27 жовтня 2026 року, у День української писемності та мови, відбувся Всеукраїнський радіодиктант національної єдності. Дванадцятий рік затятого протистояння росіянам, які розв’язали війну проти України з метою її знищення, спочатку завуальовану під захист двох прикордонних квазіреспублік, згодом переформатовану у відкриту агресію проти всієї української території з повнотою досяжних воєнних засобів – загальний контекст, в якому двадцять сьомий раз проходив цей щорічний захід. За кілька годин до початку диктанту Київ і вся Україна пережили російську повітряну атаку з руйнуванням об’єктів господарства, інфраструктури і людськими жертвами. Ось короткий звіт інтернет-повідомлень за день:
«У ніч та протягом дня 27 жовтня 2026 року Росія здійснила масштабну комбіновану повітряну атаку на Україну, застосувавши 16 балістичних ракет (зокрема типу «Іскандер-М»/С-400) та понад 280 безпілотників різних типів (серед яких 69 були реактивними «Шахедами», а також дрони «Гербера» і «Пародія»).
Силам протиповітряної оборони України вдалося знешкодити 257 цілей: 2 балістичні ракети та 255 безпілотників (з них 56 реактивних). Основний удар супротивника був спрямований на Київ, проте влучання та пошкодження зафіксували на 25 локаціях у кількох регіонах України.
Наслідки атаки по регіонах:
Київ та область: Столиця пережила дві потужні хвилі ударів балістичними ракетами (першу — ввечері 26 жовтня, другу — під ранок 27 жовтня). Загинула 46-річна жінка, а кількість поранених зросла до 17 осіб.
Руйнування: Постраждали об’єкти у 6 районах міста. Ракети поцілили у студмістечко Державного торговельно-економічного університету (ДТЕУ), серйозно пошкодивши корпуси та гуртожитки (двоє студентів у важкому стані). Також пошкоджено офіс «ДТЕК Київські електромережі», гіпермаркет Auchan у ТРК «Проспект», дилерські автоцентри на Подолі, медичні заклади та житлові будинки.
Транспортний колапс: Сталося пряме влучання у Південний міст, через що було повністю перекрито автомобільний рух. Пошкодження наземної інфраструктури метрополітену призвело до зупинки поїздів на «зеленій» гілці між станціями «Осокорки» та «Червоний хутір». У місті вводилися аварійні вимкнення світла.
Харківська область: Окупанти завдали ракетного удару по місту Дергачі, поціливши у складські приміщення, внаслідок чого поранено 5 людей. Окремо під удар потрапив логістичний склад видавництва «Клуб сімейного дозвілля» (КСД) у Харкові. Працівники не постраждали, але компанія була змушена відкласти листопадові релізи книжок. Військові відзначили різке збільшення використання реактивних «Шахедів» на цьому напрямку.
Дніпропетровська область:
Через ворожу атаку на промислову інфраструктуру загинув шахтар, ще троє людей отримали травми.
Чернігівська область:
Внаслідок обстрілів поранено 6 цивільних людей, серед яких є дитина.
Сумська область:
Ворог здійснив близько 40 обстрілів прикордоння, травмовано трьох літніх людей через атаки БпЛА на цивільні авто та будинки.
Запоріжжя та Чернівці:
У Запоріжжі через атаку поранено трьох людей, а в Чернівцях через російські удари частина міста тимчасово залишилася без електропостачання.
За словами Президента України Володимира Зеленського, удари ворога свідомо завдавалися по цивільній інфраструктурі, логістиці та енергетичних об’єктах просто посеред житлових кварталів» (На основі новинної хроніки від 27.10.26 інтернет-ресурсів: УНІАН, РБК Україна, Суспільне Новини).
Нагадування хроніки подій одного дня, пережитого воюючою Україною, у замітці про факт культурного життя, не я зайвою деталізацією паралельного дискурсу із самостійною логікою розвитку. Українські люди долучалися до спільного написання диктованого твору, долаючи суб’єктивні і об’єктивні перешкоди, зумовлені вищевказаними подробицями воєнного репортажу. Хтось, усупереч графіку вимкненої електрики, подбав про використання альтернативних джерел радіотрансляції. Хтось, позбавлений можливості долучитися до групи у певній локації, відрізаної перекритим, пошкодженим мостом, писав осібно у власному помешканні. І вся аудиторія спільно і особисто докладала зусиль, щоб після недоспаних, тривожно-нервових годин налаштуватись на сприйняття ліричного тексту.
Тож і ведуча на каналі «Суспільне Культура» Галина Бабій, привітавши аудиторію, розпочала урочисте дійство з нагадування ситуації, в якій воно відбувається: «Вітаємо всіх, хто в День української писемності і мови у цей час разом з нами! Поки Київ і інші міста оговтуються від нічного ворожого обстрілу, ми, попри все, готуємося писати…». Словом «ми» ведуча вказала і на чотирьох організаторів колективного написання спільно прослуханого тексту, і на всеукраїнський загал, що залучився до цього процесу. До четвірки поводирів письмового відтворення тексту, окрім радіоведучої Українського радіо, журналістки Галини Бабій, увійшли читці Артур Пройдаков, літературознавець, вчитель і популяризатор української мови і літератури, та Даша Астаф’єва, засновниця застосунку UnderBooks з озвучування аудіокнижок українською мовою, волонтерка, громадська діячка.
Четвертою, а по суті, першою особою в цій четвірці, став письменник і поет Артур Дронь, чиї думки, оформлені з навчальною метою у двохстах словах, складених у кілька абзаців письмової вправи, мали стати джерелом духовного натхнення, віри, мудрості, настільки необхідних українській нації у надважкий час. І короткий твір «Лист, який не закінчується», написаний упродовж двох тижнів, неодноразово редагований автором, виконав цю функцію.
Перед диктантом канал «Суспільне Культура» надав можливість письменнику зробити вступне слово до свого тексту, і той пояснив: «Для мене внутрішньою опорою може бути хтось. Багато-хто може пригадати, як слова його близьких допомогли, тому що вони були промовлені саме ними. Наша мова взагалі під час війни втрачає нашарування, Вона втрачає якесь таке другорядне. Якщо уже щось тобі говорити, то тільки щось найважливіше. Навіть коли вас розділяє велика відстань, держави, лінія фронту і навіть смерть. Для радіодиктанту потрібно було це якось поєднати, написати текст, який буде водночас для всіх, але що дуже важливо, для кожного окремо. Дуже важлива розмова з дуже важливою людиною. І що насправді у цієї розмови… У неї немає кінця, у неї немає завершення».
Якщо попередні тексти для диктантів, писаних під час повномасштабної російсько-української війни, створювали українські письменниці, не причетні до фронту: Ірина Цілик (2022 рік), Катерина Калитко (2023 рік), Оксана Забужко (2024 рік), Євгенія Кузнєцова (2025 рік), цьогоріч до змісту диктанту був залучений письменник-ветеран.
Знаковим моментом такого вибору каналом «Суспільне Культура» автора тексту стала не лише його участь в російсько-українській війні від початку повномасштабного вторгнення, але і достатньо молодий вік: Артур Дронь, народжений у грудні 2000 року, є ровесником Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності. Притому, він має реноме достатньо успішного письменника, вибудоване протягом шести років видання його книжок, починаючи з дебюту в 2020 році — виходу збірки «Гуртожиток №6», що принесла перші літературні відзнаки. Наступним виданням стала поетична збірка 2023 року «Тут були ми», яка писалася на фронті як відтворення досвіду війни, втрат та надії на переможну любов.
Народжена в госпіталі книжка короткої прози «Гемінґвей нічого не знає», побачивши світ у 2025 році, швидко здобула велику популярність та відзнаку «Вибір Читомо», а також Премію імені Юрія Шевельова. Уже анонсована книжка «Лікарня Святого Пантелеймона», що готується «Видавництвом Старого Лева» до виходу у 2026 році.
Завдяки вибуховому успіху на читацькому полі України, письменник став активно присутнім в інформаційному просторі, розкриваючись, як глибока особистість з нетривіальним підходом до суспільних реалій і життя загалом, обумовленим рано сформованою релігійною свідомістю. Саме цим і пояснюється глибоке проникнення Дроня в проблематику травми, ран і болю, спричинених війною, що завершується терапевтичним досвідом.
Артур Дронь: успіх «Гемінґвея», Радіодиктант 2026, нова книга і творчі плани – інтерв’ю
https://www.youtube.com/watch?v=LETh0snNwJ8
Артур Дронь про Радіодиктант, нову книжку і становище ветеранів в суспільстві
https://www.youtube.com/watch?v=DOeVnpvLxKA
Терапевтичний ефект справив і «сеанс» радіодиктанту, який після представлення його чотирьох втілювачів, присутніх у центральній радіостудії, перейшов до переклички, контактування з низкою локацій, розташованих на більшій чи меншій географічній відставні. Тут були Київ і Львів, антарктична станція академіка Вернадського на Південному полюсі і Миколаївщина, бібліотека і Охматдит у Києві, кілька канадських локацій і Стокгольм, Берлін і Сумщина.
А серед аудиторії траплялися психолог і дружина вояка, фандрейзингова менеджерка центру воєнної травми, видавчиня, письменниця, поетка і міністерка культури, керівник військового відділу фонду «Повернись живим» і командир батареї перехоплювачів БПЛА, школярі, блогери і вчителі, лікарі, колишній посол Канади в Україні і нинішній посол України в Швеції.
Сам текст, прочитаний двома читцями, сприймався без напруги і замішання, що траплялося вряди-годи на попередніх радіодиктантах. Помірно неквапливий темп, кількаразові повтори речень, чітка вимова приголосних і виразне озвучення голосних давали змогу не лише написати слова максимально безпомильно, розставити логічно розділові знаки, але й насолодитися змістом, вхопити основну авторську думку, співзвучні з біблійними висловами: «Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх» (Євангелія від Івана 15:13) і «Любов ніколи не перестає» (Перше послання апостола Павла до Коринтян 13:8). А отже, страхітлива хроніка цього дня російсько-української повномасштабної війни під номером 1707, розчиняється і щезає в українскому просторі вічного світла любові, яке людина дарує людині.
Приміщення Наукової бібліотеки НАОМА, так само перетворившись на ланку всеукраїнського ланцюга добра, як одна з численних українських локацій, де звучав радіодиктант, поєднала кількох охочих відтворити почуте на папері. Окрім магії радіо, налаштовувала на авторський зміст візуальна атмосфера віковічної тривалості і міці, вільного духу і свіжої яскравості, створена виставкою картин з розмаїтим архітектурним ландшафтом Києва, незламної української столиці.
А книжкова експозиція з 45 видань «Українська писемність від джерел до сьогодення», представлена у читальній залі в рамках Тижня української мови, давала відчуття фундаменту, твердого ґрунту. Саме про це йшлося в уривку з читаного твору Артура Дроня: «Коли в теперішньому страшно, мова захищає нас, і то не впівсили, а намагаючись сконструювати майбутнє». Майбутнє і є запорукою неперервності і тяглості нашої культури, яку демонструють томи історії української літератури, монографії світочів українського мовознавства та літературознавства і, звісно, твори наших письменників, від Середньовічної Руської Держави і до сьогодні. Бо українська книжкова спадщина не дозволяє нам, українцям, засумніватися в собі, перешкоджає ворожим зазіханням на нашу ідентичність, рухаючи українство вперед.
Поза тим, під час проведення заходу в бібліотеці було присутнє чуття ліктя: викладачка української мови, кандидат філологічних наук, доцент кафедри мовної підготовки та соціально-гуманітарних дисциплін Олеся Миколаївна Томенко також організувала онлайн-написання Радіодиктанту національної єдності, залучивши всіх своїх студентів.
Солідарність, проявлена в спільній наомівській акції, є однакою згоди і однодушності, прикметою важливих для української держави міцних горизонтальних зав’язків, засвідчуючи устремління в майбутність, попри перешкоди, що падають залізяччям з повітря, усупереч геноцидальній меті (dolus specialis) росіян щодо України і українців. Українську мету з рухом у прийдешнє не може перекреслити російська мета, що вічно тягне в минуле: «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! Пощезнуть всі перевертні й приблуди І орди завойовників-заброд!» (Василь Симоненко «Де зараз ви, кати мого народу?..»).
З повагою, звідувачка відділу обслуговування та книгозбереження Галина Рафальська та Наукова бібліотека НАОМА.
Переглядів: 1
