Петро Іванович Говдя (1922 – 1991) – визначний український мистецтвознавець, педагог, науковець та організатор професійної школи українських мистецтвознавців, майже 40 років (1953-1990) Говдя присвятив розвитку мистецтвознавчої освіти в НАОМА.
На посадах завідувача кафедри теорії та історії мистецтв, декана архітектурного і мистецтвознавчого факультетів (1962-1964) та проректора з наукової роботи, П.Говдя створив системну професійну підготовку мистецтвознавців, розробив методологічні засади викладання історії мистецтва та сформував потужну наукову школу НАОМА та мистецтвознавства України.
Науковий доробок Петра Говді в українському мистецтвознавстві вражає своєю масштабністю та ґрунтовністю. Особливе місце в його дослідженнях займає шевченкознавство, представлене працями “Т.Г.Шевченко-художник” (1955), “Шевченко-портретист” (1961), “Національна своєрідність творчості Шевченка-художника” (1963). П.Говдя створив фундаментальні монографічні дослідження про визначних українських митців: Миколу Пимоненка (1957), Олександра Пащенка (1964), Володимира Орловського (1968), а також альбоми про творчість Георгія Чернявського, Олександра Лопухова, Вадима Одайника, Миколи Максименка.
Як головний редактор першого видання “Історії українського мистецтва” (1966-1970) та автор фундаментальної праці “Українське мистецтво другої половини XIX – початку XX століття” (1964, 1989), П.Говдя заклав основи системного дослідження історії українського мистецтва. Загалом його науковий доробок налічує понад 200 досліджень з різних аспектів історії українського мистецтва.
Значний внесок Петро Іванович зробив у розвиток музейної справи. На посадах заступника директора з наукової роботи (1953-1956) та директора (1966-1969) Державного музею українського мистецтва він керував розбудовою музейного комплексу та ініціював створення нової експозиції, що включала твори бойчукістів та авангарду.
Організаційна діяльність П.Говді охоплювала також видавничу справу: Петро Іванович був головним редактором Видавництва “Мистецтво” (1956-1959) та журналу “Образотворче мистецтво” (1967-1987). Як голова Республіканської комісії з критики, мистецтвознавства і друку (1972-1980) П.Говдя сприяв розвитку професійної мистецької критики та за визначні заслуги у 1968 році отримав звання Заслуженого діяча мистецтв України.
Значення діяльності Петра Говді для українського мистецтвознавства важко переоцінити. Його освітній внесок полягає у створенні системної мистецтвознавчої освіти та вихованні кількох поколінь українських мистецтвознавців. Науковий внесок включає розробку методології дослідження українського мистецтва та створення фундаментальних праць. Організаційний внесок охоплює розбудову мистецтвознавчої освіти в НАОМА, розвиток музейної справи та формування системи мистецької критики.
Петро Говдя став ключовою постаттю у становленні професійного мистецтвознавства в Україні другої половини XX століття. Створена ним наукова школа продовжує розвиватися, а його методологічні напрацювання залишаються актуальними для сучасних дослідників українського мистецтва.
З використанням інформації від Національного художнього музею України
Світлини з архіву родини, NAMU та відкритих джерел.
Переглядів: 0
