У якийсь момент самозаспокоєння всупереч довготривалій воєнній небезпеці приходить усвідомлення, що барви і звуки війни мимохіть змінюють оптику і переналаштовують внутрішній камертон. У момент спонтанної зупинки, вслухання і роздивляння навкруг світ звучить інакше: Деміург уже мужньо і урочисто музикує в стримано-суворому дорійському ладу, супроводжуючи аскетичне, позбавлене кольорової зайвини, зображення на білому полотні світобудови. Чорно-білий візуал резонує з євангельським «так – ні», спонукаючи до чіткої визначеності емоційних реакцій та оціночних суджень. Файли власної пам’яті зберігають для майбутності події у вигляді чорно-білих світлин, а не кольорових фільмів, як було колись у мирному житті.
Перебувши в імпровізованому укритті в останню ніч липня, коли треба було притуляти до себе двох собак, аби психологічно захищати їх від шістнадцяти нарахованих, чутих ззовні, дронів, і близького падіння ракети на додачу, розпочинаєш день з походу на працю в напівсонному стані. З перших кроків стає зрозумілим, що вбивчий візит російського залізяччя до мирних осель киян стався неподалік: вулиця перекрита, швидкі і пожежні машини чередою несуться до пункту призначення за обмежувальною стрічкою.
Новини, читані в транспорті, стосуються жаху минулої ночі та його продовження вранці в очікуванні страшних, найбільш реалістичних, результатів. І на гадку ще не спадає, що серед полеглих під завалами зруйнованого під’їзду перебувають знайомі з дитинства люди.
Не вперше мешканців міста об’єднує переживання неспівставності адреналінових сплесків нічного хорору і сонної монотонності буденного ранку. Робочий день із вирішенням поточних завдань минає так, наче нічого й не було пів доби тому, хоча про пекельну ніч нагадують новини, що змінюються щогодини: зростає число жертв і закінчення історії ще немає…
Одначе життя рухається далі під гаслом «Vita brevis, ars longa» (Життя коротке, мистецтво вічне). За кілька днів було умовлено про похід до мистецької галереї-кав’ярні, на відкриття виставки графічних творів художниці, випускниці НАОМА Юлії Каменецької.
Роблячи вольовий рух зовсім не в напрямку домівки, де можна нарешті перепочити від усього, що сталося протягом божевільної доби, перемикаєш внутрішній тумблер і думаєш про техніку туш-перо, в якій виконані ще непобачені роботи авторки.
Техніка малювання тушшю «гохуа», зароджена в Китаї, розвинена в часи династії Сун (Х – ХІІІ століття), була перейнята в Японії, ставши її класичним національним стилем «сумі-е», та також набула поширення в Кореї, В’єтнамі. Знаменита «китайська туш» — продукт спалення олії дикої та культурної редьки — становила традиційний матеріал для каліграфії. Нині для сажі, основи китайської туші, сполученої з іншими речовинами, використовуються різноманітні інгредієнти рослинного і тваринного походження.
Тональні варіанти монохромного живопису, створюваного чорною тушшю, найкраще надаються для вираження медитативного настрою художника, осягнення ним суті, гармонії і прихованої потенції зображуваного предмета. Недарма цей живопис практикувався дзен-буддійськими ченцями.
З іншого боку, європейська графічна техніки туш-перо, ґрунтуючись на західній філософії бачення світу і зображення навколишньої дійсності (кардинально відмінної від східної), закономірно творилася в реалістичній естетиці та більш урізноманітненій техніці. Остання складалася з ліній, штрихів, точок та плям, які виконувалися без надмірної спонтанності задля точної і деталізованої картинки. Історія цієї європейської графіки, маючи свої піки розвитку, періоди стагнації, позначена шедеврами видатних майстрів: Да Вінчі, Дюрера, Рафаеля, Рембрандта, Матісса.
Графічні школи окремих європейських країн, приміром, швейцарська та польська школи плакату, мають власних представників, що досягли успіху в даному графічному напрямку. Європейська книжкова ілюстрація – благодатне поле дослідження, як прості і скупі засоби чорної туші і білого паперу виражають найскладніші ідеї художніх творів. Наприклад, Даніель Мруз, польський художник, ілюстратор, сценограф, картинками у техніці туш-перо до творів Франца Кафки підкреслив глибокий трагізм буття, абсурдність якого відчуває відчужена від життя особистість.
Техніка туш-перо посідає гідне місце також у творчості українських митців, які реалізувалися і в книжковій, і в станковій графіці. Тарас Шевченко справедливо вважається майстром малюнку тушшю, що підтверджує його «Корсунський» альбом 1058-1059 рр., в якому містяться вишукано-лаконічні, детально-точні роботи «В Лихвині», «В Корсуні», «Дерево», «Дві дівчини».
Багато хто з українських художників залюбки використовував цю техніку для вираження містичних тем. Київський графік Федір Тетянич у 1970 році створив серію «Козаки», де в обмеженому просторі паперу 23, 5 × 28 см продемонстрував вірування українців в різноманітті міфічних істот і сюжетів легенд.
Львівський художник, сценограф, драматург, поет, яскравий представник українського андеграунду Мирослав Ягода послуговувався тушшю для зображення інфернального виміру совіцької дійсності, яку він переживав в образах пекельних істот на тлі чорного цвинтаря загублених надій. Тими ж засобами виразності і матеріалами митець передав власне уявлення про «Христа Стражденного» (Christus passus).
Водночас техніка туш-перо застосовувалася художниками України для відображення позитивних сторін людського життя, світлих емоцій та почуттів. Найточніше це демонструють ілюстровані твори світової класики. Отак, Анатолій Базилевич проілюстрував сатиричний роман Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка», показавши найкумедніші моменти сюжету. Приміром, з таким анекдотичним текстом під картинкою:
— Понюхай, сволото, чим пахне! Швейк понюхав.
Григорій Гавриленко, ілюструючи «Vita Nova» Данте Аліґ’єрі, створив витончені, прозористі графічні образи, коментуючи історію кохання всього життя італійського поета. До слова, художник винайшов особливу манеру роботи з тушшю на папері – «штриховку-сітку», яка робить його твори впізнаваними і неповторними.
Ці мистецькі роздумування по дорозі стали результатом пошуку тематичної інформації напередодні імпрези. Позаяк були очікування, що Юлія Каменецька, випускниця кафедри графічних мистецтв НАОМА, чиї роботи в художній комп’ютерній графіці були вже знайомі, на другій персональній виставці має показати себе в іншому амплуа, і хотілося збагнути цю новизну, знаючи матчастину.
Приємні несподіванки почалися на порозі. Розташоване в центрі міста мистецьке кафе «Annco Gallery» виявилося дворівневим компактним арт-простором, відокремленим від затишного вестибюлю гвинтовими сходами. На долішньому і горішньому поверхах розмістилися експозиції двох мисткинь – графічної художниці і художниці-архітектора. Вигадлива архітектоніка виставкової зали найвигідніше представляла розміщені експозиції, в їхньому сусідстві граючи на контрасті тем і манер виконання.
Тож на тлі витриманого в одній сіро-зеленій тональності архітектурного пейзажу окремих європейських країн роботи Юлії Каменецької були вільною імпровізацією, зіграною під київським небом. Недарма друга персональна виставка художниці прибрала назву «Вільна», а на її рекламному постері було зображено кіплінгівського кота, що гуляв сам по собі.
«Київська» ж аура», відчута і виражена авторкою, – це енергія живого міста, чиї мешканці, приходні з усіх українських усюд, що стали одним цілим, по-тихому, буденно чинять подвиг. Бо їхня місія – бути «бронею», задаючи тон усій Україні. Як писав київський поет Аттила Могильний:
І в цьому крихкому сяйві зими
приходять слова про те,
що в підмурках нашої історії –
незліченні окупації, війни
і холодна затятість киян,
приречених ставати першими на шляху (З циклу «Чоколівка»)
Пані Тетяна, господарка кафе, гостинно привітавши відвідувачів, сказала вступне слово про роботи Юлії Каменецької та запросила до їхнього перегляду.
21 графічний епізод, почергове оглянутий у повільному пересуванні по колоподібному периметру, складався в зв’язну авторську оповідь. Це була неспішна мова про виживання Народу на пораненій війною землі та про самозбереження Людини у стремлінні до неба. Згадалася пісня Led Zeppelin «Stairway to Heaven» («Сходи до неба»). Сходи, з яких розпочиналася експозиція, стали ключем до розгадування задуму, що об’єднав роботи, різні за жанром, предметом зображення, колірною інтенсивністю, емоційним зарядом.
Жодна з робіт не зафіксувала напряму війну, але вона присутня прихованою тінню, та й видимою світлотінню. Кожний малюнок контрастом чорного і білого видає звук, а сукупність звуків утворюють мужню, просвітлену дорійську мелодію, чутну глядачеві, який перебуває з художницею в одному мистецькому часопросторі: тут і зараз, коли іде запекла боротьба із темрявою в усіх вимірах реальності, а мистецтво, культура відіграють ключову роль, аби не зігнутися і не щезнути з лиця землі Людині і Народу.
Перемога ворога і наша програш – це розлад механізму повсякденного життя, буття суспільства і кожної особистості, що може статися в результаті руйнування ворогом життєвого середовища, а відтак під зовнішнім тиском – внутрішнього безладу із остаточним завмиранням у песимізмі, нігілізмі і позамежному відчаї. Світова культура неодноразово фіксувала такий деструктивний стан колективної свідомості, як і особисту поразку зламаної людини. Для того, щоб загрузнути в екзистенційному нігілізмі, не завжди потрібна і війна (що доводить британський поп-рок гурт Tears For Fears хітом 1982 року «Mad World»), але з війною кожен із нас неминуче потрапляє в зону ментального ризику.
‘Художниця Юлія Каменецька має власну зброю самозахисту від психологічної інвазії війни (під час якої створювалися всі експоновані малюнки), яка водночас є засобом далекосяжної дії на оточуючий світ. Про це й говорить малюнок із назвою «Інструменти впливу», який також міститься у вигляді «водяного знаку» в друкованому каталозі виставки на сторінці творчого резюме художниці. Освітлено-затінена підставка зі знаряддями художньої праці – десятком пензлів і пер, подібних до багнетів – ніби поміщена на «чистій дошці», не маючи чорного тла, як в низці інших малюнків. А отже, вплив лінії і кольору, здійснюваний митцем – його необмежена й неосяжна сила, якій не перешкодить війна.
Цікаво, що схоже композиційне вирішення має і чоловічій портрет «Друг», намальований напіванфас вільним рухом пера. Тут біле тло відкриває глядачеві упевнену в собі, вольову, незалежну, з позитивною харизмою людину.
Портрет Олега, зображеного у профіль, навпаки, має чорне тло, яке обмежує простір та підкреслює обриси обличчя самодисциплінованої людини. Здається, що це не стільки природні риси характеру цього чоловіка, що з обов’язку вдяг кітель, скільки набутий спосіб військового життя. Зосереджений погляд виказує інтелектуала, який вирішує термінову задачу.
До серії малюнків із чорним тлом долучаються зображення трьох десятиногих ракоподібних і кімнатної рослини: краба, рака, омара і фікуса. Це не знеособлені приклади з підручників з зоології і ботаніки, а справжні портрети з персональною характеристикою живих персонажів. Їх об’єднує спільна риса – гідна самодостатність, відповідність власному покликанню, місцю в світобудові і радісна відкритість Богом створеному світу. Саме те, чого потребує людина, яка у воєнному лихолітті втрачає ґрунт під ногами.
У сенсі платонівської філософії цілком земним представникам флори і фауни протиставлені три деперсоніфіковані утілення жінки-ідеї, намальовані в тому ж патерні фотонегативу з домінуванням чорного тла над світлим предметом. Ефемерне зображення оголеної жіночої постаті перебуває в динаміці, якби просочуючись із світу невидимого у світ матеріальний, набуваючи виразності й об’єму.
Це не просто художнє повторення висловленої мислителем Ігорем Козловським думки про жінку – вершину досконалості Божого творіння. Три уявлені художницею жіночі постаті можуть трактуватися як відсилка до давньогрецької міфології. Замість вискочня, злостивого бога війни Ареса, який зухвало править світом, кидаючи смертну тінь на Україну, на Олімпі перебуватимуть світлі богині Афіна, Венера і Вікторія. Перша відповідає за розум, мистецтво, науку і війну, друга – за любов, красу і сади, а третя – за Перемогу над ворогом.
Три язичницькі богині давньогрецького пантеону, маючи спроможність змінювати світ, енергійно повідомляють, що неминуче гряде зміна світового порядку денного. Глядач стає і слухачем, чуючи голос Жінки-богині під ритми хіта «Venus» (1969) нідерландського рок-гурту «Shocking Blue».
Монохромність позосталих малюнків експозиції змінюється: вже не білий контрастує з чорним, а сепія, відтінки охри, сірого, синього, бірюзового. Трапляються роботи, в яких поєднано три барви, з домінуванням однієї з них. У «барвистих» малюнках превалює архітектурний пейзаж, зображення природи, але жанрово виділяється й один чорно-коричневий натюрморт. Це графічне зображення трьох з половиною груш, замкнених в квадраті зупиненого кінокадру, перебуваючи в динаміці, має продовження, яке домислюється глядачем.
Змальована архітектура різної місцевості України розділена на ту, що перебуває під російською окупацією, і ту, що входить до ландшафту вільних українських міст. Перші мають красномовну назву «Спогади», тож глядач бачить авторський просвітлене сумування у лініях і кольорі за Балаклавою та мисом Фіолент. Серед других спостерігаються знайомі куточки Львова і Києва. Два культурних центри Центральної і Західної України мають відмінності міського стилю і атмосфери, що й продемонстровано художницею.
Спокійний, неквапний Львів із середньовічними будівлями в Старому місті, протиставляється столиці, чий центр забудовувався порівняно недавно. Хоча починався Київ на кілька століть раніше, про що не дозволяє забути Софія Київська.
Три київських краєвиди – це панорама Хрещатика, Софії і Червоного корпусу Київського університету. Київське небо, на відміну від львівського, захмарене і неспокійне. Але індигове небо навколо Софійської дзвіниці, що на очах прояснюється, сповнене енергії гітарного соло, виконаного Джиммі Пейджем у пісні Led Zeppelin «Stairway to Heaven».
Під цей дорійський пасаж і обнадійливий фінал відомого рок-хіта завершується огляд експозиції художниці Юлії Каменецької і починається шлях додому київськими вулицями. З впевненістю відомого українського радіоведучого, який, щоразу закінчуючи передачу, проголошує: «Усе буде рок-н-рол! Усе буде Україна!».
LED ZEPPELIN * Stairway to Heaven (1971) HQ
https://www.youtube.com/watch?v=D5K0bmXRbUE
З повагою – завідувачка відділу обслуговування
та книгозбереження Галина Рафальська
та Наукова бібліотека НАОМА.
Переглядів: 3
