Абрам Маневич – видатний український художник, співзасновник та викладач Української академії мистецтва (НАОМА).

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури продовжує втілювати високі стандарти мистецької освіти, закладені її фундаторами, серед яких особливе місце посідає постать Абрама Маневича – художника, чий творчий геній та педагогічний талант визначили обличчя української живописної школи XX століття. Сьогодні НАОМА зберігає та розвиває традиції майстерності, започатковані А. Маневичем, виховуючи нові покоління художників, здатних поєднувати технічну досконалість з глибоким емоційним змістом, продовжуючи лінію синтезу європейського модернізму та національної художньої традиції.

Абрам Аншелович Маневич народився 1881 року в Мстиславлі Могильовської губернії в єврейській родині дрібного торговця. Шлях до мистецтва для хлопця з провінційного містечка межі осілості був непростим – після закінчення хедеру він самотужки опановував основи малювання, копіюючи репродукції та малюючи з натури. У 1901 році Абрам Маневич вступив до Київського художнього училища, де навчався у майстрів реалістичної школи Івана Селезньова та Георгія Дядченка. Вже в студентські роки проявилася його схильність до пленерного живопису, вміння схоплювати мінливі стани природи, передавати вібрацію світла та повітря. Після закінчення училища в 1905 році А. Маневич продовжив освіту в Мюнхенській академії мистецтв, де зазнав впливу сецесіону та раннього експресіонізму, що визначило його подальші творчі пошуки.

Повернувшись до Києва, Абрам Маневич швидко став помітною фігурою в мистецькому житті міста, беручи участь у виставках Товариства київських художників,. Його пейзажі початку 1910-х років – “Біла хата”, “Київські кручі”, “Дніпро навесні” – демонстрували унікальний синтез імпресіоністичної техніки з глибоким проникненням в душу української природи. А. Маневич створив власну живописну мову, де широкий пастозний мазок, насичена колористична гама, експресивна манера письма служили вираженню внутрішнього драматизму пейзажу. Особливо вражають його урбаністичні композиції: зображення старого Києва, Подолу, єврейських кварталів, де митець зумів передати дух міста, його історичну пам’ять через складну гру світлотіньових контрастів та фактурних нашарувань.

У революційний 1917 рік майбутній митець став одним з активних учасників створення Української академії мистецтва, увійшовши до числа її перших професорів. На установчих зборах 18 грудня 1917 року він виступив з програмною промовою про необхідність поєднання академічної школи з новітніми течіями європейського мистецтва. Абрам Маневич очолив пейзажну майстерню, де розробив оригінальну методику викладання, спрямовану на розкриття індивідуальності кожного студента. Його педагогічний метод базувався на принципі “емоційного реалізму” – вмінні передавати не лише зовнішню подобу натури, але й її внутрішню сутність, настрій, атмосферу. Майстер вчив студентів бачити в пейзажі не просто мотив для етюду, а складний організм, живу субстанцію, що вимагає глибокого проникнення та співпереживання.

Як викладач академії, А. Маневич виховав плеяду видатних художників, серед яких Ісаак Рабінович, Марк Епштейн, Олександр Богомазов. Його майстерня стала справжньою лабораторією живописних експериментів, де студенти освоювали техніку імпасто, вчилися працювати з кольором як з самостійною виразною силою, експериментували з фактурою та композицією. Митець організовував численні пленери на Дніпрових схилах, в околицях Києва, під час яких передавав учням своє розуміння природи як одухотвореної матерії. Він вчив не копіювати натуру, а інтерпретувати її, знаходити пластичні еквіваленти емоційним станам. У 1920-х роках, в умовах утвердження нової естетики, художник зумів зберегти в Академії традиції вільного творчого пошуку, відстоюючи право митця на індивідуальне бачення.

Творча спадщина Абрама Маневича та його педагогічна система залишили глибокий слід в історії української художньої школи. Розуміння А. Маневичем пейзажу як філософської категорії, як способу осягнення буття через живописну форму, стало основою для розвитку національної пейзажної традиції. Принципи школи А. Маневича – емоційна насиченість, колористична експресія, фактурне багатство – знайшли продовження в творчості багатьох поколінь українських художників.

Сьогодні в НАОМА методичні розробки майстра використовуються в навчальному процесі.

А. Маневич назавжди увійшов в історію Академії як митець, який довів, що справжній живопис народжується на перетині майстерності та натхнення, техніки та емоції, традиції та новаторства, утверджуючи високе призначення мистецтва як способу пізнання та перетворення світу.