Віхи історії та сьогодення наома

ua/academy/storya/photo_1400184337939_zasnovniki.jpeg
Засновники Української Академії Мистецтв 
ua/academy/storya/photo_1400184372768_istoriya_-09.jpeg
ua/academy/storya/photo_1400184871626_istoriya_1957.jpeg
ua/academy/storya/photo_1400184352354_murashko_02.jpeg

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури є наступницею Української академії мистецтва, що була заснована 18 грудня 1917 року.


Основною метою першого в Україні вищого художнього навчального закладу було плекання мистецької школи на ґрунті традицій національної і світової культури.


З відкриттям Академії для обдарованої української молоді з'явилася можливість отримати вищу освіту не за межами України, а на своїй Батьківщині. В Академії було закладено основи формування і розвитку новітньої вітчизняної педагогіки в галузі образотворчого мистецтва, до викладання запрошені провідні майстри, у тому числі фундатори Академії М. Бойчук, М. Жук, В. Кричевський, Ф. Кричевський, А. Маневич, О. Мурашко, Г. Нарбут. Першими ректорами Академії були такі видатні митці-педагоги, як Ф. Кричевський, Г. Нарбут, І. Врона та інші.


Новий навчальний заклад з невеликим професорським складом, нечисленним контингентом студентів та обмеженою кількістю спеціальних дисциплін (живопис і графіка) до певної міри був подібний до зарубіжних вільних академій. На перші роки його функціонування припали нелегкі випробування – громадянська війна й інтервенція; відсутність власного постійного приміщення та найнеобхіднішого обладнання. Однак, незважаючи на несприятливі умови, Академія виконала одне з головних завдань – започаткувала основи вищої мистецької школи в Україні.


За короткий час Г. Нарбутом була вихована плеяда графіків, котрі, продовжуючи традиції учителя, зробили значний внесок у формування національного стилю книги – нової графіки.

У цей час визначилися засади школи монументального живопису М. Бойчука.


1922 року Академія була реорганізована в Інститут пластичних мистецтв, який 1924 року об'єднали з Українським архітектурним інститутом (заснованим 1918 року) і назвали новостворений навчальний заклад Київським художнім інститутом. Розпочався новий етап у його розвитку, пов'язаний з ректорством І. Врони. За станом на 1 жовтня 1928 року в інституті навчалося понад 800 студентів під керівництвом 103 педагогів та допоміжного персоналу. По-новому було визначено структуру навчального закладу, скеровану головним чином на підготовку художників "для гармонійного формування навколишнього середовища, побуту, виробництва". Так, на живописному факультеті, крім відділень живописного і монументального мистецтв, відкрилося нове – теа-кіно-фото.


На скульптурному факультеті поряд з монументальною станковою скульптурою освоювалися дотичні до мистецтва пластики художня обробка дерева та кераміка. З урахуванням потреб друкарства здійснювалося всебічне вивчення графічних технік на поліграфічному факультеті, де виховувалися майбутні художники-поліграфісти. Окреме місце посів художньо-педагогічний факультет, на якому здобували підготовку художники-педагоги.

Функціональна переорієнтація художнього фаху зумовила реформування й методів навчання. Особливу увагу почали приділяти викладанню циклу формально-технічних дисциплін (так званий фортех), тобто виконання студентами спеціальних завдань з рисунка, кольору, об'єму і простору.


Важливого значення набувають практичні заняття у майстернях фахового і технічного профілю, наприклад, фрески, мозаїки, темпери тощо на живописному факультеті, а також вивчення технології матеріалів. Було сформовано й відповідний педагогічний колектив, до якого входили: М. Бойчук, брати В. та Ф. Кричевські, О. Богомолов, В. Касіян, Л. Крамаренко, Б. Кратко, В. Міллер, С. Налепинська-Бойчук, І. Севера, А. Таран, П. Альошин, О. Вербицький, С. Колотов та інші. З Росії було запрошено М. Гельмана, П. Голуб'ятникова, Г. Зейберліха, В. Пальмова, І. Плещинського, Б. Сакуліна, В. Татліна, М. Тряскіна, О. Усачова. За короткий час Київський художній інститут посів одне з провідних місць серед мистецьких навчальних закладів колишнього СРСР. Але наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років його спіткала невтішна доля. Виникнення різних мистецьких течій, об'єднань, угрупувань, міжусобна боротьба за гегемонію у мистецтві, посилення ідеологічного пресингу звели нанівець усі досягнення. 


1930 року була проведена нова реорганізація відповідно до пролеткультівської ідеології. Навчальний заклад було названо Київським інститутом пролетарської мистецької культури і перепрофільовано спеціалізацію за такими факультетами: художньо-пропагандистський: художнього оформлення пролетарського побуту; скульптурного оформлення соціалістичних міст; комуністичного мистецького виховання. З навчальних планів вилучалося багато дисциплін, важливих для формування професійних навичок.


Наступна реформа сталася 1934 року, після якої Всеукраїнський художній інститут, а з кінця 1930-х років – Київський державний художній інститут, повернувся до академічних засад освіти. Внаслідок реорганізації пріоритет було надано станковим формам. У зв'язку з цим переукомплектовано й педагогічний склад. До викладацької роботи були залучені художники й архітектори, які спиралися на усталені методи й форми навчання, зокрема П. Волокидін, В. Заболотний, Ф. Кричевський, В. Риков, К. Трохименко, О. Шовкуненко та кращі випускники інституту.


Станковізм на довгий час став основою методики навчання, яке полягало у ретельному студіюванні натури засобами рисунка і живопису та послідовному ускладненні вправ з метою підготовки студента до самостійного виконання сюжетно-тематичної композиції у тій чи іншій галузі образотворчого мистецтва. На основі традиційної методики, що забезпечувала високий професіоналізм, виховалося не одне покоління українських художників. Втім, при певній сталості академічних програм, що розроблялися й затверджувалися Академією мистецтв СРСР, у процесі навчання до них вносилися певні корективи й зміни. Вони зумовлювалися притоком нових педагогічних кадрів, естетичними віяннями. Однак, незважаючи на докорінні зміни у викладацькому складі, сутички та нездорові стосунки між окремими викладачами, суперечки з представниками влади не вщухали. Репресії 1937 року коштували життя ряду видатних діячів мистецтва. Передусім найбільше потерпіла школа М. Бойчука, яка була знищена як морально, так і фізично.


Та попри всі деструктивні явища, ідея національної школи продовжувала жити. Вона значною мірою підтримувалася авторитетом Ф. Кричевського. У передвоєнні роки він підготував чимало студентів, які згодом посіли вагоме місце в українській художній культурі. Упродовж другої половини 1930-х років формувалися міцні підвалини академічного вишколення, традиції якого й дотепер лежать в основі педагогічної системи. Започатковані видатними майстрами, вони збереглися і в роки воєнного лихоліття, коли інститут перебував в евакуації, і слугували міцною основою для виховання не одного покоління художників у подальші часи.


У перші повоєнні десятиріччя було здійснено випуски митців, творчість яких помітно зміцнила позиції реалістичної школи, закладені у 30-ті роки. У цьому заслуга тодішніх керівників творчих майстерень М. Гельмана, В. Касіяна, М. Лисенка, А. Петрицького, Г. Світлицького, К. Трохименка, О. Шовкуненка, І. Штільмана. Чимало дипломних робіт тих років стали справжнім надбанням українського образотворчого мистецтва.

У повоєнні роки інститут суттєво розширився, зокрема збільшилася кількість структурних підрозділів. 1948 року було відновлено графічний факультет з майстернями книжкової, станкової графіки, політичного плаката. Факультет створювався на базі майстерні графічних мистецтв, започаткованої 1945 року при живописному факультеті. У 1958 році засновано художньо-педагогічний факультет, а в наступному – факультет теорії та історії мистецтва. Розширився й живописний факультет. 1965 року при ньому відкрито майстерні монументального і театрально-декораційного мистецтва, а згодом – відділення реставрації творів живопису. Значно збільшилася кількість студентів на архітектурному факультеті.


Здобуття Україною незалежності зумовило активний процес відродження національних культурних традицій, перебудови вищої освіти. У грудні 1992 року з нагоди 75-річчя навчального закладу йому було повернуто первісну назву – Українська академія мистецтва. З 1998 року, відповідно до ухвали Кабінету Міністрів України він став називатися Академією образотворчого мистецтва і архітектури, а з вересня 2000 року – Національною академією образотворчого мистецтва і архітектури.

У нинішніх умовах педагогічний склад навчального закладу спрямовує зусилля на інтеграцію досвіду викладання фахових дисциплін і сучасних світових досягнень, переосмислення навчальних планів і програм, створення сучасної науково-методичної бази для організації навчально-виховного процесу, суть якого полягає у формуванні у студентів творчого мислення, високої професійної культури, національної самосвідомості, шанобливого ставлення до культурних надбань свого народу і народів світу.


Основними структурними підрозділами навчального закладу на сьогодні є факультети – образотворчого мистецтва (декан – доцент, заслужений працівник культури України І. Кириченко), архітектури (декан – кандидат архітектури, доцент А. Давидов), теорії та історії мистецтва (декан – кандидат мистецтвознавства, доцент М. Русяєва).


Важливими науково-методичними структурними одиницями, що забезпечують організацію навчального процесу академії, є кафедри. Їх очолюють відомі фахівці, педагоги, вчені. Зокрема, посади керівників кафедр обіймають: кафедри рисунка – заслужений діяч мистецтв України, професор В. Бистряков; кафедри живопису та композиції – дійсний член Національної академії мистецтв України, народний художник України, професор В. Гурін; кафедри сценографії та екранних мистецтв – заслужений діяч мистецтв України А. Александрович-Дочевський; кафедри скульптури – заслужений діяч мистецтв України, професор В. Швецов; кафедри графічних мистецтв – народний художник України, професор В. Перевальський; кафедри дизайну – член-кореспондент Національної академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України, професор В. Шостя; кафедри техніки та реставрації живопису – професор М. Титов; кафедри теорії та історії мистецтва – дійсний член Національної академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор О. Федорук; кафедри теорії, історії архітектури і синтезу мистецтв – заслужений працівник культури України, кандидат архітектури, професор Л. Прибєга; кафедри архітектурного проектування – кандидат архітектури, професор А. Давидов; кафедри архітектурних конструкцій – кандидат технічних наук, професор П. Коваль; кафедри культури та соціально-гуманітарних наук – доктор філософських наук, професор М. Кисельов; кафедри іноземних мов – доцент О. Юденко; кафедри фізичного виховання – старший викладач В. Томашевський.


Кафедри здійснюють науково-методичне і творче забезпечення викладання відповідних дисциплін, розробку навчальних програм, підручників, посібників, проводять науково-дослідницьку роботу.


Основним принципом виховання художників у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури було й залишається навчання з фаху в індивідуальних навчально-творчих майстернях, які входять до складу випускаючих кафедр. Керівництво майстернями здійснюють видатні митці-педагоги. Перехід студентів до майстерень відбувається після другого курсу, тобто через два роки навчання в Академії.

Навчально-творчі майстерні кафедри живопису та композиції очолюють: народний художник України, академік, професор  М. Гуйда; заслужений діяч мистецтв України, професор Ф. Гуменюк; народний художник України, академік, професор В. Гурін; народний художник України, професор В. Забашта; заслужений діяч мистецтв України, професор О. Кожеков; народний художник України, академік, професор М. Стороженко. У майстернях кафедри живопису і композиції працюють також народний художник України, академік, професор Т. Голембієвська; народні художники України, професори В. Баринова-Кулеба, О. Басанець, В. Виродова-Готьє, І. Ковтонюк та інші.


Новостворена кафедра сценографії та екранних мистецтв має чотири навчально-творчі майстерні, які очолюють заслужений діяч мистецтв України А. Александрович, заслужений діяч мистецтв України, доцент О. Бурлін, доцент А. Кириченко, відомий сценограф Р. Адамович.

На кафедрі скульптури функціонують дві навчально-творчі майстерні. Ними керують народний художник України, академік, професор В. Чепелик і заслужений діяч мистецтв, професор В. Швецов.


На кафедрі графічних мистецтв навчально-творчі майстерні очолюють: заслужений діяч мистецтв, професор Г. Галинська; заслужений діяч мистецтв України, професор М. Компанець; народний художник України, академік, професор А. Чебикін.

Дві навчально-творчі майстерні створені на кафедрі дизайну. Одну з них очолює народний художник України, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, професор В. Шостя; другу – старший викладач О. Петренко-Заневський.

Майстерні реставрації, консервації та збереження творів мистецтва діють під керівництвом високопрофесійних художників-реставраторів – заслуженого діяча мистецтв України, професора М. Титова і професора кафедри О. Мінжуліна.


Фахівців архітектурного профілю готують навчально-творчі майстерні архітектурного проектування. До керівництва ними залучені такі відомі зодчі, як кандидат архітектури, доцент Д. Антонюк; кандидат архітектури, професор кафедри А. Давидов; кандидат архітектури, професор Л. Прибєга; член-кореспондент Національної академії мистецтв України, кандидат архітектури, професор Л. Скорик; народний архітектор України, дійсний член Національної академії мистецтв України, професор І. Шпара.


На формуванні світогляду і професійного рівня архітекторів суттєво позначається науковий і творчий потенціал кафедри теорії та історії архітектури і синтезу мистецтв, кафедри архітектурних конструкцій, зокрема педагогічна діяльність таких вчених, як заслужений архітектор України, доктор архітектури, професор З. Мойсеєнко; заслужений діяч науки і техніки, доктор технічних наук, професор А. Дехтяр; професор В. Макухін та інші.


Важливу роль у підготовці фахівців усіх спеціальностей відіграє загальноакадемічна кафедра рисунка. Багаторічний педагогічний досвід митців-професорів: народного художника України, професора Ю. Ятченка; заслужених діячів мистецтв України, професорів О. Кривоноса та О. Белянського та інших викладачів загальноакадемічна узагальнений у науково-методичних напрацюваннях кафедри і є надбанням української мистецької школи.


Кафедра теорії та історії мистецтва здійснює не тільки підготовку мистецтвознавців, а й викладання історії вітчизняного і зарубіжного мистецтва на всіх факультетах академії. Тут працюють знані в Україні і за її межами мистецтвознавці: академік Національної академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор Л. Міляєва; академік Національної академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор О. Федорук; академік Національної академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор М. Криволапов та інші.

Формування духовного світогляду майбутніх митців через освоєння гуманітарних, соціально-економічних, історичних знань забезпечує загальноакадемічна кафедра культури та соціально-гуманітарних дисциплін, яку очолив доктор філософських наук, професор М. Кисельов.


Зростає рівень підготовки мистецьких кадрів і в Кримській філії Академії, де здійснюється підготовка бакалаврів з живопису та дизайну. Тут на кафедрі образотворчого мистецтва працюють відомі художники – заслужений діяч мистецтв України Л. Балкінд, заслужений художник України М. Дудченко, заслужений художник України В. Голинський та інші.


З метою підготовки науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації в галузі образотворчого мистецтва і архітектури та поповнення викладацького складу творчо обдарованою молоддю в академії функціонують аспірантура та асистентура-стажування. Успіхи в підготовці мистецьких і науково-педагогічних кадрів залежать не тільки від кваліфікації педагогів, науково-методичних досягнень кафедр, а й до певної міри визначаються діяльністю інших підрозділів Академії, зокрема бібліотеки, начально-методичних лабораторій, науково-методичної виставкової зали тощо. Результати дослідницьких і науково-методичних праць з питань художньої освіти, історії образотворчого мистецтва, теорії та історії архітектури, реставрації пам'яток культури публікуються в академічному щорічнику "Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці".


Академія підтримує широкі міжнародні зв'язки з вищими мистецькими школами різних країн світу. Викладачі академії нерідко проходять стажування за кордоном, беруть участь у міжнародних наукових конференціях та репрезентують свої творчі здобутки на виставках.

Гідно представляють свій навчальний заклад на зарубіжних виставках і студенти. В академії навчається немалий контингент громадян з різних країн світу, зокрема Китайської Народної Республіки, з навчальними закладами якої академія тісно співпрацює. Історичні здобутки і сучасний стан провідного мистецького закладу України підтверджують, що за всіма параметрами діяльності він цілком відповідає статусу академії і є вищим навчальним закладом ІV рівня акредитації. Загальна кількість студентів становить понад 1000 осіб. На 14 кафедрах працюють понад 160 педагогів. З-поміж них: 21 – академіки і члени-кореспонденти Національної академії мистецтв України та Української академії архітектури. 11 лауреатів Національної премії України ім. Тараса Шевченка і Державної премії України в галузі архітектури, 39 докторів наук і професорів. 71 – кандидати наук і доценти, 63 викладачі удостоєні високих почесних звань, у тому числі 11 – народного художника України, 2 – народного архітектора України.


У зв'язку з вагомими досягненнями у навчальній та науковій діяльності, підготовці мистецьких і науково-педагогічних кадрів, великою організаторською роллю в розробці важливих напрямків підготовки фахівців у галузі образотворчого мистецтва і архітектури Указом Президента України від 11 вересня 2000 року Академія образотворчого мистецтва і архітектури, як визначний мистецький осередок удостоєна статусу національного навчального закладу.


Леонід Прибєга

Зав.кафедрою теорії, історії архітектури та синтезу мистецтв Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, професор