Архипенку здійснити кілька революційних проривів у мистецтві ХХ століття. Найбільш революційним внеском Архипенка в мистецтво стало запровадження кубізму в скульптурі. Він першим почав використовувати порожнечу як активний елемент композиції, запровадив поліхромію (багатоколірність) у скульптурі та створив “скульптомалярство” – оригінальний синтез живопису та скульптури. Його механізм “архипентура” демонстрував принципи рухомого малярства, значно випередивши свій час.
Після кількох років експериментів з різними механізмами та матеріалами, влітку 1925 року Архипенко подав заявку на патент свого винаходу. Мало хто знає, що розробка “архипентури” потребувала не лише мистецьких, але й інженерних знань — митець самостійно проектував всі механічні деталі пристрою. “Архипентура” представляла собою складну конструкцію у вигляді коробки з електромотором, який приводив у рух спеціальну раму з закріпленими тонкими пластинами. На ці пластини (яких могло бути понад сотню) наносилися фрагменти зображення, які при повільному русі створювали ефект плавної трансформації однієї форми в іншу. Один з перших публічних показів “архипентури” відбувся в Берліні та викликав справжній фурор. Глядачі були приголомшені тим, як звичайні образи на очах перетворювалися на інші форми — жіночий профіль міг трансформуватися у вазу, а ваза — у пейзаж.
Випереджаючи свій час, Архипенко створив прототип того, що сьогодні ми називаємо “анімаційним мистецтвом”. Критики часто порівнювали його винахід із уповільненою кінозйомкою, але сам митець підкреслював фундаментальну відмінність — “архипентура” не просто відтворювала рух, а створювала нову художню реальність, де час ставав художнім засобом. Американський патент на “метод оформлення змінних зображень” був виданий Архипенку в 1927 році, а невдовзі він отримав і другий патент — на сам пристрій для демонстрації цього мистецтва. Цей факт робить українського митця одним із перших художників ХХ століття, чиї творчі ідеї були офіційно захищені як технологічні винаходи.
Винахід Архипенка став предтечею багатьох сучасних форм мистецтва — від кінетичних скульптур до цифрових інсталяцій. Митці-модерністи, такі як Александр Колдер та Ласло Могой-Надь, визнавали вплив “архипентури” на свої експерименти з рухомими об’єктами. Олександр Архипенко не просто розширив межі скульптури — він передбачив майбутнє мистецтва, в якому статичні форми оживають, а динамічні трансформації стають частиною художньої мови.
Життя Архипенка було насичене творчістю та викладацькою діяльністю. Він відкривав власні школи мистецтв у Парижі (1910-1914) та Берліні (1921), а з 1923 року мешкав у США, де також викладав у мистецьких навчальних закладах. За життя митця відбулося 130 його персональних виставок у різних країнах світу.
Попри еміграцію, Архипенко не втрачав зв’язку з українською культурою. У 1920-1930-х роках він брав участь у художніх виставках в Україні, працював над пам’ятниками Тарасу Шевченку, Івану Франку та князю Володимиру Святославичу. Особливо значущою подією стала його участь в оформленні Українського павільйону на виставці “Століття прогресу” в Чикаго (1933), де в окремому “Будинку Архипенка” було представлено 44 його роботи.
Творчість Архипенка мала колосальний вплив на розвиток модерністського мистецтва в Європі та Америці. Його вважали своїм учителем такі майстри світової скульптури як Джакомо Манцу, Альберто Джакометті, Генрі Мур, Олександр Колдер та Іван Кавалерідзе.
Досвід Архипенка демонструє, наскільки важливим є якісне базове навчання для подальшого творчого зростання. НАОМА дбайливо зберігає та розвиває традиції київської мистецької школи, виховуючи нові покоління талановитих художників, які, подібно до Архипенка, здатні зробити вагомий внесок у світове мистецтво, зберігаючи при цьому зв’язок з українськими мистецькими традиціями.
Переглядів: 87
