Наукова бібліотека НАОМА поповнюється новодруками завдяки щирим дарункам її читачів та відвідувачів. З вдячністю всім дарувачам, що кожним таким учинком щедрості роблять більш привабливою і загадковою «морську глибину» книжок (якщо вдатися до метафори Франка), в якій кожен знаходитиме власні, найбільш потрібні «перлини», повідомляємо про останні надходження.
Збірка з шістьох есеїв «Про фотографію» Сьюзен Зонтаґ, американської письменниці, есеїстки, філософа, режисера, сценаристки, репортажистки, критика в різних видів мистецтва: літератури, театра, кіно, художньої творчості – це монографія для обов’язкового прочитання тими, хто прагне осягнути феномен фотографії. Авторка, не маючи на старті готових, завершених формул, але переймаючись проблемою «всюдисущості фотографічних зображень», починає роздуми з есею «У Платоновій печері», в якому згрубша окреслює, чим є фотографія. Намічені аспекти значення і функції фотографії як «вихідна точка для подальших відгалужень», набувають розвитку в подальших есеях: «Америка, побачена, ніби у дзеркалі»; «Меланхолійні предмети»; «Героїзм бачення»; «Фотографічні євангелія»; «Світ зображень».
Звісно, сучасний читач, своєю чергою, осмислює сказане Сьюзен Зонтаґ у 70-х роках ХХ століття у контексті початку ХХІ століття, враховуючи кардинальні зміни, спричинені смартфонізацією. Водночас текст сприймається як позачасовий, перманентно актуальний, оскільки філософія фотографії, як і сама природа людська, залишається незмінною.
Робота Зонтаґ, вперше опублікована 1977 року, тобто в час, коли фотографія, вийшовши за межі і фотомистецтва, і своїх прикладних видів (фотожурналістики, судової і наукової фотографії тощо), починає використовуватися психотерапевтами як фототерапія. А найголовніше, що фотографія, завдяки технічному розвитку фотоіндустріїї, яскраво продемонстрованому моделлю 1972 року Polaroid SX-70 Land (першим повністю автоматичним фотоапаратом для моментального знімання), демократизується, стаючи частиною повсякдення всіх суспільних прошарків на кожному континенті.
Поза тим, уже був покладений початок важливому напрямку розвитку фотографії, її технологічне майбутнє: 1976 року інженер компанії «Kodak» Стівен Сассон розробив перший цифровий фотоапарат з розміром матриці 0,1 Мп. А це означало, що втратило актуальність знамените гасло Джорджа Істмена, розробника камери «Кодак» (1888 рік): «Ви натискаєте на кнопку – ми робимо все інше». Максимальне спрощення процесу фотографування перетворювало фотографію із загальнодоступного мистецтва, що завоювало всесвітню популярність, на інструмент маніпулювання дійсністю, своєрідний соціальний ритуал, що завершувався не тверезою інтеграцією в суспільство, а дистанціюванням від реальності.
Деструктивні тенденції всепроникної фотодіяльності, які не помічалися в загальному ажіотажі від дивовижних можливостей нової фототехніки, відчула на інтуїтивному рівні тонка мислителька Зонтаґ. Поштовхом, щоб філософствувати на тему фотографічної справи, наймасштабнішим наслідком якої є «враження, що ми можемо втримати в голові цілий світ як антологію зображень», стала для неї дитяча травма. Дійшовши висновку в першому есеї збірки про те, що поріг чутливості людини зростає через примноження зображень жаху, письменниця згадує про свою «негативну епіфанію», одкровення межового жаху, коли вона в дванадцятирічному віці роздивлялася фотографії з нацистських концтаборів Берген-Бельзена і Дахау.
Хто знайомий із дослідженням французького філософа Ролана Барта «Camera Lucida. Нотування фотографії», що присвячене фотографічному медіуму та описує авторський досвід, в якому фотографія позитивно впливає на емоції та тіло поза раціональним аналізом, відчує разючий емоційний дисонанс.
Сьюзен Зонтаґ використовує абсолютно негативістський підхід, що позначається і в дефініціях, і в прикладах, якими вона ілюструє свої тези. «По суті, фотографії – це схоплений досвід, а камера – ідеальна рука загарбницьки налаштованої свідомості. Фотографувати – значить привласнювати сфотографоване… Камери, як і пістолети чи автомобілі, — це механізми створення ілюзій, чиє використання викликає залежність».
Цікаво, що книжка завершується «Короткою антологією цитат», присвяченою Вальтеру Беньяміну (німецькому філософу, теоретику культури, літературному критику, есеїсту), переважну більшість якої становлять позитивні висловлювання про фотографію. Приміром, «Я прагнула затримати всю красу, що поставала переді мною, і нарешті це прагнення вдалося задовольнити» (Джулія Марґарет Камерон) або «Якби я міг розповісти історію словами, то не мусив би тягати камеру» (Льюїс Гайн).
Через чверть століття Зонтаґ знову звертається до теми фотографії в есеї «Спостереження за болем інших», виданим окремою книжкою. Переглядаючи тези своєї першої збірки, письменниця піднімає питання екзистенційного масштабу, говорячи про природу війни та запобігання насильству, про смерть і пам’ять про війну.
Недарма в Україні, яка вже четвертий рік переживає лихоліття повномасштабної війни з росіянами, протягом 2023 – 2024 років були видані саме ці праці американської письменниці. Обидві книжки – це результат чудової перекладацької роботи Ярослави Стріхи, оприявненої Музеєм харківської школи фотографії та видавництвом IST Publishing.
Звертаємо читацьку увагу на ці книжки, перша з яких уже стала набутком Наукової бібліотеки НАОМА:
- Сьюзен Зонтаґ. Про Фотографію / Пер. З англ. Ярослави Стріхи. – Харків: Музеєй харківської школи фотографії, 2024. – 244 с.
- Сьюзен Зонтаґ. Спостереження за болем інших / Пер. З англ. Ярослави Стріхи. – Київ: IST Publishing. 2023. – 144 с.
З повагою – завідувачка відділу обслуговування та книгозбереження Галина Рафальська та Наукова бібліотека НАОМА.
Переглядів: 60
