GLORIOUS NAMES OF NAFAA: VALERIAN RYKOV AND VASYL KRYCHEVSKYI — FOUNDERS OF UKRAINE’S FILM ART SCHOOL
У ніч проти 15 червня 2026 року ворожі безпілотні літальні апарати (БпЛА) нанесли удари в осерддя української культури. Окрім удару по Києво-Печерській лаврі, влучання і пожежа сталися на території Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка на Шулявці. Найбільших пошкоджень зазнав цех костюмів. За даними віцепрем’єр-міністерки — міністерки культури Тетяни Бережної, вогонь знищив найбільшу і найстарішу колекцію костюмів України: близько 100 тисяч костюмів і близько 3 мільйонів одиниць одягу — історичні строї, церковне вбрання, військовий і цивільний одяг різних епох.
Державна політика ворога-агресора цілеспрямоване продовжує нищити усе, що творить, формує і несе українську людину — її святинь, її кінематографа, її образу, її памʼяті. Це геноцид української культури, який триває.
Сьогоднішнє згарище — не просто матеріальні втрати галузі. Згоріла школа, яка починалася в стінах закладу, що сьогодні носить назву Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури.
Сама будівля Київської кінофабрики, з якої виросла нинішня кіностудія Довженка, — творіння рук академії. У 1925 році Всеукраїнське фотокіноуправління оголосило конкурс на проєкт нової кінофабрики, який виграв Валеріан Микитович Риков (1874–1942) — на той час викладач Київського художнього інституту (НАОМА), згодом завідувач кафедри архітектурного проєктування (1934–1941). У розробці проєкту центрального знімального павільйону та інших корпусів у стилі конструктивізму взяли участь студенти старших курсів архітектурного факультету Київського художнього інституту. Кінофабрику збудували протягом 1927–1930 років, і вона стала першою великою кіностудією держави.
Українська кінохудожня школа була заснована першим ректором Української академії мистецтва Василем Григоровичем Кричевським (1873–1952).
Василь Григорович Кричевський — одна з найбільших постатей українського ХХ століття. Архітектор, художник-модерніст, дизайнер, графік, етнограф, дослідник української народної архітектури, побуту й костюма. Засновник українського національного стилю в архітектурі: за його проєктом збудовано будинок Полтавського губернського земства (1903–1908), що став маніфестом нового українського мурованого зодчества. Автор Великого і Малого Державних Гербів Української Народної Республіки 1918 року — і Малий герб використовується донині як Державний Герб України. Разом з Михайлом Львовичем Бойчуком (1882–1937), Миколою Гавриловичем Бурачеком (1871–1942), Михайлом Івановичем Жуком (1883–1964), Федором Григоровичем Кричевським (1879–1947), Абрамом Анісімовичем Маневичем (1881–1942), Олександром Олександровичем Мурашком (1875–1919) та Георгієм Івановичем Нарбутом (1886–1920) Василь Григорович Кричевський був серед засновників Української академії мистецтва, проголошеної 22 листопада 1917 року. Професор Академії, Заслужений діяч мистецтв України (з 1940), дійсний член ВУАН (з 1922), почесний дійсний член Української Вільної Академії Наук у США (з 1945).
У 1925 році, коли Всеукраїнське фотокіноуправління — центральна структура українського кіновиробництва — почало готувати своє перше великомасштабне історичне кіно про Тараса Шевченка, Василя Григоровича Кричевського запросили виступити консультантом і художником-постановником. Це був перший випадок в історії української кінематографії, коли режисер свідомо шукав фахівця-історика мистецтв, який відповідав би за етнографічну точність українського матеріалу. До Василя Григоровича український кінематограф просто не знав, що такий рівень історичної достовірності можливий узагалі.
Те, що Василь Кричевський заклав протягом 1925–1929 років, — це і є та сама школа української кінокостюмерії. Він був чи не найбільшим знавцем українського народного побуту початку ХХ століття; саме він уперше переніс у кіно принцип: український історичний костюм має відтворюватися за дослідженнями, а не за фантазією. Як художник-постановник чи художній консультант він оформив фільми «Тарас Шевченко» (1926, режисер Петро Іванович Чардинін, 1873–1934), «Тарас Трясило» (1926), «Звенигору» Олександра Петровича Довженка (1894–1956; фільм 1927 року), «Чортополох» Павла Івановича Долини (1888–1955; фільм 1928 року), «Назара Стодолю» Георгія Миколайовича Тасіна (1895–1956; фільм 1937 року) — у загальному реєстрі тринадцять фільмів ВУФКУ та раннього звукового періоду. Близько 60 фільмів ВУФКУ нині вважаються повністю втраченими; з тих, у яких працював Василь Григорович, незбережені — «Сорочинський ярмарок» (1927), «Примха Катерини II» та «Черевички» (обидва 1928), «Буря» (1928). Радянська машина знищила значну частину його кіноспадщини ще за життя автора. У 1944 році Василь Кричевський мусив залишити Україну і помер на еміграції в Каракасі — далеко від усього, що творив усе життя.
Школа, яку Василь Григорович Кричевський заснував, з ним не зникла. На кіностудії Довженка її продовжували покоління художників-постановників і художників по костюмах — десятиліттями, фільм за фільмом, у тих координатах, які він накреслив: український історичний костюм як носій національної памʼяті, а не як декоративний фон. Колекція, що згоріла сьогодні, накопичувалася саме за цим принципом. Тому згоріло не просто «100 тисяч одиниць одягу». Згоріло сто років послідовної, методичної, етнографічно вкоріненої роботи української кінохудожньої школи, заснованої першим ректором нашої академії.
Ворог знищив матеріальну колекцію. Школу — не знищити. В НАОМА триває викладання сценографії, художнього костюма, монументального живопису, реставрації та мистецтвознавства за принципами, які заклав Василь Григорович Кричевський у 1917 році, традиція української кінокостюмерії має майбутнє. Цій роботі будуть присвячені дні і роки наступних поколінь випускників академії.
“Сорочинський ярмарок”
1938
Папір / Акварель
“Сорочинський ярмарок, чиновники”
1937
Папір / Акварель
Переглядів: 0
