Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури продовжує розвивати традиції наукового осмислення мистецької спадщини, закладені її фундаторами, серед яких важливе місце посідає Григорій Григорович Павлуцький – видатний український мистецтвознавець, історик мистецтва, педагог, чия наукова та викладацька діяльність заклала фундамент української мистецтвознавчої школи.
Сьогодні НАОМА зберігає вірність принципам системного вивчення історії мистецтва, започаткованим Григорієм Павлуцьким, виховуючи нові покоління дослідників, здатних поєднувати глибоку ерудицію з аналітичним підходом до мистецьких явищ.
Григорій Григорович Павлуцький народився 1861 року в Полтавській губернії. Здобувши вищу освіту на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира, продовжив навчання в університетах Західної Європи, де поглиблено вивчав історію мистецтва під керівництвом провідних європейських фахівців.
Після повернення до Києва Григорій Павлуцький розпочав викладацьку діяльність у Київському університеті, де з 1890-х років читав курси з історії мистецтва, естетики, теорії мистецтва. Його лекції відзначалися енциклопедичною широтою охоплення матеріалу, глибоким аналізом художніх явищ, увагою до формально-стилістичних особливостей творів мистецтва.
Наукові праці Григорія Павлуцького охоплювали широке коло проблем – від античного мистецтва до сучасних йому художніх течій. Особливу увагу дослідник приділяв вивченню візантійського та давньоруського мистецтва, досліджував пам’ятки української архітектури та монументального живопису.
Серед учнів Григорія Павлуцького в Київському університеті був Дмитро Антонович, який у 1907-1908 навчальному році слухав його лекції та брав участь у семінарських заняттях. Слід відзначити високі вимоги Григорія Павлуцького до наукової роботи студентів та його вміння розпізнавати талановитих дослідників.
Педагогічний метод Григорія Павлуцького базувався на поєднанні теоретичних знань з практичним вивченням пам’яток мистецтва. Він навчав студентів аналізувати твори мистецтва за епохами та стилями, звертаючи увагу на формально-стилістичні особливості, композиційні прийоми, колористичні рішення. Цей метод дослідження мистецьких явищ за “епохами та стилями” став основоположним для української мистецтвознавчої школи і був засвоєний його учнями, зокрема Дмитром Антоновичем, який згодом широко застосовував його у власних дослідженнях.
У грудні 1917 року, коли було засновано Українську академію мистецтва (нині НАОМА), Григорій Павлуцький став одним з її перших професорів. На установчих зборах академії 18 грудня 1917 року він наголосив на необхідності поєднання європейського рівня мистецтвознавчої освіти з глибоким вивченням національної художньої традиції. Григорій Павлуцький розробив навчальні програми з історії світового та українського мистецтва, які передбачали системне вивчення художніх явищ від найдавніших часів до сучасності.
Як професор академії, Григорій Павлуцький створив наукову школу істориків мистецтва. Серед його учнів були Дмитро Антонович, Федір Ернст, Михайло Макаренко, Стефан Таранушенко, які продовжили справу вчителя у вивченні та збереженні української мистецької спадщини.
Педагогічний метод Григорія Павлуцького базувався на поєднанні лекційних курсів з семінарськими заняттями, де студенти вчилися аналізувати твори мистецтва, готували наукові реферати, опановували методологію мистецтвознавчих досліджень. Дослідник наполягав на необхідності безпосереднього вивчення пам’яток, організовував екскурсії до музеїв та храмів Києва.
Григорій Павлуцький заклав основи музейної справи при Академії, ініціював створення навчальної колекції творів мистецтва, фотоархіву, бібліотеки мистецтвознавчої літератури. Г. Павлуцький розумів Академію не лише як навчальний заклад, але як науково-дослідний центр, покликаний вивчати, зберігати та популяризувати мистецьку спадщину. Під його керівництвом розпочалися систематичні дослідження українського іконопису, монументального живопису, декоративно-прикладного мистецтва.
Унікальність Григорія Павлуцького полягала в його здатності глибоко розуміти творчий процес, аналізувати художні твори з позицій не лише історика, але й людини, яка тонко відчувала специфіку різних видів мистецтва.
Лекції та наукові праці Г. Павлуцького свідчать про виняткове розуміння технічних аспектів живопису, скульптури, архітектури, що дозволяло йому проводити комплексний аналіз мистецьких творів.
Григорій Павлуцький мав особливий дар візуального аналізу та міг помітити найтонші нюанси композиції, колориту, техніки виконання, які часто залишалися непоміченими іншими дослідниками. Ця здатність “бачити” твір мистецтва в усій його складності та багатогранності робила його лекції особливо цінними для студентів, які вчилися не просто запам’ятовувати факти, а розуміти внутрішню логіку художнього твору.
Важливим аспектом діяльності Григорія Павлуцького було його розуміння взаємозв’язку між теорією та практикою мистецтва. Хоча сам він не був практикуючим художником, його глибокі знання технічних аспектів різних мистецьких технік дозволяли йому бути ефективним наставником для митців. Багато художників зверталися до нього за консультаціями щодо композиційних рішень, стилістичних особливостей різних епох, іконографічних схем.
Наукова спадщина Григорія Павлуцького та його педагогічна система залишили глибокий слід в історії НАОМА. Закладені ним принципи системного підходу до вивчення історії мистецтва, увага до формально-стилістичного аналізу, розуміння мистецьких явищ у широкому культурному контексті продовжують розвиватися в сучасній Академії.
Кафедра теорії та історії мистецтва НАОМА зберігає традиції наукової школи Григорія Павлуцького, його методологічні підходи використовуються в навчальному процесі, а започатковані ним напрямки досліджень української мистецької спадщини отримали подальший розвиток у працях наступних поколінь мистецтвознавців.
Переглядів: 1
