|на головну | опис герба | історія і сьогодення | структура НАОМА | фонди | реквізити | абітурієнту |

   Факультет образотворчого мистецтва є одним із найбільших підрозділів у структурі академії. Навчання на ньому здійснюється за методикою, що передбачає прищеплення студентам навичок творчої праці у різних видах живопису, скульптури, графіки. До його складу входять такі фахові кафедри: рисунка, живопису і композиції, графічних мистецтв, скульптури, техніки та реставрації творів мистецтва. Керівництво об’єднаним факультетом здійснюється через спільний деканат.
     Формування і структуризація факультету мають свою довготривалу історію, пов’язану з неодноразовою перебудовою і реорганізацією. Вона розпочалася із заснуванням Української академії мистецтва у грудні 1917 року. За тодішнім статутом засадничою навчальною одиницею були індивідуальні майстерні професорів. Функціонування академії розпочалося з діяльності індивідуальних майстерень професорів станкового живопису (під керівництвом О. Мурашка і Ф. Кричевського), монументального живопису (під керівництвом М. Бойчука), графіки (під керівництвом Г. Нарбута), композиції (під керівництвом В. Кричевського), пейзажу (під керівництвом М. Бурачека і А. Маневича). Iндивідуальні майстерні професорів за організаційною і творчою формами навчання спиралися на досвід зарубіжних академій.
З 1924 року, після об’єднання Iнституту пластичних мистецтв (колишньої Української академії мистецтва) з Київським архітектурним інститутом й утворення на їхній основі Київського художнього інституту, почалося чергове реформування мистецької освіти, включення її до загальної системи професійного навчання, впроваджуваної радянською владою. Тобто, вона, під егідою держави, була поставлена у пряму залежність від ідеологічних та виробничих потреб. Утворення архітектурного факультету у навчальному закладі істотно вплинуло на трансформацію концептуальних засад діяльності спільних навчально-творчих підрозділів. ”Виробнича” орієнтація спричинила формування нових факультетів і відділів, а відтак і подолання принципу ”чистого” станковизму й підвищення прикладної функції мистецтва. Таким чином, класична тріада – живопис, скульптура і архітектура – набула кардинальної модифікації. Формування матеріально-предметного середовища було поставлене за основну мету фахової спеціалізації, що й визначило структуру творчих факультетів та спрямування їхньої діяльності.
     Факультети живопису й скульптури, які являли собою окремі структурні одиниці й керівництво якими здійснювалося через окремі деканати, були скеровані на підготовку фахівців для роботи переважно у монументальних формах та у формах масового виробництва. Факультет живопису складався з трьох відділів. Основним був відділ живопису (монументального і станкового), а провідну роль у його діяльності посідали М. Бойчук та Ф. Кричевський (на той час він був деканом факультету). Підготовкою фахівців у галузі театрального оформлення, фотосправи та художників кіно займався так званий теа-фото-кіновідділ, до роботи на якому були залучені В. Меллер, В. Татлін, М. Тряскін. Відділ художнього текстилю, очолюваний відомим фахівцем С. Колосом, готував художників у галузі художнього оздоблення тканин, килимарства, вишивки тощо.
     На скульптурному факультеті працювали Б. Кратко, Б. Севера, Є. Сагайдачний. Крім загальних фахових проблем прищеплення навичок роботи у різних матеріалах (глині, камені, дереві, металі тощо), необхідних для декоративного оздоблення архітектурних споруд та під час роботи над станковою і монументальною пластикою, ставилося завдання підготовки фахівців у галузі деревообробної та керамічної промисловості. Складався факультет із скульптурного, деревообробного і керамічного відділів.
     Кардинальні зміни відбулися у підготовці фахівців-графіків з утворенням в інституті поліграфічного факультету, що готував висококваліфікованих фахівців з поліграфічного виробництва. На ньому було три відділи: книги, кольорового друку, репродукції та ілюстрування журналу. До кінця 1920-х років поліграфічний факультет завдяки діяльності таких відомих графіків, як А. Середа, С. Налепинська-Бойчук, А. Усачов, I. Плещинський, досяг значних успіхів у подальшому формуванні національної школи графіки, започаткованої Г. Нарбутом. Але 1930 року факультет було переведено до Харкова, де на його основі створювався Український поліграфічний інститут.
     Коли у 1930 році до керівництва інститутом прийшли пролеткультівці, змінилася його структура, і це негативно позначилося на рівні фахової підготовки майбутніх митців. Після реорганізації художньої освіти 1934 року, внаслідок якої у складі інституту залишилося два факультети з образотворчого мистецтва – живопису і скульптури, навчання було зорієнтовано на засвоєння станкових форм і методів з використанням реалістичних традицій академічної школи.
     Нинішня структура академії є наслідком удосконалення навчального процесу, зумовленого зростаючими духовними потребами. Ще після повернення Київського художнього інституту з евакуації, 1944 року, було відновлено викладання графіки на живописному факультеті, а 1948 – утворено окремий факультет зі спеціалізаціями ”Iлюстрування та оформлення книги”, ”Станкова графіка”, ”Плакат”. А процес відродження традицій монументального мистецтва на зламі 1950 – 1960-х років зумовив відкриття на факультеті майстерні монументального живопису (1964), відділення театрально-декораційного мистецтва (1962) та відділення реставрації творів мистецтва (1969). 1993 року додалися нові майстерні станкового живопису, монументального живопису та храмової культури, історичного живопису, пейзажного живопису; 1974 року запроваджено спеціалізацію з наочної агітації, а згодом, у 1987 році, створено майстерню графічного дизайну. 1993 року відбулася переорієнтація майстерень у напрямку вільної графіки, книжкової графіки, дизайну книги та інтролігації. З 2004 року засновано кафедру сценографії та екранних мистецтв. За традиційним поділом пластики на монументальну і станкову здійснюється підготовка фахівців на кафедрі скульптури.
     Зараз факультет образотворчого мистецтва – це багатопрофільна структура, яка забезпечує широкий діапазон підготовки фахівців як за традиційною спеціалізацією, так і за новими напрямками, що відповідають сучасним естетичним орієнтаціям, уподобання та інтелектуальному рівневі суспільства.