МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ – ФУНДАТОР НАОМА ЯК ВІЗІЇ КУЛЬТУРНОЇ ДЕРЖАВИ

Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в місті Холм Люблінської губернії (нині територія Польщі) в родині греко-католицького педагога Сергія Федоровича Грушевського. Дитинство майбутнього історика минуло в атмосфері інтелектуальних дискусій та книжкової культури, що визначило його подальший шлях. Після закінчення Тифліської гімназії він вступив до історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира (1886), де став учнем видатного історика Володимира Антоновича, засновника документальної школи української історіографії. Під його керівництвом М. Грушевський захистив магістерську дисертацію “Барське староство. Історичні нариси” (1894), продемонструвавши блискучі аналітичні здібності та володіння методологією історичного дослідження.

У віці 28 років Михайло Грушевський обійняв кафедру всесвітньої історії зі спеціальним оглядом на історію Східної Європи у Львівському університеті, ставши наймолодшим професором в Австро-Угорській імперії. Львівський період (1894-1914) став часом титанічної наукової та організаційної праці – він реформував Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка, перетворивши його на потужну академічну інституцію, заснував “Записки НТШ” та розпочав публікацію своєї епохальної “Історії України-Руси”, перші томи якої вийшли 1898 року. Паралельно з науковою діяльністю М. Грушевський формував концепцію національного відродження через культуру, розглядаючи історичну свідомість як фундамент для побудови модерної української нації.

Революційні події 1917 року відкрили перед Михайлом Грушевським можливість втілити теоретичні концепції в практику державотворення. Обраний головою Центральної Ради в березні 1917 року, він очолив процес політичної емансипації української нації. Саме в цей період, усвідомлюючи значення візуальної культури для формування національної ідентичності, М. Грушевський став одним з ініціаторів створення Української академії мистецтва. На засіданні Центральної Ради 5 грудня 1917 року було ухвалено постанову про заснування Академії, а вже 18 грудня відбулося перше організаційне зібрання. Михайло Грушевський особисто брав участь у формуванні концепції закладу, наполягаючи на поєднанні класичної європейської освіти з глибоким вивченням національних мистецьких традицій та бачив Академію як центр кристалізації національного стилю в мистецтві, лабораторію для творення нової візуальної мови незалежної України.

Революційні події 1917 року створили унікальне вікно можливостей для реалізації культурних проєктів, які десятиліттями визрівали в середовищі української інтелігенції. В березні 1917 року, Михайло Грушевський був одностайно обраний головою Центральної Ради – представницького органу українського національного руху. В умовах стрімких політичних змін було розуміло, що державотворення не може обмежуватися політичними деклараціями та адміністративними реформами – необхідно створювати інституційну основу для культурного самоствердження нації. Візуальне мистецтво М. Грушевський розглядав як потужний інструмент формування колективної свідомості, здатний транслювати національні цінності та створювати символічний простір нової держави.

Ідея заснування мистецької Академії обговорювалася в колах української інтелігенції ще з початку XX століття, але лише революційний злам створив умови для її втілення. Восени 1917 року Михайло Грушевський ініціював серію консультацій з провідними митцями та культурними діячами: Федором Кричевським, Василем Кричевським, Михайлом Бойчуком, Георгієм Нарбутом, Олександром Мурашком. На цих зустрічах викристалізовувалася концепція майбутньої Академії як синтезу кращих традицій європейської художньої освіти та глибинного вивчення національної мистецької спадщини. М. Грушевський наполягав, що Академія має стати не просто школою майстерності, а науково-дослідним центром, де вивчатимуться іконопис княжої доби, гравюри козацького бароко, народне декоративне мистецтво – все те, що формувало візуальний код української культури.

На історичному засіданні Центральної Ради 5 грудня 1917 року Михайло Грушевський особисто представив проєкт створення Української академії мистецтва, обґрунтовуючи її необхідність потребами національного відродження та у своїй промові підкреслив, що молода держава потребує не лише політичних інституцій, але й культурних центрів, здатних формувати нову генерацію творців. Постанова була ухвалена одноголосно, що свідчило про розуміння політичною елітою стратегічного значення мистецької освіти. Вже через два тижні, 18 грудня 1917 року, у приміщенні Педагогічного музею на Володимирській вулиці відбулося установче зібрання Академії, де були присутні близько 40 митців та культурних діячів. М. Грушевський виголосив програмну промову, окресливши завдання академії: виховання митців європейського рівня, глибоко вкорінених у національну традицію; створення наукової бази для вивчення української мистецької спадщини; формування нового художнього стилю, адекватного добі національного відродження.

Організаційна структура Академії, розроблена за участі Михайла Грушевського, передбачала поєднання практичних майстерень з теоретичними курсами. Він особисто клопотався про запрошення провідних майстрів до викладацької роботи, розуміючи, що якість освіти залежить від рівня педагогів. М. Грушевський наполягав на створенні при Академії музею українського мистецтва, бібліотеки, архіву – інфраструктури, необхідної для повноцінної наукової та освітньої діяльності, передбачаючи, що академія стане осередком формування “національного стилю” не як механічного відтворення народних мотивів, а як творчого синтезу традиції та модерності. У листах до колег М. Грушевський писав про Академію як про “лабораторію національного духу”, де мають народжуватися візуальні образи, здатні консолідувати націю та репрезентувати її у світовому культурному просторі. Ця концепція виходила далеко за межі суто освітнього закладу – Михайло Грушевський бачив Академію як генератор культурних смислів, центр кристалізації національної ідентичності через мистецтво.

Сьогодні НАОМА налічує понад 1200 студентів, які навчаються живопису, рисунку, композиції, графіці, скульптурі, архітектурі, дизайну, реставрації, сценографії та мультимедіа, цифровому візуальному мистецтву, теорії та історії мистецтва. Академія володіє унікальною колекцією навчальних робіт, що налічує понад 12 тисяч творів, починаючи від етюдів Федора Кричевського та ескізів Георгія Нарбута до робіт сучасних студентів. Реставраційні майстерні Академії брали участь у відновленні розписів Михайлівського Золотоверхого собору, фресок Кирилівської церкви, іконостасів Києво-Печерської лаври. З 2000-х років в НАОМА діють експериментальні лабораторії цифрового мистецтва, відеоарту, інсталяції, де студенти освоюють новітні медіа, зберігаючи зв’язок з традиційними техніками. Випускники останніх десятиліть представляють українське мистецтво на Venice Biennale, Documenta, в колекціях MoMA та Tate Modern, втілюючи ідею синтезу національного та універсального М. Грушевського в мистецькій практиці XXI століття.

Таким чином, розвинута Михайлом Грушевським концепція безперервності української історії — від Київської Русі до сучасної України — стала основою для формування національної свідомості, де мова, наука та культура визначають ідентичність народу. Цей спадок знаходить живе продовження у діяльності Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА), яка стала осередком не лише академічної художньої освіти, а й місцем плекання історичної тяглості. У своїй освітній, дослідницькій та мистецькій практиці Академія реалізує концепцію М. Грушевського про єдину, самобутню українську культурну традицію, зберігаючи пам’ять про минуле й водночас формуючи візуальні коди сучасної України. НАОМА — це інституція, де національна ідентичність не лише вивчається, а й твориться, послідовно розвиваючись крізь покоління.