У 1990-х роках виникли перші незалежні інституції, орієнтовані на актуальне мистецтво. У 1993 році за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» відкрився Центр сучасного мистецтва Сороса в Києві – перший український осередок сучасного візуального мистецтва. «Центр» став частиною міжнародної мережі аналогічних центрів у країнах колишнього соцтабору. Спочатку ЦСМ Сороса очолювала Марта Кузьма (1993-1994), згодом Єжи Онух (1997-2005). У 1995 році Центр переїхав у відреставровану історичну будівлю XVIII століття поряд з Києво-Могилянською академією та перетворився на багатоструктурну мистецьку організацію з трьома автономними програмами: Інфо Медіа Банк, Галерейна програма, Освітня та Грантова програма. ЦСМ Сороса підтримував розвиток інсталяції, відеоарту, перформансу, формуючи критичне мислення в мистецтві. Центр проіснував до 2008 року, після чого його справу продовжила Фундація Центр Сучасного Мистецтва.
Важливим явищем 1990-х років став сквот «Паризька комуна» – неформальне об’єднання художників у закинутій будівлі на вулиці Паризької комуни (нині – Михайлівська, 18) у Києві. Назва закріпилася як за самим сквотом, так і за творчим середовищем навколо нього. Олександр Соловйов – випускник НАОМА (1975), мистецтвознавець і куратор – відіграв ключову роль у документуванні та промоції цього явища. З 1992 року він жив у сквоті та займався добором картин для виставок. Соловйов став літописцем «Паризької комуни» та одним із провідних теоретиків сучасного мистецтва в Україні. Серед учасників «Паризької комуни» були Олександр Гнилицький, Олег Голосій (загинув у 1993 році), Арсен Савадов, Георгій Сенченко, Ілля Чичкан, Василь Цаголов, Юрій Соломко, Валерія Трубіна. Значущі кураторські проєкти того часу включали «Штиль» (1992, вул. Горького/Антоновича), «Простір культурної революції» (Український дім, 1994), «Парниковий афект» (Галерея ЦСМ Сороса при НаУКМА, 1997), «Прощавай, зброє» (Арсенал, 2004). Основна діяльність сквоту завершилася у 1994-1995 роках після примусового виселення художників.
Василь Цаголов здобув мистецьку освіту в НАОМА у 1980-1986 роках на факультеті живопису. Він став активним учасником «Паризької комуни» на початку 1990-х, де створював масштабні полотна, зокрема десятиметрове «Левіафан». Цаголов брав участь у найважливіших виставках того періоду – «Парниковий афект» (1997) та «ІнтерМедія» (1998). У 2009 році картину Василя Цаголова з циклу «Офісна любов-2» продали за $53,600 на аукціоні Phillips de Pury & Company, що підтверджує міжнародне визнання українських митців, вихованих НАОМА. Художній метод Цаголова характеризується незавершеністю композицій – він свідомо залишає не вкриті фарбою плями, створюючи смислові лакуни та просторові паузи. Такий підхід демонструє переосмислення традиційних технік живопису випускниками НАОМА.
Паралельно з радикальними експериментами «Паризької комуни» у кінці 1980-х – початку 1990-х років сформувалося інше важливе творче об’єднання — «Живописний заповідник». На відміну від «Паризької комуни», авторів якої згуртувало фізичне місце — сквот на Михайлівській, територія «Живописного заповідника» мала ознаки духовного топоніму.
До об’єднання увійшли випускники та викладачі НАОМА: Тіберій Сільваші, Анатолій Криволап, Олександр Животков, Микола Кривенко, Марко Гейко, Олександр Бабак. Анатолій Криволап, який навчався в НАОМА у 1980-х роках, став одним із найвпливовіших українських художників, відомим своїми абстрактними полотнами з потужною енергетикою кольору. Тіберій Сільваші, професор НАОМА, розвивав власну версію експресивного живопису, поєднуючи традиції європейського модернізму з національною образністю. Микола Кривенко та Олександр Животков створювали роботи на межі фігуративного та абстрактного живопису.
Важливим етапом для обох майбутніх об’єднань стали пленери в Седневі у 1988, 1989 та 1991 роках, організовані за участі НАОМА. Вже тоді почала відчуватися різниця, яка за кілька років визначить характер мистецтва «Живописного заповідника» та «Паризької комуни». Якщо представники «Паризької комуни» тяжіли до концептуалізму, інсталяцій та перформансів, то митці «Живописного заповідника» зосереджувалися на оновленні живописної мови, експериментах з кольором, фактурою, композицією, зберігаючи вірність станковому мистецтву.
У 1997 році у Львові відкрилася арт-галерея «Дзиґа», яка стала культурним осередком західного регіону. На початку 2000-х років у Києві з’явилися нові галерейні простори: галерея «Бланк-Арт» (засновник – Сергій Бланк, випускник НАОМА), «Лаврські дзвони», «Ґрифон», «Пектораль», Центр мистецтва «Славутич», Центр сучасного мистецтва «Брама». Усі ці галереї активно залучали митців і кураторів, пов’язаних з НАОМА, формуючи ринок і виставкову практику.
У вересні 2006 року було відкрито PinchukArtCentre – найпотужніша на той час недержавна мистецька інституція в Україні, створена бізнесменом Віктором Пінчуком. У першій кураторській команді працювали мистецтвознавці-випускники НАОМА, зокрема Олександр Соловйов (куратор у 2003-2010 роках). Центр здійснював міжнародні програми, організовував виставки провідних світових і українських художників. Ключові виставки українських митців у PinchukArtCentre включали проєкти Олега Тістола «Українське тіло» (2012) та Арсена Савадова «Донбас-Шоколад» (1997-1998). З 2009 року PinchukArtCentre започаткував Future Generation Art Prize – першу масштабну міжнародну премію для митців віком до 35 років.
Одним із важливих кроків стало створення у 2005 році культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький арсенал» у Києві. Серед кураторів і радників Арсеналу – мистецтвознавці та художники. З 2010 року Олександр Соловйов обіймає посаду заступника генерального директора та головного куратора. Арсенал став ключовим майданчиком для репрезентації сучасного мистецтва, організації виставок національного та міжнародного рівня. Важливі проєкти включають «Подвійна гра» у межах Першої української бієнале Arsenale (2012), «Flashback. Українське медіамистецтво 1990-х» (2018), моновиставки Олега Голосія, Кирила Проценка, Олександра Гнилицького.
Принципова роль НАОМА полягає не лише у підготовці художників, а й у збереженні та осучасненні української культурної спадщини. Випускники академії активно долучилися до відкриття та осмислення українського модернізму. Оксана Баршинова, кураторка Національного художнього музею України та випускниця НАОМА, ініціювала знаковий проєкт «Спецфонд. 1937-1939» у 2015 році. Цей архів радянської доби зберіг унікальні твори, що мали бути знищені за рішенням НКВС.
Україна бере участь у Венеційському бієнале з 2001 року. Серед найважливіших подій: 2001 – «Перший український проєкт» («Палатка») за участі Арсена Савадова, Валентина Раєвського, Олега Тістола, Юрія Соломка, Ольги Мелентій, Сергія Панича; 2003 – «Жорна часу» Віктора Сидоренка; 2007 – «Поема про внутрішнє море» за участі Віктора Сидоренка та Арсена Савадова (організатор – PinchukArtCentre). Олександр Соловйов представляв павільйони України на 50-й, 52-й та 55-й Венеційській бієнале як куратор.
НАОМА продовжує залишатися провідним мистецьким вищим навчальним закладом України, який не лише зберігає традиції класичної художньої школи, а й активно працює над їх оновленням у контексті сучасних викликів. У стінах академії здійснюється глибока аналітична та педагогічна робота, спрямована на популяризацію українського мистецтва, інтеграцію народних традицій у сучасний візуальний контекст, дослідження мистецтва діаспори та збереження культурної спадщини.
НАОМА є ключовою інституцією формування візуального образу незалежної України. Випускники академії створили інфраструктуру сучасного мистецтва – від перших незалежних галерей до потужних музейних комплексів, забезпечивши тяглість традиції та водночас оновлення художньої мови українського мистецтва.



















Переглядів: 134