Вознесенський узвіз – місце, де нині височіє будівля Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, є справжнім перехрестям епох, де давнина зустрічається з сучасністю. Це місце, де історія прокладає свій шлях крізь століття, а кожен камінь розповідає свою унікальну історію.
Початок історії цього місця сягає глибини віків Київської Русі. У XI столітті тут розташовувалося торгово-ремісниче передмістя, відоме як Копирів кінець. Це була жвава частина міста, де кипіло життя, працювали майстри різних ремесел, а купці вели свої торги. Перша літописна згадка про Копирів кінець датується 1121 роком, що свідчить про його важливість у структурі давнього Києва.
Археологічні дослідження, які проводилися на цій території з 1870-х років, відкрили дивовижні сторінки минулого. Тут були виявлені залишки чотирьох монументальних давньоруських храмів, які ототожнюють з літописними церквами Св. Іоанна, Св. Василія (Хрестовоздвиженською), Св. Лазаря та храмом монастиря Св. Симеона. Зокрема, на території нинішньої НАОМА у 1947 році були розкопані фундаменти храму другої половини XI століття, можливо, церкви Св. Симеона, заснованої князем Святославом II у 1073 році.
З плином часу місцевість змінювала своїх господарів. У XVI столітті ця територія належала київським католицьким єпископам. Один з них, Юзеф Верещинський, навіть планував збудувати тут свою укріплену резиденцію – “біскупський замок”. Однак з другої половини XVII століття ця земля перейшла у володіння київських православних митрополитів.
У XVIII столітті тут з’являється Вознесенська церква, яка дала назву всьому узвозу. Вона була збудована у 1718 році як частина заміської резиденції київського митрополита Іоасафа Кроковського. Ця дерев’яна церква простояла до 1879 року, після чого була перенесена на Старокиївський цвинтар.
Саме Вознесенська церква і давала назву вулиці: Вознесенський узвіз з XVIII століття – до 1863 року. Ця ж церква дала назву прилеглим вулицям – Вознесенському провулку (нині Киянівський провулок) та вулиці Вознесенський Яр (нині Петрівська вулиця).
Наприкінці XIX століття починається нова епоха в історії цього місця.
1899-1901 роки: Будівництво Духовної семінарії Наприкінці XIX століття було прийнято рішення про будівництво нового приміщення для Київської духовної семінарії. Перший варіант проекту розробив київський архітектор Володимир Ніколаєв у 1894 році. Остаточний проєкт належав петербурзькому архітектору Євгену Морозову (1898). Будівництво здійснював київський єпархіальний архітектор Євген Єрмаков.
Будівля семінарії, завершена у 1901 році, є визначним зразком архітектури кінця XIX – початку XX століття в цегляному стилі. Триповерхова споруда має симетричний план, складається з двох поздовжніх і трьох поперечних корпусів. Фасади прикрашені елементами, що нагадують романське зодчество.
У 1863 році Вознесенський узвіз офіційно перейменували на Іларіонівський узвіз, на честь київського генерал-губернатора Іларіона Іларіоновича Васильчикова, за розпорядженням якого вулицю впорядкували і вимостили бруківкою. Проте частина “парного” боку вулиці продовжувала зберігати назву Вознесенський узвіз.
1918-1919 роки: Казарми Січових стрільців У буремні роки Української революції будівля використовувалася як казарми корпусу Січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця і Андрія Мельника.
А з 1924 року будівля стала осередком мистецької освіти – тут розмістився Київський художній інститут, попередник нинішньої НАОМА.
Наприкінці 1920-х років, після встановлення радянської влади, узвіз перейменували на честь революціонера Івана Смирнова. Під час німецької окупації Києва в 1941 – 1943 роках вулиці повернули її історичну назву – Вознесенський узвіз. Після звільнення Києва 1944 р. і до 2015 роки вулиця носила назву Смирнова-Ласточкіна
Впродовж XX-XXI століть будівля зазнала кількох реконструкцій та розширень. У 1960 році було добудовано новий чотириповерховий навчальний корпус, а в 1975-80 роках здійснено реконструкцію і добудову приміщень у бічних об’ємах споруди.
Повернення історичної назви Вознесенський узвіз відбулось в 2015 році, коли Київська міська рада прийняла відповідне рішення, яке було підготовлене ще у 2008 році, коли Комісія з перейменування вулиць Київської державної адміністрації рекомендувала таку зміну.
Отже, місце, де розташована НАОМА, є унікальним свідком зміни епох – від давньоруських часів через середньовіччя і до сучасності. Воно пережило зміну релігій, політичних режимів, культурних парадигм, але завжди залишалося центром духовного та культурного життя Києва. Сьогодні, дивлячись на величну будівлю Академії, ми можемо побачити в ній відображення всієї багатовікової історії України – від древніх храмів до сучасного мистецтва.
Сьогодні НАОМА є символом спадкоємності поколінь у мистецтві. В її стінах навчалися і викладали видатні митці різних епох – від засновників української академічної школи живопису до сучасних майстрів. Кожне покоління залишало свій слід, збагачуючи культурну спадщину України.
