Символом незламності українського духу та болючим нагадуванням про ціну, яку заплатила національна культура за право на свободу, самовираження й ідентичність, є трагічна сторінка історії української культури 1920–1930 років – «Розстріляне відродження» – період потужного духовного та мистецького піднесення, який був жорстоко обірваний сталінськими репресіями.
Загинули та були знищені сотні митців, серед яких: Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Хвильовий, Михайло Бойчук та інші видатні діячі українського культурного відродження.
Михайло Львович Бойчук (30 жовтня 1882, с. Романівка, Тернопільщина) – один із найвпливовіших українських художників першої половини ХХ століття, живописець, педагог, засновник школи монументального мистецтва, відомої як бойчукізм. Творчість митця стала фундаментом для формування нової національної мистецької школи, що поєднала давні українські та візантійські традиції з модерними європейськими тенденціями.
Свою освіту Михайло Бойчук розпочав у Львові, де вивчав живопис під керівництвом Панькевича (Простена Добромислова) – знаного українського митця, який прищепив йому інтерес до іконопису та книжкової мініатюри. Завдяки підтримці Наукового товариства імені Тараса Шевченка та митрополита Андрея Шептицького він продовжив навчання у провідних європейських академіях: у Відні, Кракові та Мюнхені.
У 1908 році митець переїхав до Парижа, де познайомився з Пабло Пікассо та Дієго Ріверою. Париж став місцем, де навколо М. Бойчука сформувалося коло однодумців, які прагнули оновити українське мистецтво, спираючись на власну традицію.
Повернувшись 1910 року до Львова, М. Бойчук працював у Національному музеї, займався реставрацією ікон та розписами церков. З початком Першої світової війни його вислали до Арзамаса як австрійського підданого.
Після революційних подій 1917 року митець оселився в Києві, де долучився до реставрації фресок Софійського собору та став одним із засновників Української державної академії мистецтв, нині Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.
З 1924 року Михайло Бойчук професор Київського художнього інституту, викладач монументального живопису. Учні митця продовжили розвивати ідеї вчителя, прагнучи поєднати мистецтво з духовним змістом і суспільною місією. В стінах НАОМА й до наших днів зберігаються фрески Михайла Бойчука.
Творчість Михайла Бойчука пройнята прагненням відродити українську монументальну традицію на основі візантійського фрескового живопису та мистецтва Київської Русі. Так, художник створював фрескові ансамблі, ілюстрував книги, займався реставрацією ікон і стародавніх пам’яток у Львові, Чернігові, Лемешах, співпрацював із театром Леся Курбаса. Разом зі своїми учнями виконав понад 20 монументальних розписів, серед яких — Луцькі казарми в Києві (1919), Селянський санаторій під Одесою (1928), Червонозаводський театр у Харкові (1933–1935).
Михайло Бойчук надихав своїх послідовників не боятися пошуків і змін, зберігаючи власний художній голос, а його настанови залишаються актуальними й сьогодні:
«Не бійтеся втратити свою індивідуальність. Хто краще працює — у того вчіться. Не треба боятись запозичувати, треба намагатись зробити краще. Індивідуальність сама виявиться, коли майстер визріє».
Переглядів: 10
