Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури зберігає та примножує традиції національного мистецтва, закладені її видатними викладачами, серед яких особливе місце належить Олександру Богомазову – художнику-новатору, теоретику авангарду, педагогу, чия концепція живопису як динамічної системи форм і ритмів визначила розвиток української модерністської школи. Сьогодні НАОМА продовжує культивувати розуміння мистецької освіти як лабораторії творчого експерименту, де академічна база служить фундаментом для сміливих пошуків нової пластичної мови.
Олександр Костянтинович Богомазов народився 7 квітня 1880 року в селі Ямпіль на Харківщині в родині земського агронома. Дитинство майбутнього художника минуло в постійних переїздах, що сформувало його особливе сприйняття простору та руху – категорій, які згодом стануть центральними в його мистецькій концепції. Початкову художню освіту майбутній митець здобув у Київському художньому училищі (1896-1901) (нині НАОМА), де навчався у майстрів академічної школи Миколи Пимоненка та Івана Селезньова. Вже в студентські роки проявилася його схильність до експериментів з формою та кольором, прагнення вийти за межі натуралістичного відтворення дійсності. Продовживши навчання, О. Богомазов зазнав впливу імпресіонізму та постімпресіонізму, але швидко еволюціонував у напрямку власної оригінальної системи.
В Києві з 1907 року О. Богомазов розпочав інтенсивні творчі пошуки, які привели його до формулювання концепції “спектралізму” – напрямку, який розглядав живопис як організацію динамічних ритмів, взаємодію кольорових мас, рух форм у просторі. Картини 1910-х років “Трамвай”, “Пилярі”, “Монтер” демонструють радикальний розрив з традиційним фігуративним мистецтвом, перетворення реальності на систему геометризованих площин, ліній, кольорових акцентів. Паралельно з живописною практикою Олександр Богомазов працював над теоретичним обґрунтуванням своїх пошуків, результатом чого стала фундаментальна праця “Живопис та елементи” (1914) – один з найважливіших текстів європейського авангарду, де художник виклав свою теорію динамічного живопису, аналізуючи першоелементи мистецтва: лінію, площину, колір, фактуру.
У революційному 1917 році Олександр Богомазов активно долучився до процесу створення нових мистецьких інституцій, увійшовши до складу професорів Української академії мистецтва з перших днів її існування. На установчих зборах Академії він виступив з програмною доповіддю про необхідність радикального оновлення методів викладання, подолання академічного консерватизму, створення умов для вільного творчого експерименту та очолив майстерню експериментального живопису, яка стала осередком формування українського авангарду. Педагогічний метод О. Богомазова базувався на аналітичному підході до натури – студенти вчилися розкладати форму на первинні елементи, вивчати закони ритму, динаміки, колірних співвідношень. О. Богомазов розробив систему вправ з абстрактної композиції, кольорознавства, теорії контрастів, які мали розвивати у студентів здатність до структурного мислення.
Як професор Київського художнього інституту (нині НАОМА), Олександр Богомазов у 1920-х роках очолював майстерню монументального живопису, яка стала центром експериментальних пошуків. Його педагогічна система базувалася на розробленій ним теорії “спектралізму” та аналітичному підході до форми. О. Богомазов вчив студентів аналізувати натуру через призму геометричних структур, досліджувати взаємодію кольорових мас, виявляти динамічні ритми в статичних об’єктах. Заняття в майстерні поєднували практичні вправи з теоретичними дискусіями про природу мистецтва, роль художника в суспільстві, шляхи розвитку нової візуальної культури.
Митець розробив оригінальну програму навчання, що включала систему формальних вправ: композиції на основі геометричних фігур, дослідження кольорових контрастів, експерименти з фактурами. Студенти вивчали закони побудови динамічної композиції через аналіз руху форм у просторі. Особливу увагу приділялося роботі з натурою, але не механічному копіюванню, а виявленню внутрішньої структури, енергетичних ліній, напруги форм. О. Богомазов організовував колективні обговорення студентських робіт, де кожен мав обґрунтувати свої композиційні рішення, пояснити логіку побудови форми.
У 1922-1925 роках Олександр Богомазов викладав курс “Елементи образотворчого мистецтва”, який став теоретичним фундаментом для багатьох студентів. Лекції базувалися на праці “Живопис та елементи”, але постійно доповнювалися новими спостереженнями та відкриттями. О. Богомазов аналізував твори майстрів минулого через призму своєї теорії, демонструючи універсальність законів динамічного живопису. Паралельно він керував дипломними роботами, спрямовуючи студентів на пошуки індивідуальної манери в межах загальних принципів конструктивної побудови форми.
В умовах наростання ідеологічного тиску наприкінці 1920-х років, коли формалістичні експерименти почали критикуватися як “буржуазні”, О. Богомазов намагався адаптувати свою систему до нових вимог, не втрачаючи її сутності і почав більше уваги приділяти тематичній картині, але продовжував наполягати на важливості формальних пошуків як основи професійної майстерності. У своїх доповідях на засіданнях художньої ради інституту Олександр Богомазов відстоював необхідність збереження експериментальних майстерень, аргументуючи, що без розуміння законів форми неможливо створити переконливий реалістичний образ.
Останні роки викладацької діяльності митця (він помер у 1930 році) були позначені спробами синтезувати авангардні відкриття з вимогами нової естетики. Митець працював над методикою викладання композиції для тематичної картини, досліджував можливості використання динамічних принципів у монументальному мистецтві. Його учні згадували, що навіть в умовах жорстких ідеологічних обмежень О. Богомазов залишався вірним своїм принципам, продовжуючи вчити бачити світ як динамічну структуру форм, кольорів та ритмів. Педагогічна спадщина О. Богомазова – це не лише конкретні методики, але й приклад інтелектуальної чесності, вірності мистецьким принципам, готовності до постійного пошуку та експерименту.
Спадщина Олександра Богомазова залишається живим джерелом натхнення для сучасної НАОМА. Розуміння О. Богомазовим живопису як динамічної системи, його аналітичний метод роботи з формою продовжують розвивати викладачі кафедри живопису та композиції. НАОМА зберігає вірність принципу О. Богомазова: справжня мистецька освіта має бути не консервацією традиції, а живою лабораторією, де народжуються нові форми, адекватні духу часу, де кожне покоління митців відкриває власні шляхи вираження, спираючись на фундамент знань та експериментального досвіду попередників.
Переглядів: 7
