GLORIFIED NAMES OF NAFAA: PROFESSOR OLEKSANDR BOGOMAZOV
Фундатор експериментальної школи Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, архітектор нової мистецької освіти, живописець, графік, теоретик мистецтва, один із найяскравіших представників українського авангарду першої третини XX століття, Олександр Богомазов залишив самобутній спадок для світової історії модернізму.
Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури зберігає та примножує традиції експериментального мистецтва, закладені її видатними викладачами.
Олександр Костянтинович Богомазов народився 7 (19) квітня 1880 року в селі Ямпіль на Харківщині (нині Сумська обл.) в родині земського агронома. Дитинство майбутнього художника минуло в постійних переїздах, що сформувало його особливе сприйняття простору та руху — категорій, які згодом стануть центральними в його мистецькій концепції. Початкову художню освіту він здобув у Київському художньому училищі (1896–1901), де навчався у майстрів академічної школи Миколи Пимоненка та Івана Селезньова. Вже в студентські роки проявилася його схильність до експериментів з формою та кольором, прагнення вийти за межі натуралістичного відтворення дійсності. Продовживши навчання в приватних студіях, Богомазов зазнав впливу імпресіонізму та постімпресіонізму, але швидко еволюціонував у напрямку власної оригінальної системи.
З 1907 року в Києві розпочалися інтенсивні творчі пошуки Богомазова, що привели до формулювання концепції «спектралізму» — напрямку, який розглядав живопис як організацію динамічних ритмів, взаємодію кольорових мас, рух форм у просторі. Картини 1910-х років — «Трамвай», «Пилярі», «Монтер», «Потяг», «Базар», цикл «Київські пейзажі» — демонструють радикальний розрив з традиційним фігуративним мистецтвом, перетворення реальності на систему геометризованих площин, ліній, кольорових акцентів. Паралельно з живописною практикою Богомазов працював над теоретичним обґрунтуванням своїх пошуків. Результатом стала фундаментальна праця «Живопис та елементи» (1914) — один з найважливіших текстів європейського авангарду, де художник виклав свою теорію динамічного живопису, аналізуючи першоелементи мистецтва: лінію, площину, колір, фактуру.
У революційному 1917 році Олександр Богомазов активно долучився до процесу створення нових мистецьких інституцій, увійшовши до складу професорів Української академії мистецтва з перших днів її існування. На установчих зборах він виступив з програмною доповіддю про необхідність радикального оновлення методів викладання, подолання академічного консерватизму, створення умов для вільного творчого експерименту. Богомазов очолив майстерню експериментального живопису, яка стала осередком формування українського авангарду. Його педагогічний метод базувався на аналітичному підході до натури: студенти вчилися розкладати форму на первинні елементи, вивчати закони ритму, динаміки, колірних співвідношень.
У 1920-х роках, уже як професор Київського художнього інституту (нині НАОМА), Богомазов очолював майстерню монументального живопису, що стала центром експериментальних пошуків та розробив оригінальну програму навчання, що включала систему формальних вправ: композиції на основі геометричних фігур, дослідження кольорових контрастів, експерименти з фактурами. Студенти вивчали закони побудови динамічної композиції через аналіз руху форм у просторі. Особливу увагу приділялося роботі з натурою — але не механічному копіюванню, а виявленню внутрішньої структури, енергетичних ліній, напруги форм. Богомазов організовував колективні обговорення студентських робіт, де кожен мав обґрунтувати свої композиційні рішення.
У 1922–1925 роках Богомазов викладав курс «Елементи образотворчого мистецтва», що став теоретичним фундаментом для багатьох студентів. Лекції базувалися на його праці «Живопис та елементи», але постійно доповнювалися новими спостереженнями та відкриттями. Богомазов аналізував твори майстрів минулого через призму своєї теорії, демонструючи універсальність законів динамічного живопису. Паралельно він керував дипломними роботами, спрямовуючи студентів на пошуки індивідуальної манери в межах загальних принципів конструктивної побудови форми.
В умовах наростання ідеологічного тиску наприкінці 1920-х років, у своїх доповідях на засіданнях художньої ради інституту Богомазов відстоював необхідність збереження експериментальних майстерень, аргументуючи, що без розуміння законів форми неможливо створити переконливий образ.
Олександр Богомазов помер у 1930 році, і його останні роки викладацької діяльності були позначені спробами синтезувати авангардні відкриття з вимогами нової естетики. Учні згадували, що навіть в умовах жорстких ідеологічних обмежень він залишався вірним своїм принципам, продовжуючи вчити бачити світ як динамічну структуру форм, кольорів та ритмів.
Спадщина Олександра Богомазова залишається живим джерелом натхнення для сучасної НАОМА. Теоретичні праці митця входять до програми вивчення, а його розуміння живопису як динамічної системи та аналітичний метод роботи з формою продовжують розвивати викладачі Академії.
Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури вшановує свого професора Олександра Богомазова та зберігає вірність його принципу: справжня мистецька освіта має бути не консервацією традиції, а живою лабораторією, де народжуються нові форми, адекватні духу часу.
Переглядів: 0
